Сад кісток

24

Джулія відірвала погляд від листа Венделла Голмса.

— Чи мав Венделл Голмс рацію, Томе? Чи той випадок пологової лихоманки спричинив зараження крові Чарльза?

Том стояв біля вікна і дивився на море. Туман почав розсіюватися того ранку і, хоча небо ще залишалось сірим, вони нарешті змогли побачити море. Чайки ковзали на тлі срібних хмар.

— Так, — сказав він тихо, — це майже стовідсотково пов’язано. Те, що він зобразив у своєму листі, лише трохи торкається жахів пологової гарячки.

Він сів за стіл навпроти Джулії та Генрі, і світло вікна позаду нього зробило його обличчя похмуро— темним.

— У часи Голмса, — продовжував Том, — було дуже поширеним, що під час епідемій помирала кожна четверта молода мати. Вони помирали так швидко, що лікарні мусили складати їх по дві в одну домовину. У одній материнській палаті в Будапешті матері, що народжували, бачили кладовище за вікном, а кімната розтинів була трохи далі по коридору. Не дивно, що жінки боялися народжувати. Вони знали: якщо піти до лікарні, щоб народити дитину, можна отримати домовину натомість. А знаєте, що в цьому найстрашніше? їх убивали їхні-таки лікарі.

— Ви маєте на увазі їхню некомпетентність? — спитала Джулія.

— Радше невідання. У ті часи вони не мали уявлення про теорію бактерій. Вони не одягали рукавичок і обстежували жінок голими руками. Вони робили розтин трупа, який згнив від якогось захворювання, потім ішли просто до пологової палати з брудними руками. Вони оглядали пацієнтку за пацієнткою, переносячи інфекцію від ліжка до ліжка. І вбиваючи кожну жінку, якої торкались.

— Нікому з них ніколи не спадало на думку просто помити руки?

— У Відні був один лікар, який запропонував це. Це був угорець на ім’я Ігнац Земмельвейс. Він помітив, що пацієнтки, яких оглядали студенти-медики, помирали значно частіше, ніж ті, за якими доглядали акушерки. Він знав, що студенти асистують при аутопсії, у той час, як акушерки — ні. Тож він дійшов висновку, що якась форма зараження поширюється з кімнати розтинів. І запропонував усім своїм колегам мити руки.

— Це звучить як усім зрозуміла річ.

— Але його підняли на сміх.

— До його поради не прислухались?

— Його зацькували і вигнали з роботи. Зрештою, він впав у таку депресію, що його запроторили до психіатричної лікарні. Там він порізав палець і отримав зараження крові.

— Як Чарльз Лекевей?

Том кивнув.

— Іронія долі, так? Ось що робить ці листи такими цінними. Це історія медицини, яку власним пером написав один із найбільш видатних лікарів в історії, — він подивився через стіл на Джулію. — Ви ж знаєте, чому Голмс — герой американської медицини?

Джулія похитала головою.

— Тут, у Сполучених Штатах, він не чув про теорію бактерій Земмельвейса. Раніше ми мали такі самі епідемії пологової лихоманки, таку саму жахливу смертність. Американські лікарі звинувачували погане повітря чи поганий кровообіг, а інколи навіть такі сміховинні речі, як недостатня благопристойність панянок. Жінки помирали, і ніхто в Америці не міг з’ясувати, від чого, — він поглянув на лист. — Ніхто, доки не з’явився Олівер Венделл Голмс.