Сад кісток

4

Розу розбудив стогін. Інколи вночі вона засинала на стільці коло ліжка Аурнії. Тепер підняла голову, шия боліла. І раптом дівчина побачила, що очі її сестри розплющені, а обличчя скривлене від болю.

Роза випрямилася:

— Аурніє?

— Я більше не витримаю. Якби ж я тільки могла зараз померти!

— Люба, не кажи так!

— Морфін не допомагає мені.

І тут Роза побачила свіжу пляму крові на простирадлі Аурнії. Дівчина перелякалась і підхопилася на ноги.

— Я покличу медсестру.

— І священника, Розо. Будь ласка!

Роза вибігла з палати. Гасові ліхтарі слабо світили у пітьмі, і їх полум’я колихалося, коли вона пробігала повз.

Незабаром вона повернулася разом із сестрою Робінсон і сестрою Пул. Яскраво-червона пляма на простирадлі збільшилася і продовжувала рости. Міс Пул перелякано подивилась на кров і різко повернулася до іншої медсестри:

— Її треба негайно доправити до операційної.

Не було часу посилати по доктора Крауча, замість цього покликали молодого лікаря Беррі, який мешкав у лікарняному підвалі. Світле волосся сонного доктора Беррі було розпатлане, а очі налиті кров'ю, коли він увійшов до операційної, куди швидко перевезли Аурнію. Він одразу зблід, побачивши таку кількість крові.

— Треба поспішати, — вигукнув він, копирсаючись у своїй валізі з інструментами, — треба звільнити матку. Дитиною, можливо, доведеться пожертвувати.

Аурнія страдницьки заголосила, протестуючи:

— Ні, моя дитина має жити!

— Притисніть її, — наказав він, — це буде боляче.

— Розо, — благала Аурнія, — не дай їм убити мою дитину!

— Міс Конноллі, залиште приміщення, — буркнула Аґнес Пул. — Ні, вона нам знадобиться, — відрізав доктор Беррі.

— Ми удвох триматимемо пацієнтку.

— Навіть вам із сестрою Робінсон може не вистачити сил, коли я почну.

Аурнія корчилася від болю, коли знову почалися перейми, а її стогін перейшов у крик:

— О боже, як боляче!

— Притисніть її руки, міс Пул, — наказав доктор Беррі. Він подивився на Розу. — А ви, дівчино, її сестра?

— Так, сер.

— Підійдіть сюди і заспокоюйте її. Допомагайте тримати її, якщо знадобиться.

Роза вся тремтіла, але підійшла ближче до ліжка. Залізний аромат крові був непереборним. Матрац геть просякнув червоною рідиною. Стегна Аурнії, якими стікала кров, були повністю відкриті. Було не на часі думати про збереження її благопристойного вигляду, бо мова йшла про збереження її життя.

Одного погляду на мертвотно бліде обличчя молодого доктора Беррі було достатньо для Рози, щоб зрозуміти — ситуація жахлива. А він був такий молодий, безсумнівно, надто молодий для такого критичного моменту. На його верхній губі лише з’явився натяк на вуса. Його хірургічні інструменти невдовзі були висипані зі скриньки на низький стіл, щоб легше було знайти необхідний. Це виявився страхаючий пристрій, вірогідно, сконструйований для тілесних ушкоджень і дроблення.

— Не робіть боляче моїй дитині, — простогнала Аурнія, — благаю.

— Я спробую зберегти вашій дитині життя, — сказав доктор Беррі, — але мені потрібно, щоб ви лежали дуже рівно, мадам. Ви розумієте?

Аурнія відповіла слабим кивком.

Дві медсестри прив’язали руки Аурнії, потім стали з обох боків ліжка, кожна стискала ногу.

— А ви, дівчино, тримайте її плечі, — наказала Розі сестра Пул, — тримайте їх притиснутими до ліжка.

Роза підійшла до узголів’я ліжка і поклала руки на плечі Аурнії. Молочно-біле обличчя сестри піднялося до неї, довге руде волосся розсипалося подушкою, зелені очі були великі від жаху. Холодний піт виступив від страху і блищав на шкірі. Раптом її обличчя скривилося від болю, і вона спробувала підвестися, але змогла лише підняти голову.

— Тримайте її рівно! Тримайте її! — наказав доктор Беррі. Схопивши свої жахливі щипці, він просунув їх між стегон Аурнії, і Розі трохи полегшало від того, що їй було не видно, що він ними робив. Аурнія пронизливо репетувала так, наче саму її душу відривають від тіла. Несподівано червоний струмінь бризнув молодому лікареві в обличчя, і він відскочив назад, його сорочкою стікала кров.

Голова Аурнії впала на подушку, вона лежала захекана, її крики послабшали до тихого скиглення. У раптовій тиші пролунав інший звук. Дивне нявкотіння поступово перетворилося на крик.

Дитина. Дитина жива!

Лікар простягнув руки, на яких він тримав новонароджену дівчинку зі смужками крові на синюшній шкірі. Він віддав дитину сестрі Робінсон, і вона швидко загорнула немовля, яке голосило ще дужче, у рушник.

Роза подивилася на сорочку лікаря. Так багато крові. Куди б вона не поглянула — на матрац, простирадла, підлогу — усюди була кров. Роза подивилася на сестру і побачила, що її губи ворушаться, але через крики немовляти вона не могла розчути слів.

Сестра Робінсон піднесла сповиту дитину до ліжка Аурнії.

— Ось ваша маленька донечка, місіс Тейт. Подивіться, яка вона гарна!

Аурнія спробувала сфокусуватися на своїй новонародженій доньці.

— Маргарет, — прошепотіла вона і несподівано розридалася. Це було ім’я їхньої матері. Якби ж вона тільки була жива, щоб побачити свою першу онуку.

— Скажи йому, — прошепотіла Аурнія, — він не знає.

— Я сповіщу його. Це змусить його прийти, — сказала Роза.

— Ти мусиш сказати йому, де я.

— Він знає, де ти.

Ебен просто не переймається.

— Кровотеча дуже сильна, — доктор Беррі занурив руку між стегон Аурнії, але вона була надто виснажена і лише ледь здригнулася від болю, — але я не відчуваю плаценти, що затрималася.

Він згорнув убік свої брудні інструменти, і щипці зі стукотом упали на підлогу. Притискаючи руками живіт Аурнії, лікар розтирав плоть, із зусиллям масажував черево. Кров продовжувала сочитися на простирадло, пляма ставала дедалі більшою. Він підвів очі, і в його погляді промайнув перший спалах паніки.

— Холодної води! — наказав доктор. — Такої холодної, наскільки це можливо. Нам потрібні компреси. Та ріжки.

Сестра Робінсон поклала сповите немовля в ясла і стрімко вибігла з кімнати, щоб якомога скоріше виконати доручення лікаря.

— Він не знає, — простогнала Аурнія.

— Вона мусить лежати тихо, — наказав доктор Беррі, — вона посилює кровотечу.

— Поки я жива, хтось має сказати йому, що в нього є дитина.

Двері відчинилися, і сестра заскочила з мискою води.

— Така холодна, яку я змогла знайти, докторе Беррі, — сказала вона.

Лікар намочив рушник, викрутив його і наклав холодний компрес на живіт пацієнтки.

— Дайте їй ріжки!

У колисці немовля плакало все дужче, пронизливо репетуючи з кожним своїм подихом. Сестра Пул бовкнула:

— Заради Бога, винесіть її звідси!

Сестра Робінсон потяглася до новонародженої, але сестра Пул різко крикнула:

— Не ти! Ти знадобишся мені тут. Дай їй, — вона подивилася на Розу. — Візьміть свою племінницю та заспокойте її. Ми маємо займатися вашою сестрою.

Роза взяла волаючу дитину й пішла до дверей. Там вона зупинилась і повернулася до сестри. Губи Аурнії зблідли ще дужче, обличчя теж втрачало останні фарби, вона нечутно вимовляла якісь слова.

«Будь ласка, Боже, будь милосердним. Якщо ти чуєш цю молитву, збережи життя моєї сестри».

Роза вийшла з кімнати. У похмурому коридорі вона заходилася гойдати немовля, але воно не заспокоювалося. Тоді вона засунула свій палець до рота маленької Маргарет, беззубі ясна схопили його, і маля почало смоктати. Нарешті стало тихо. Холодний протяг увірвався до темного коридору і загасив дві лампи. Лише одна продовжила світити. Роза подивилася на зачинені двері, які відділяли її від єдиної у всьому світі рідної душі.

«Ні, тепер з’явилася ще одна, — подумала дівчина і поглянула на крихітку Маргарет, — ти».

Під світлом єдиної лампи, яка ще горіла, Роза стояла і роздивлялася світле і ніжне волосся дитини. Повіки все ще були підпухлі після болю при народинах. Дівчина дивилася на п’ять маленьких пальчиків, чудову округлість бездоганної ручки, заплямованої хіба лише маленькою родимкою у формі серденька на зап’ястку.

«То ось яке воно — нове життя, — подумала Роза, дивлячись на спляче немовля, — таке рум’яне, таке тепле».

Вона поклала долоню на маленькі груди і крізь рушник відчула биття її серця, швидкого, як у пташки.

«Яка чудова дівчинка, — подумала Роза, — моя Меггі».

Раптово двері відчинилися й випустили трохи світла у коридор. Сестра Пул вийшла з кімнати і зачинила за собою двері. Вона зупинилась і з подивом поглянула на Розу, наче не очікувала її тут побачити.

Боячись найгіршого, Роза питально вигукнула:

— Моя сестра?

— Вона ще жива.

— А її стан? Вона буде?..

— Кровотечу зупинено, це все, що я можу вам сказати, — різко кинула сестра Пул. — А тепер віднесіть дитину до палати. Там тепліше, а тут протяг. Це не місце для новонародженої.

Вона повернулася і швидко пішла коридором.

Роза і сама тремтіла. Вона поглянула на Меггі й подумала: «Так, тут надто холодно для тебе, бідолашна дитинко». Дівчина віднесла немовля до загальної палати і сіла на свій старий стілець коло порожнього ліжка Аурнії. Вона не спала, ніч спливала, а дитина дивилася свої перші сни у неї на руках. Вітер рвався у вікна, дощ зі снігом стукали по склу, а новин про стан Аурнії все ще не було.

Із вулиці почувся гуркіт коліс по бруківці. Роза визирнула у вікно. У двір заїхав і зупинився фаетон, навіс приховував обличчя кучера. Кінь зненацька налякано захропів і забив копитом, наче хотів утекти від якоїсь невідомої загрози. За секунду Роза побачила, що так налякало тварину. Великий вуличний пес біг подвір'ям, його силует рішуче рухався бруківкою, яка блищала від дощу та снігу.

— Міс Конноллі.

Заскочена зненацька Роза повернулась і побачила Аґнес Пул. Жінка просковзнула до палати так тихо, що дівчина не почула її наближення.

— Дайте мені дитину.

— Але вона так міцно спить.

— Ваша сестра не в змозі годувати дитину. Вона надто слабка. Я дозволила собі домовитися про неї.

— З ким домовитися?

— По неї приїхали з дитячого притулку. Вони знайдуть їй годувальницю. А можливо, навіть гарний дім.

Роза дивилася на медсестру, не вірячи своїм вухам.

— Але ж вона не сирота! У неї є матір!

— Матір, яка, скоріше за все, не виживе, — сестра Пул простягла свої руки, як хижі лапи, — дайте дитину мені. Це заради її ж блага. Ви, певна річ, не зможете подбати про неї належним чином.

— У неї також є батько. Ви не спитали його.

— І як би я це могла зробити? Він навіть не потурбувався з’явитися.

— Аурнія згідна на це? Дайте мені з нею поговорити.

— Вона непритомна і не зможе нічого сказати.

— Тоді я скажу за неї. Це моя племінниця, міс Пул, член моєї родини, — Роза міцніше притиснула дитину, — і я не віддам її сторонній людині.

Обличчя Аґнес Пул було жорстким і рішучим. Роза злякалася, що медсестра збирається вирвати немовля з її рук. Натомість жінка повернулася і пішла з палати геть, її спідниця клацала застібками з кожним кроком. Потім гучно зачинилися двері.

Було чутно, як на лікарняному подвір'ї кінь нервово стукав копитами по бруківці.

Роза знову підійшла до вікна і побачила, як Аґнес Пул вийшла з тіні хідника і підійшла до фаетона, який чекав на неї, щоб поговорити з тим, хто був усередині. За мить кучер змахнув батогом, і кінь побіг уперед. Коли екіпаж зник за брамою, Аґнес Пул залишилася стояти на самоті, її темний силует окреслювався на тлі блискучої бруківки подвір’я.

Роза поглянула на немовля і побачила у сплячому обличчі зменшену копію своєї любої сестри.

Ніхто тебе у мене не забере. Принаймні поки я дихаю.