В майстерні на мене чекав Єжи.
— Я прийшо-ов — тебе нема,— заявив він, розвалившись на матраці, який за допомогою простирадл у дельфінчики я переладнала на своє безрідне ліжко.
— У гори їздила.
— Ааа... а я щойно з Єги-ипту,— усміхнувся він, мов кіт, стежачи за моїми реакціями. Якось занадто уважно стежачи. Невже мої реакції настільки важливі? Чи ти хочеш щосекунди переконуватися у тому, що справляєш вірне задумане враження?
— Рада за тебе. А хіба туди їздять на кілька днів?
— ...Ну, зна-айшла? — ігнорує він моє запитання.
— Що саме?
— А-або роботу, або багате-енького кобелька? — шкіриться.
— Ні. Зате ти, бачу, знайшов собі багатеньку сучку. А чи кобе-елька? — розмотую з шиї в’язаний шарф, стягую чоботи. У Єжи улюблена забавка — виводити мене з себе, доводити до сказу.
— Ні, ми-ила, нічого ти не розумі-ієш...— повільно і розмаяно тягне він паузи і хрипкі звуки, що спливають із богемного горла, зрідка посмоктує сигарету, тримаючи її двома пальцями. Випускає дим рівно, ніби цілить ним у мене воєдино зі своїм прямим брутальним поглядом.— Мені секс набри-ид, для мене в ньому більше немає нічого ці-ікавого, нічого ново-ого...— Струшує попіл на підлогу, ледь ворухнувшись. По-звірячому вільно розвалився на ліжку, зігнувши одну ногу в коліні, заклавши руку за голову, зануривши її просто у волосся, а права з сигаретою ліниво звисає. Стовідсотково вловлюю тут вплив Мікеланджело. Жалкую, що не маю зараз камери — настільки досконала, живописна, кіношна постановка. Якби я колись знімала фільм або писала книжку, то стовідсотково включила б цей момент. Цікаво, як довго він репетирував перед люстром?
Я нічого не можу із собою зробити — усміхаюсь. Якось навіть ніжно.
— Не стоїть вже? — тихо питаю.
— Що-о?! Я не дочув, повто-ори ще раз.
— Нічого, милий,— так само лагідно усміхаюсь, ховаючи підстьобку за пальцем, який злегка прикусила.
— Зла ти та-ака, чу-увак, переспала би з кимсь і по-пусти-илась,— заявив Єжи, награно чмокнув мене у лису потилицю і шаснув за дверний коц.
Так, я найзліша людина в світі.