Американський психопат

Ранок

Ось який вигляд має вітальня моєї квартири у променях травневого ранку: над газовим каміном з білого мармуру та граніту висить картина Девіда Оніки, оригінал. Це великий, шість на чотири фути[21], портрет оголеної жінки, переважно у м’яких відтінках оливкового й сірого — сидячи на шезлонгу, вона дивиться MTV на фоні марсіанського пейзажу, пустеля в рожево-бузкових тонах вкрита мертвою, випатраною рибою, і розбиті тарілки піднімаються над жовтою головою жінки, наче сонячні промені, що просочуються крізь хмари; і все це забрано в чорну металеву раму. Навпроти картини стоїть довга біла канапа, набита пухом, і цифровий телевізор із діагоналлю 30 дюймів[22] від «Тошиба» — модель із високим контрастом зображення, може показувати чотири канали одночасно, високотехнологічна комбінація трубок від «НЕК», система цифрових ефектів: картинка в картинці (плюс зупинка кадру), за аудіо відповідає вбудована система багатоканального звуку та п’ятиватний підсилювач для кожного каналу. У скляній тумбі під телевізором — відеомагнітофон «Тошиба», супервисокочастотний «Бета» з вбудованою функцією редагування, включно з генератором знаків та вісьмома сторінками пам’яті для нього, високочастотним записом та функцією програвання у зворотному напрямку і програмуванням запису протягом трьох тижнів на вісім сторінок. У кожному кутку кімнати — галогенова лампа. Тонкі білі венеційські жалюзі зачиняють усі вісім панорамних вікон, від підлоги до стелі. Низький столик зі скляною поверхнею та дубовими ніжками від «Турчин» стоїть перед канапою, і скляні фігурки тварин від «Стюбен» на ньому чергуються з дорогими кришталевими попільничками від «Фортунофф», хоч я і не палю. Поряд із музичним центром «Вурлітцер» — рояль чорного дерева фірми «Болдвін». Підлога по всій квартирі — з полірованого білого дуба. З іншого боку кімнати, поряд із письмовим столом та журнальною стійкою від «Джіо Понті», — повністю укомплектована стереосистема (CD-програвач, касетний магнітофон, тюнер, підсилювач) фірми «Сансуй» і шестифутові[23] колонки «Дюнтек Соврейн» у корпусі з бразильського рожевого дерева. У центрі спальні — пуховий футон[24] з дубовим каркасом. Біля стіни — телевізор «Панасонік», 31 дюйм[25], з непроекційним екраном і стереозвуком, а у скляній тумбі під ним — відеопрогравач «Тошиба». Я не зовсім певен, що цифровий будильник «Соні» показує час правильно, так що доводиться спочатку сісти в ліжку, подивитися на час, який блимає на відеопрогравачі, а потім узяти кнопковий телефон «Етторе Соттсасс» з нічного столика зі скла та металу, що стоїть біля ліжка, і набрати номер служби точного часу. В одному кутку кімнати — крісло з металу, дерева та кремової шкіри, дизайн Еріка Маркуса, а в іншому — стілець із вигнутої фанери. Бежево-білий килим «Мод Сьєнна» з чорними цятками вкриває майже всю підлогу. Одну стіну затуляють чотири величезні шафи з шухлядами висвітленого червоного дерева. Сплю я в шовковій піжамі від «Ральф Лорен», а вставши, надягаю ще й яскраво-червоний халат із орнаментом пейслі та йду до ванної кімнати. Я мочусь і намагаюсь збагнути, чи нема на обличчі набряків, вивчаючи його відображення у склі, яким вкритий бейсбольний плакат, що висить над унітазом. Потім перевдягаюсь у боксери від «Ральф Лорен» з монограмою та светр «Фейр-Айл»[26], шовкові капці в горошок від «Енріко Гідолін», роблю охолоджуючу пов’язку на обличчя і починаю ранкову розтяжку. Після цього стаю перед раковиною «Вошмобіль» (хром та акрил, разом із мильницею, підставкою для стаканця та поручнями, на які я вішаю рушники, — все це куплене в «Гастінґс Тайл» для тимчасового використання, поки шліфуються мармурові раковини, замовлені у Фінляндії). Я стою і дивлюсь на своє відображення, не знімаючи пов’язки з льодом. Наливаю трохи формули від зубного нальоту «Плакс» у високу чашку з іржостійкої сталі й тридцять секунд полощу рот. Вичавлюю трохи пасти «Рембрандт» на зубну щітку зі штучного черепахового панцира й починаю чистити зуби (почуваюсь надто похмільним для зубної нитки, втім, може, я чистив зуби нею вчора перед сном?), а потім полощу «Лістерином». Ретельно оглядаю руки, чищу нігті щіточкою. Знімаю охолоджуючу пов’язку, протираю обличчя лосьйоном для глибокого очищення пор і намащую обличчя маскою з екстрактом трав та м’яти, яка лишається на ньому протягом десяти хвилин, поки я приводжу до ладу нігті на ногах. Тоді беру глянсувач для зубів «Пробрайт» та надягаю на щітку полірувальний пристрій «Інтерплак» — він обертається зі швидкістю 4200 обертів на хвилину і змінює напрямок обертання 46 разів на секунду, довші щетинки прочищають проміжки між зубами і роблять масаж ясен, а коротші чистять поверхню зубів. Знову полощу, тепер «Цепаколом». Змиваю маску з обличчя м’ятним скрабом. Душ має універсальну насадку, що подає воду в усіх напрямках і регулює висоту струменя у вертикальному діапазоні 30 дюймів[27]. Вона зроблена з австралійської латуні та чорного золота, покрита білою емаллю. В душі я спочатку беру гідроактивний гель, потім — мигдалево-медовий скраб для тіла і відлущувальний гель-скраб для обличчя. Шампунь «Відал Сасун» просто чудово змиває той шар поту, солі, олій, пилу та речовин із забрудненого повітря, який може обважнювати волосся та склеювати його — так починаєш виглядати старшим. Бальзам теж хороший — завдяки силіконовій технології він живить волосся і не робить його важким, що теж може додати віку. На вихідних чи перед побаченнями я користуюсь вітамінним шампунем, кондиціонером та живильним комплексом «Ґрюн Нечурал». У цих формулах є Д-пантенол, комплекс вітамінів групи Б, полісорбіт-80, речовина для очищення шкіри голови та натуральні трави. На цих вихідних я планую навідатись до «Блумінґдейлз»[28] чи «Берґдорфз» і купити, за порадою Евелін, вітамінний комплекс та шампунь «Фолтен Юропіен» для волосся, що рідшає, — у них містяться складні вуглеводи, що просякають в основу волосся і додають йому сили та блиску. Ще є новий продукт від «Редкен» — комплекс для лікування волосся «Віваджен Гейр Енричмент Тритмент», що запобігає відкладенню мінералів і подовжує життєвий цикл волосся. Луїс Керрузерс радив систему «Араміс Нутріплекс», живильний комплекс, що допомагає покращити кровообіг. Помившись та насухо витершись, я знов вдягаю боксери від «Ральф Лорен» і, перш ніж нанести «Мус а Разе», крем для гоління від «Пур Ом», на дві хвилини кладу на обличчя гарячий рушник, це пом’якшує жорстке волосся на підборідді. Тоді я завжди користуюсь зволожувальним кремом (мені подобається «Клінік») і даю йому ввібратись. Його можна змити чи не змивати і нанести крем для гоління на нього краще за все помазком, тоді він пом’якшить бороду, піднімаючи волосинки, і голитися стає легше. Це не дає воді випаруватись і зменшує тертя між лезом та шкірою. Завжди змочуйте бритву теплою водою перед голінням і проводьте нею в напрямку росту волосся, обережно натискаючи на шкіру. Бачки та підборіддя голіть останніми, адже там волоски жорсткіші й потребують більше часу на пом’якшення. Промийте бритву та струсіть зайву воду, перш ніж почати. Після гоління вмийтеся прохолодною водою, щоб змити залишки піни. Лосьйон після гоління краще брати з малим вмістом спирту або зовсім без нього. Ніколи не змащуйте обличчя одеколоном, бо високий вміст спирту сушить шкіру обличчя і робить його старшим. Щоб заспокоїти шкіру, слід нанести на обличчя антибактеріальний тонік без спирту вмоченим у воді ватним тампоном. Останній крок — зволоження. Змочіть обличчя водою, перш ніж нанести пом’якшувальний лосьйон, щоб шкіра була ніжнішою і зволоженою. Далі використайте «Гель Аппезан», також від «Пур Ом», — це чудовий засіб для заспокоєння шкіри. Якщо обличчя сохне та лущиться, що робить його тьмяним та старшим на вигляд, візьміть лосьйон для очищення, який видаляє мертві клітини та омолоджує шкіру (також він робить засмагу темнішою). Потім нанесіть бальзам від зморщок на очі («Бом дезьйо») і останній зволожувальний захисний лосьйон. Я втираю живильний лосьйон у шкіру голови після того, як висушу волосся рушником. Досушую я його феном, щоб надати йому об’єму та форми (без злипання від засобів укладки), потім ще лосьйон, який рівномірно розподіляю щіткою «Кент» з натуральної щетини, і нарешті зачісую волосся назад гребінцем із рідкими зубчиками. Знову вдягаю светр «Фейр-Айл» та капці в горошок, йду до вітальні й ставлю новий диск «Токінґ Гедз», але він починає «стрибати», тож я виймаю його і ставлю диск для очищення лазерної лінзи. Вони дуже чутливі, забруднюються від пилу, диму, нечистого повітря чи вологи, а замащена лінза читатиме диск неточно, з фальстартами, паузами, «перестрибуваннями», зміною швидкості та загальним спотворенням. На спеціальному диску є щіточка для очищення, яка під час руху видаляє з лінзи осад та сміття. Коли я знову ставлю «Токінґ Гедз», диск грає вже як слід. Я беру примірник «Ю-ес-ей тудей», який знаходжу перед моїми дверима в коридорі, й несу з собою на кухню, де ковтаю дві пігулки «Адвіла»[29], мультивітаміни і калій, запиваю «Евіаном» просто з пляшки, бо моя покоївка, літня китаянка, забула ввімкнути посудомийну машину, коли йшла вчора, і навіть грейпфрутово-лимонний сік доводиться наливати в келих для вина «Сент-Ремі», який я купив у «Баккара». Я дивлюсь на неоновий годинник над холодильником, впевнюючись, що в мене достатньо часу, щоб поснідати непоспіхом. Стоячи біля кухонної стійки, я їм ківі й нарізаний японський гібрид груші й яблука (по 4 долари штука в «Грідстеді») з алюмінієвих контейнерів, розроблених у Західній Німеччині. З однієї з великих шаф зі сталевими полицями та дверима металізованого скла в темно-сірих, синіх та металевих тонах, що займають більшу частину стіни кухні, беру висівкову булочку, пакетик трав’яного чаю без кофеїну і коробку вівсяних пластівців із висівками. З’їдаю половину булочки, підігрівши її у мікрохвильовій печі та намастивши тонким шаром яблучного масла. Далі — пластівці з пророщеним зерном та соєвим молоком, ще одна пляшка води «Евіан» та чашечка чаю без кофеїну. Поряд із хлібопіччю «Панасонік» та кавоваркою «Солтон Поп-Ап» стоїть ще одна кавоварка — срібна «Креміна» для еспресо, яку я купив у «Хаммахер Шлеммер» (дивно, але вона ще тепла). Термочашечка для еспресо з іржостійкої сталі стоїть, брудна, поряд з раковиною разом з блюдцем та ложкою. Поряд з кавоварками — мікрохвильова піч «Шарп» моделі R-1810А Карузел 2 з підставкою, що обертається. У ній я підігріваю другу половину булочки. Разом з тостером «Салтон Соната», кухонним комбайном «Куїзінарт Літл Про», соковижималкою «Акме Сюпрім» та автоматом для виготовлення лікеру «Кордіалі Йорз»[30] — великий іржостійкий чайник на дві з половиною кварти[31]. Коли вода кипить, він грає мелодію «Чай для двох», і я роблю собі ще чашечку чаю без кофеїну, з корицею та яблуком. Доволі довго я витріщаюсь на ніж «Блек енд Декер», який лежить на столі поряд із раковиною в стіні. Це ніж для очищення та нарізки овочів із кількома додатковими лезами, зазубреним лезом, ножем-пилкою та змінним руків’ям. Сьогодні я вбрався у костюм від «Алан Фиссер» у стилі вісімдесятих — насправді це переспів моди тридцятих років. У ньому є підплічники, виріз на грудях невеликий, спинка з фалдами. М’які лацкани приблизно чотири дюйми[32] завширшки, з гострими кінчиками у двох третинах відстані до плечей. Правильно використані у двобортних костюмах, загострені лацкани вважаються більш елегантними, ніж з розрізом. Низькі кишені мають подвійне окантування — проріз над клапаном з обох боків має вузький кант. Чотири ґудзики формують низький квадрат; над ним, приблизно там, де сходяться лацкани, є ще два. Глибокі складки штанів продовжують лінії широкого піджака. Лінія талії спереду трохи завищена. Ззаду по центру — петельки для підтяжок. Краватка — шовк у цяточку, «Валентіно Кутюр». Взуття — лофери[33] з крокодилячої шкіри від «А. Тестоні». Поки я вдягаюсь, по телевізору йде «Шоу Патті Вінтерс». Сьогодні гості студії — жінки з множинною особистістю.

На екрані — невиразна літня жінка з зайвою вагою, і голос Патті за кадром запитує її:

— То це шизофренія чи щось таке? Розкажіть.

— Ні, о ні. Люди з множинною особистістю — не шизофреники, — каже жінка, хитаючи головою. — Ми не небезпечні.

— Що ж, — починає Патті, стоячи серед глядачів із мікрофоном у руках. — Ким ви були минулого місяця?

— Минулого місяця переважно була Поллі, здається, — відповідає жінка.

Камера показує глядачів — стривожене обличчя домогосподарки. Перш ніж вона помічає себе на моніторі, камера знову повертається до жінки з множинною особистістю.

— Гаразд, — веде далі Патті, — а хто ви зараз?

— Ну… — втомлено починає жінка, начебто її постійно про це запитують і вона відповідає знову, і знову, і знову, і все одно ніхто їй не вірить. — Ну, цього місяця я… бараняча відбивна. Переважно… Бараняча відбивна.

Довга пауза. Великий план ошелешеної домогосподарки, вона хитає головою, а друга домогосподарка шепоче щось їй на вухо.

Сьогодні я вдягаю лофери з крокодилячої шкіри від «А. Тестоні».

Витягаючи плащ з шафи в передпокої, я знаходжу шалик від «Бьорберрі» та пальтечко з вишитим на ньому китом — таке могла б носити маленька дитина. Воно вкрите чимось, схожим на засохлий шоколадний сироп, плями сходяться попереду, вилоги потемніли. Я спускаюсь ліфтом до холу, накручую свій «Ролекс», обережно струшуючи зап’ястя. Вітаюсь зі швейцаром, виходжу на вулицю і ловлю таксі, що прямує до Волл-стрит.