Роза Вітрів

43

Ми це зробили! Кілька нестямно кипучих тижнів — і все готово для презентації.

Зранку я прибігла о восьмій, на порозі вже чекав Герасимович.

— Ну, з богом! — рявкнув супершайзер і відчинив мені двері офісу.

— Ні пуху,— фітькнула собі під ніс.

Це історичний день.

Безсумнівно історичний. Бо такого ще ніколи ніде не було. І не буде.

Бомж-презентація соціально-еротичного проекту. Ну як?

Ніяке приміщення ми не орендували. Навіщо, якщо у нас самих є прекрасний ораль-ний кабінет, мальовнича курилка і чарівний сортир. А, крім того, власні артисти, що добросовісним чином готувалися до цього вечора, вчили нові репліки і підготували святкове дизайнерське вбрання.

Сукенку Солі шили на замовлення, мушу сказати, що вона у ній просто неймовірна — як зграя метеликів, що перетворилися на одну ніч на чарівну фею.

Акредитувалося три журнали, п’ять газет, два телевізійні канали і з десяток фрілансерів. Це майже повний успіх — моїми стараннями та спільними молитвами.

Я ніколи так не хвилювалася навіть перед власними відкриттями. Бо тоді я живий постамент, а нині — наріжний камінь.

— Ти зробила те, про що ми з тобою говорили? — стовбичила біля мене Оксана і вертілася так, що не було аніякого шансу її обійти чи перескочити.

— Ні, немає у мене часу на такі дурнички.

— Добре, одягайся.

— Нащо?

— Підемо до аптеки, купимо тест, не тупи, Розко!

— У мене немає часу, я ж тобі сказала!

Оксана схопила за руку і заповзялася тягти в керунку дверей, я ж учепилася усіма своїми кінцівками за стіл, стілець, паркет і зажмурила очі. Як дитина просто.

— Нікуди я не піду!! Нікуди!

Вона — така само розумна, як і я, продовжувала волочити, але сили виявилися нерівними.

— Ну як хочеш. Добре. Я сама піду й куплю тобі. Сиди тут і щоб нікуди не рипалася, бо під землею знайду! Зрозуміла?

— Добре, добре, іди.

Я наївно думала, що вона відчепиться і забуде. До того ж усе не могли домонтувати невеличку сценку, я шмигляла серед парубків, які щось там прикручували, і гримала на них. Мені щось так полюбилося дертися на всіх без розбору.

За півгодини припхалася Оксана, з таємничим виглядом підхопила під руку, провела до туалету, заштовхала туди разом із тестом і навалилася на двері з іншого боку.

— Знай, я тебе, морська зірко, не випущу!

Я сіла верхи на закритий унітаз і тремтячими руками дістала інструкцію для ретельного ознайомлення. Дідько, страшно ж як!

— Анто-он, в тебе є сигарети?! Я візьму!

Оксана стрімголов несеться за мною в курилку. Здається, я вдарила її, коли відкидала двері туалету.

Закурюю, курво, знову не з того боку.

— Ну що? Що показало? — Оксана видирає у мене сигарету. — А?

— Нічого.

— Нічого воно не може показати. Ну? Ну?

— Позитивний...

— Я тебе вітаю!! — кидається мені на шию куца Оксі, до шиї дістає хіба як пучками пальців.

— Ти здуріла? З чим? — витираю негадані сльози. Збираюся з силами, відстороняю її.— У мене повно роботи.