Сад кісток

7

Хоча Норріс ніколи раніше не зустрічався з містером Преттом із бостонської Нічної варти, він знав інших подібних до нього людей. Настільки засліплених владою, що вони зовсім не були спроможні усвідомити загальновідомі факти, а саме власну тупість.

Найбільше дратувала Норріса зарозумілість містера Претта, його хода, груди, які той виставляв наперед, як він по-військовому розмахував руками, заходячи до кімнати розтинів. Містер Претт не був крупним, але намагався таким здаватися. Його єдиною яскравою прикметою були вуса — найпишніші з тих, які Норріс коли-небудь бачив. Вони скидалися на руду вивірку, що вчепилася пазурами у верхню губу і відмовлялася її відпускати. Коли Норріс спостерігав, як містер Претт олівцем робив помітки у своєму записнику, він не міг відірвати погляду від вусів і уявляв, як вивірка раптово поскаче геть, а містер Претт кинеться навздогін.

Претт нарешті відірвався від свого нотатника і подивився на Норріса й Венделла, які стояли біля накритого тканиною трупа. Він перевів погляд на доктора Крауча, який тут був головним серед медиків.

— То ви кажете, що оглянули труп, докторе Крауч? — спитав Претт.

— Лише поверхово. Ми дозволили собі занести її в приміщення. Неправильно було б залишити її лежати на холодних сходах, де б усі переступали через неї. Навіть якби вона була непізнаною, якою вона не є, ми б мали проявити бодай краплину поваги до неї.

— То ви усі знали померлу?

— Так, сер. Лише коли принесли ліхтар, ми упізнали її. Жертва, міс Аґнес Пул, була старшою медичною сестрою нашої установи.

— Міс Конноллі мусила вам це сказати. Чи ви її ще не опитали? — утрутився Венделл.

— Опитав, але вважаю за потрібне перевірити все, що вона мені сказала. Знаєте, як буває з цими легковажними дівчатками. Особливо з ірландськими дівчатками. Вони можуть змінювати свої показання з огляду на те, в який бік дує вітер.

— Я б не назвав міс Конноллі легковажною, — сказав Норріс.

Вартовий Претт спрямував свій погляд на Маршалла:

— Ви знайомі з нею?

— Її сестра лежить тут у пологовому відділенні.

— Але з нею ви знайомі, містере Маршалл?

Юнаку не сподобалось, як пильно поглянув на нього Претт.

— Ми розмовляли. Стосовно справ її сестри.

Олівець вартового знову почав шкрябати нотатник.

— Ви вивчаєте медицину, правильно?

— Так.

Претт подивився на одяг Норріса.

— У вас кров на сорочці. Ви знаєте про це?

— Я допомагав нести тіло зі сходів. А до цього асистував докторові Краучу ввечері.

Претт поглянув на Крауча.

— Це правда?

Норріс відчув, як червоніє його обличчя.

— Ви хочете сказати, що я брешу? У присутності доктора Крауча?

— Мій обов’язок — дізнатися правду.

Ти надто тупий, щоб розпізнати, коли тобі кажуть правду.

— Містер Голмс і містер Маршалл — мої учні, — сказав доктор Крауч. — Раніше цього вечора вони асистували мені на вулиці Броад, був складний виклик.

— Куди і навіщо вас викликали?

Доктор Крауч витріщився на Претта, приголомшений його питанням.

— А ви як гадаєте, куди мене викликали? На дуель?

Претт жбурнув олівець на нотатник.

— Сарказм зараз недоречний. Я просто бажаю знати, де кожен із вас перебував цієї ночі.

— Це нечувано! Я лікар і не маю звітувати про кожен свій крок.

— А ваші учні? Вони були з вами весь вечір?

— Ні, не були, — наче випадково сказав Венделл.

Норріс із подивом поглянув на свого товариша. Навіщо він патякає, про що не треба? Це може лише навести підозру на нього. І справді, вартовий Претт зараз скидався на вусатого кота біля мишачої нори, готового до стрибка.

— Коли саме ви не були разом? — спитав він.

— Бажаєте, щоб я порахував кожен свій візит до вбиральні? О, я можу навіть розповісти подробиці того, що я там робив. А ти, Норрісе?

— Містере Голмс, позбавте мене від такого гумору.

— Гумор — це все, чим я можу відповісти на такі абсурдні питання. Заради Бога, це ж ми викликали Нічну варту.

Вуса смикнулися. Вивірка видавалася збудженою.

— Не бачу потреби в богохульстві, — холодно сказав Претт і поклав олівець до кишені, — тепер. Покажіть мені тіло.

— Чи не має бути присутнім констебль Лайонз? — спитав доктор Крауч.

Претт роздратовано зиркнув на лікаря.

— Він отримає мій звіт уранці.

— Але він має бути тут. Справа серйозна.

— На даний момент я уповноважений представник влади. Констебль Лайонз буде проінформований у більш слушний час. Не бачу потреби висмикувати людину з ліжка, — Претт указав на тіло. — Відкрийте її, — наказав він.

Претт стояв з байдужим виглядом і рухав щелепою, як людина настільки зухвала, що навіть спостерігання трупів не може справити на неї враження. Але коли доктор Крауч скинув простирадло, Претт від несподіванки роззявив рот і відскочив від столу. Навіть Норріс, який уже бачив труп і, більше того, допомагав заносити його всередину, побачивши його знову, був шокований тими пошкодженнями, яких зазнала Аґнес Пул. Вони не роздягнули її, навряд чи в цьому була необхідність. Передня частина її сукні була розрізана і відкривала такі жахливі рани, що вартовий Претт втратив можливість рухатись і говорити, а його обличчя зблідло, як свіже молоко.

— Як ви можете бачити, — сказав доктор Крауч, — травма страшна. Я не закінчив огляд, бо очікував на присутність представника влади. Але і поверхневого огляду достатньо, щоб переконатися, що вбивця не лише розрізав тулуб. Він зробив більше, значно більше, — Крауч підкотив рукави і подивився на Претта. — Якщо хочете побачити ушкодження, ви мусите підійти ближче до столу.

Претт ковтнув слину.

— Мені... доволі добре видно звідси.

— Не впевнений. Але, якщо ваш шлунок настільки слабкий, що ви не можете його стримувати, то не бачу сенсу в тому, щоб вас знудило на труп, — лікар накинув фартух і зав’язав шлейки за спиною. — Містере Голмс, містере Маршалл, мені знадобиться ваша допомога. Це добра можливість для вас обох забруднити свої руки. Не кожен студент має щастя практикуватися на такому ранньому етапі навчання.

Щастя не було тим словом, яке спало на думку Норрісові при погляді на розпанаханий тулуб. Він зростав на фермі свого батька, і запах крові чи забій свиней і корів не були для нього дивиною. Хлопець уже не раз практикувався, коли допомагав фермерам вигрібати тельбухи та знімати шкури. Він знав, який має вигляд і як смердить смерть, бо вона супроводжувала його працю.

Але це був інший вид смерті, дуже близький та знайомий. Те, що він бачив, не було свинячим серцем чи коров’ячими легенями. А це обличчя з відвислою щелепою лише кілька годин тому було наповнене життям. Тепер дивитися на сестру Пул, бачити її скляний погляд було подібним до зазирання у власне майбутнє.

Норріс неохоче зняв фартух із гачка на стіні, зав’язав його і зайняв місце поруч із доктором Краучем. Венделл став з іншого боку столу. Незважаючи на кривавий труп, який лежав між ними, обличчя Венделла не виказувало огиди, він лише дивився зосереджено і допитливо.

«Чи я єдиний, хто пам’ятає, ким була ця жінка? — подумав Норріс. — Точно не вельми приємною людиною, але й не просто тушею, не безіменним трупом для розтину».

Доктор Крауч змочив ганчірку в ємності з водою і обережно витер кров біля розрізу на шкірі.

— Як ви бачите, джентльмени, лезо мало бути вельми гострим. Розрізи рівні й дуже глибокі. Але малюнок, більш за все інтригує малюнок!

— Ви про що? Який іще малюнок? — спитав Претт незвично приглушеним гугнявим голосом.

— Якщо ви підійдете до столу, я покажу.

— Ви що, не бачите, що я зайнятий? Я роблю нотатки. Просто опишіть його мені.

— Опис не дасть вам повного уявлення. Можливо, усе ж варто покликати констебля Лайонза? Мусить же бодай хтось у варті мати достатньо міцний шлунок, щоб виконувати свої обов’язки.

Претт почервонів від гніву. Але все ж підійшов до столу і зупинився біля Венделла. Він кинув швидкий погляд на черевну порожнину й одразу відвів очі.

— Добре, я побачив.

— Та чи побачили ви малюнок, який він дивний? Прямий розріз поперек черева, від краю до краю. А потім перпендикулярний розріз угору рівно посередині, до грудної кістки, яким було розрізано печінку. Ці розрізи такі глибокі, будь-який із них міг стати причиною смерті.

Лікар занурив у рану голу руку, витяг звідти кишечник і ретельно оглянув блискучі петлі, перш ніж викинути його у цеберко на краю стола.

— Лезо мало бути доволі довгим. Воно розрізало все на своєму шляху до хребта і пошкодило верхню частину лівої нирки, — він підвів очі. — Ви бачите, містере Претт?

— Так— так, звісно, — Претт навіть не дивився на труп, йому достатньо було спостерігати за кров’ю, яка стікала фартухом Норріса.

— Тоді перейдемо до вертикального розрізу. Він також вар— варськи глибокий! — Крауч витяг решту кишок у жмені, а Венделл швидко підсунув цеберко, щоб спіймати їх і не дати розсипатися столом. Далі з’являлися інші органи, які доктор витягав один за одним. Печінка, селезінка, підшлункова залоза.

— Ось тут лезо пошкодило низхідну аорту, що пояснює таку велику кількість крові на сходах, — Крауч подивився вгору. — Вона померла швидко. Від втрати крові.

— Як це? — запитав Претт.

— Дуже просто, сер, з неї витекла вся кров.

Претт важко ковтнув і змусив себе подивитись униз, на розрізане черево, уже майже порожнє.

— Ви сказали, що це мало бути довге лезо. Наскільки довге?

— Щоб уклинитися так глибоко? Принаймні двадцять сантиметрів.

— Можливо, ніж м'ясника.

— Я з упевненістю можу назвати це роботою м’ясника.

— Він також міг використати меч, — сказав Венделл.

— Не думаю, що це можливо, — заперечив доктор Крауч. — Лише уявіть, що хтось вештається містом зі скривавленим мечем.

— Що змушує вас гадати, що це меч? — спитав Претт.

— Характер ран. У бібліотеці мого батька є книжка про дивні традиції Далекого Сходу. Я читав про схожі пошкодження, які були наслідком японського акту сеппуку. Ритуального самогубства.

— Це важко назвати самогубством.

— Я розумію. Але малюнок той самий.

— Це насправді дуже цікавий малюнок, — сказав доктор Крауч. — Два окремі перпендикулярні розрізи. Майже якби вбивця намагався вирізати символ...

— Хреста? — Претт із раптовим пожвавленням підвів погляд. — Жертва не була ірландкою, правда?

— Не була, — погодився Крауч, — безсумнівно.

— Але багато пацієнтів лікарні — ірландки?

— Місія нашої установи — допомагати нещасним. Багатьом пацієнтам, якщо не більшості, ми допомагаємо з милосердя.

— Маєте на увазі ірландок. Наприклад, міс Конноллі.

— А тепер послухайте мене, — сказав Венделл більш рішуче, ніж того вимагали правила культури. — Певна річ, ви побачили у цих пораненнях більше, ніж є насправді. Лише те, що їх форма нагадує хрест, не означає, що вбивця — католик.

— Ви їх захищаєте?

— Я просто вказую на хибність вашої логіки. Не можна робити висновки, обґрунтовуючи їх лише формою розрізів. Я запропонував вам можливе значення малюнка.

— Що якийсь японець застрибнув на корабель зі своїм мечем? — Претт засміявся. — Важко уявити такого у Бостоні. А ось католиків тут удосталь.

— А можна подивитись на це з іншого боку. Убивця хоче, щоб звинуватили католиків.

— Містере Голмс, — утрутився доктор Крауч, — можливо, вам краще утриматися від повчання Нічної варти, як їм робити їхню роботу.

— Ця робота полягає в тому, щоб з’ясувати правду, а не робити необґрунтовані висновки, виходячи з релігійного фанатизму.

Очі Претта раптово звузилися.

— Містере Голмс, чи не доводитесь ви родичем преподобного Ебіела Голмса з Кембриджу?

Настала пауза, під час якої Норріс помітив тінь зніяковілості, що пробігла обличчям Венделла.

— Так, — відповів нарешті Голмс, — це мій батько.

— Добрий, переконаний кальвініст. А його син...

— Його син, — обірвав його Венделл, — має власну голову на плечах, дякую!

— Містере Голмс, — зауважив доктор Крауч, — ваша поведінка не приносить особливої користі.

— Але прийнята до уваги, — додав Претт. «І я це запам’ятаю», — промовляв його погляд.

Вартовий повернувся до доктора Крауча.

— Як добре ви були знайомі з міс Пул, докторе?

— Вона вела справи багатьох моїх пацієнток.

— А ваша думка про неї?

— Вона була кваліфікованою та корисною. Заслуговувала на повагу.

— Чи мала вона ворогів, про яких вам було відомо?

— Звісно, ні. Вона була медичною сестрою. Вона була тут для того, щоб полегшувати біль і страждання.

— Але, певна річ, траплялися незадоволені пацієнтки чи їхні родичі. Хтось, хто був розгніваний на лікарню чи її працівників?

— Можливо. Але я не думаю, що хтось...

— Як щодо Рози Конноллі?

— Молодої жінки, яка знайшла тіло?

— Так. Чи мала вона якісь суперечки з сестрою Пул?

— Можливо. Дівчина свавільна. Сестра Пул скаржилася мені, що вона була надто вимогливою.

— Вона піклувалась про здоров’я своє сестри, — сказав Норріс.

— Але це не виправдовує неповагу, містере Маршалл, — зауважив доктор Крауч. — Стосовно будь-кого.

Претт подивився на Норріса.

— Ви захищаєте дівчину?

— Скидається на те, що вони з сестрою дуже близькі, і міс Конноллі має причини для незадоволення. Це все, що я маю на увазі.

— Незадоволення, достатнє для того, щоб застосувати насилля?

— Я цього не казав.

— Як саме сталося, що ви знайшли її цієї ночі? Вона була надворі, у подвір’ї, чи не так?

— Доктор Крауч попросив нас підійти до нього у родильну палату, щоб допомогти. Я йшов з помешкання, яке винаймаю.

— Де ця кімната?

— Це горище, сер, у кінці вулиці Брідж. На дальньому кінці лікарняних земель.

— Отже, щоб дістатись лікарні, ви мусили перетнути поле?

— Так. Цим шляхом я йшов цього вечора, пасовищем.

Я майже дійшов до лікарні, коли почув крики.

— Чиї? Міс Конноллі чи жертви?

— Жіночі. Це все, що я можу сказати. Я пішов на галас і побачив міс Конноллі на подвір'ї.

— Ви бачили те створіння, яке вона так детально описує? — Претт зазирнув у свої нотатки. — Монстр у плащі, як сама Смерть. Плащ майорів, наче крила велетенського птаха, — він відірвав погляд від паперу.

Норріс похитав головою.

— Я ніякого створіння не бачив. Я знайшов лише дівчину.

Претт повернувся до Венделла.

— А ви де були?

— Я був усередині, допомагав докторові Краучу. Теж почув крики і вирушив надвір з ліхтарем. Там я знайшов містера Маршалла та міс Конноллі, яка скривилася від страху.

— Скривилася?

— Вона була дуже налякана. Я впевнений, вона думала, що один із нас був убивцею.

— Ви помітили у ній щось незвичне, окрім того, що вона була наляканою?

— Вона була наляканою, — сказав Норріс.

— Її одяг, наприклад. Стан її сукні. Ви помітили, що вона вся розірвана?

— Вона щойно втекла від убивці, містере Претт, — сказав Норріс, — і мала повне право бути неохайною.

— Її спідниця була розірвана так, наче вона боролася з кимось. Чи не з одним із вас?

— Ні, — відповів Венделл.

— Чому б вам просто не спитати її, як це сталося? — запропонував Норріс.

— Я спитав.

— І що вона сказала?

— Заявила, що це сталося раніше ввечері. Коли чоловік її сестри спробував чіплятися до неї, — Претт з огидою похитав

головою. — Ці люди як тварини, розмножуються в орендованих кімнатах.

Норріс почув кепську нотку засудження у його голосі. Тварини. О, так! Він чув, як це слово використовували стосовно ірландців, цих аморальних звірів, які жили в розпусті, народжуючи потомство. Для Претга Роза була просто ще одною ірландкою, брудною іммігранткою, як тисячі інших, що переповняли орендовані квартири південного Бостона та Чарльстона. Їхні жахливі звички і постійно хворі нащадки були причиною епідемій віспи та холери, які ширилися містом.

Норріс сказав:

— Міс Конноллі навряд чи можна назвати твариною.

— Ви знаєте її доволі добре, щоб стверджувати таке?

— Я вважаю, що жодна людина не заслуговує на таку образу.

— Як для чоловіка, що ледве знає її, ви дуже швидко стали на її захист.

— Мені шкода її. Шкода, що її сестра помирає.

— Ось ви про що! Можете більше не турбуватися через це.

— Що ви маєте на увазі?

— Цієї ночі, трохи раніше, — промовив Претт і згорнув свій нотатник, — сестра Рози Конноллі померла.