Американський психопат

Дівчата

— Мені здалося, що квасоля пінто з лососем та м’ятою була дуже, дуже… Ну, ти розумієш, — каже Елізабет, заходячи до моєї вітальні, граційним рухом скидає туфлі-човники від «Мод Фризон» з атласу та замші й падає на диван. — Дуже смачна, але ж, Патріку, Господи, це так дорого, і… тільки псевдо-новинка.

— Мені здалося, чи на столі стояли золоті рибки? — питаю я, розстібаючи підтяжки від «Брукс Бразерс», і шукаю в холодильнику пляшку білого совіньйону. — Все одно, мені здалося, що там круто.

Крісті сіла на довгу широку канапу, подалі від Елізабет, котра ліниво розляглася на дивані.

— Круто, Патріку? — гукає вона. — Там їсть Дональд Трамп.

Я знаходжу пляшку, ставлю її на стіл і, перш ніж знайти штопор, дивлюся на неї через всю кімнату.

— Так? Це був сарказм?

— Здогадайся, — тягне вона і так голосно додає «та», що Крісті аж здригається.

— Де ти зараз працюєш, Елізабет? — питаю я, засовуючи шухляду. — В аутлеті «Поло» чи ще десь?

Елізабет це смішить, і вона безтурботно каже, поки я відкорковую пляшку «Акації»:

— Мені не треба працювати, Бейтмене. — І за мить знуджено додає: — Ти як ніхто маєш знати, що це за відчуття, містере Волл-стрит.

Вона дивиться на свої нафарбовані губи в маленьке люстерко «Ґуччі». Звісно ж, вони виглядають ідеально.

Я змінюю тему і запитую:

— То хто взагалі обрав це місце? — Наливаю дівчатам вина, собі — «Джей енд Бі» з льодом, трохи розбавлене водою. — Я про ресторан.

— Карсон. Чи, може, Роберт, — знизує плечима Елізабет, зачиняє дзеркальце і уважно дивиться на Крісті. — У тебе знайоме обличчя. Ти не в Далтоні навчалася?

Крісті хитає головою. Майже третя година ночі. Я роздавлюю пігулку екстазі й дивлюсь, як вона розчиняється у вині, яке я збираюся дати Елізабет. Цього ранку темою «Шоу Патті Вінтерс» були люди, які важать понад сімсот фунтів[141], — що з ними робити? Я вмикаю світло на кухні, знаходжу в морозилці ще дві пігулки наркотику і вимикаю світло.

Елізабет — двадцятирічна красуня, котра іноді працює моделлю в Джорджеса Марчіано, родом із давньої родини банкірів Віргінії. Ми сьогодні вечеряли з двома її друзями, Робертом Фаррелом, двадцятисемирічним хлопцем із невиразною кар’єрою фінансиста, та Карсон Вітолл, його подругою. Роберт надягнув шерстяний костюм від «Бельвест», бавовняну сорочку з запонками від «Шарве», краватку з шовкового крепу з абстрактним візерунком від «Хуґо Босс» та темні окуляри «Рей-Бен», які були на ньому і під час вечері. Карсон була вбрана в костюм від «Ів Сен-Лоран Рів Ґош» та намисто з перлів і підібрала до нього сережки з перлами та діамантами від «Гаррі Вінстон». Ми вечеряли у «Вільному падінні», новому ресторані Альберта Ліомана в районі Флетірон, тоді поїхали лімузином «У Нелл». Там я вибачився перед Елізабет, пообіцяв, що скоро повернусь, і сказав водієві їхати до Мітпекін, де й підібрав Крісті. Вона чекала на задньому сидінні, поки я пив із Елізабет, Карсон та Робертом за одним з центральних столиків порожнього «У Нелл», бо сьогодні не було нікого зі знаменитостей (поганий знак). Нарешті, о пів на третю, поки Карсон п’яно вихвалялась сумою, яку вона витрачає на квіти щомісяця, ми з Елізабет пішли. Вона настільки лютувала через те, що їй сказала Карсон про останній випуск журналу «Дабл’ю», що навіть не запитала, що тут робить Крісті.

Поки ми їхали назад «У Нелл», Крісті визнала, що наша остання зустріч її шокувала і в неї були домовленості на сьогодні, однак я пропоную великі гроші, від яких неможливо відмовитись, і пообіцяв, що те, що було минулого разу, нині не повториться. Хоча вона й злякалася, та кілька ковтків горілки в лімузині й отримані гроші, понад тисячу шістсот доларів, подіяли на неї, наче транквілізатор. Поганий настрій Крісті мене завів, і коли я передав їй першу частину грошей (шість купюр зі срібним затискачем «Г’юлендз»), вона поводилась, як сексуальна киця, однак коли я запросив її в лімузин, сказала, що після минулого разу їй може знадобитися хірург чи адвокат, тож я виписав їй чек на тисячу доларів. Але ж я знаю, що готівки за ним вона ніколи не отримає, тож атаки паніки через це в мене не було. Тепер я дивлюся на Елізабет у своїй квартирі, бачу, які шикарні в неї груди, і дуже сподіваюся, що після того, як на неї подіє екстазі, я переконаю їх обох зайнятись сексом переді мною.

Елізабет питає Крісті, чи не знає вона вилупка на ім’я Спайсі та чи не була вона в барі «Au». Крісті хитає головою. Я передаю Елізабет совіньйон, заряджений екстазі, поки вона витріщається на Крісті так, наче дівчина родом із Нептуна. Отямившись після такого зізнання Крісті, вона позіхає.

— Усе одно, зараз це місце — повний відстій. Жахливо. Я була там на вечірці на честь дня народження Малкольма Форбса. Та я вас прошу, Боже мій.

Вона випиває вино і скривлюється. Я сідаю на один зі стільців «Соттсасс» з хрому та дуба, тягнусь до цеберка з льодом на столику зі скляною стільницею і поправляю пляшку з вином, що лежить у ньому, щоб воно краще охолонуло. Елізабет одразу ж бере його і наливає собі ще. Перш ніж принести пляшку до вітальні, я розчинив у ній ще дві пігулки екстазі. Крісті похмуро потягує своє чисте вино і намагається не дивитися на підлогу. Вона все одно здається наляканою, схоже, тиша для неї нестерпна, тож вона питає Елізабет, де ми з нею познайомились.

— Боже, — заводить Елізабет і стогне, наче згадала щось сороміцьке. — Ми з Патріком зустрілись, Господи, на дербі в Кентуккі у вісімдесят шостому… ні, у вісімдесят сьомому.

Вона повертається до мене.

— Ти тоді тусив з тією ціпою, Елісон, як там її… Стул?

— Пул, люба, — спокійно відповідаю я. — Елісон Пул.

— Саме так її й звали, — каже вона з неприхованим сарказмом. — Гаряча штучка.

— Що ти маєш на увазі? — ображено питаю я. — Вона і була гаряча штучка.

Елізабет розвертається до Крісті й дуже невдало каже:

— Вона відсмоктала би будь-кому, у кого є картка «Америкен експрес».

Я молюся Богу, щоб Крісті не подивилася на Елізабет збентежено і не сказала: «Але ж ми не приймаємо кредитні картки». Щоб переконатися, що цього не станеться, я буркочу:

— Маячня, — але роблю це по-доброму.

— Слухай, — каже Елізабет до Крісті, грайливо простягаючи їй руку, наче педик, який пропонує попліткувати. — Та дівчина працювала в солярії… — і у тому ж реченні, не змінюючи інтонації: — А ти чим займаєшся?

Після довгої мовчанки, впродовж якої обличчя Крісті стає все червонішим й переляканішим, я кажу:

— Вона… моя кузина.

Елізабет повільно усвідомлює сказане і каже:

— Ага.

Після ще одної тривалої мовчанки я кажу:

— Вона… з Франції.

Елізабет дивиться на мене зі скепсисом, наче я зовсім здурів, але вирішує облишити цю історію і натомість питає:

— Де твій телефон? Мені треба подзвонили Гарлі.

Я йду до кухні і несу їй бездротовий телефон, на ходу витягаючи з нього антену. Вона набирає номер і, поки чекає на відповідь, витріщається на Крісті.

— Де ти проводиш літо? — питає Елізабет. — У Саутгемптоні?

Крісті дивиться на мене, потім знову на Елізабет і тихо відповідає:

— Ні.

— Боже, — стогне Елізабет, — це його автовідповідач.

— Елізабет, — я показую на свій «Ролекс». — Зараз третя година ночі.

— Це чортів наркодилер, — зі злістю каже вона. — У нього зараз гаряча пора.

— Не кажи йому, що ти тут, — застерігаю я.

— Чого б я таке робила? — питає Елізабет, машинально тягнеться за своїм вином, випиває вже другий келих одним ковтком і супиться. — Який дивний смак.

Вона дивиться на етикетку і знизує плечима.

— Гарлі? Це я. Мені потрібні твої послуги. Розумій це як знаєш. Я в… — Елізабет дивиться на мене.

— Ти в Маркуса Гальберстама, — шепочу я.

— У кого? — вона нахиляється вперед і зловісно всміхається.

— Мар-кус Галь-бер-стам, — знову шепочу я.

— Ідіот, мені потрібен номер, — вона відмахується від мене і веде далі. — Так, я тут у Марка Гаммерстейна, передзвоню пізніше і якщо не побачу тебе завтра ввечері в барі «Канал», то напущу на тебе свого перукаря. Бон вояж. Як від’єднати цю штуку?

Елізабет запитує мене, але сама вправно опускає антену і натискає потрібну кнопку, а потім кидає телефон у крісло «Шраґер», яке я підсунув ближче до магнітофона.

— От бачиш, — посміхаюсь я. — Усе вийшло.

Двадцять хвилин по тому Елізабет звивається на дивані, а я намагаюся переконати її зайнятись сексом із Крісті. Спочатку це було просте припущення, але зараз ця ідея повністю захопила мене, тож я наполягаю. Крісті байдуже дивиться на пляму на світлій дубовій підлозі, яку я раніше не помічав. Вона майже не торкнулася свого вина.

— Та я ж не лесбійка, — знову протестує Елізабет і гиготить. — Я не по дівчатах.

— Це тверде «ні»? — питаю я, дивлячись спочатку на її келих, потім на майже порожню пляшку вина.

— Чому ти вирішив, що я на це погоджусь? — питає вона.

Екстазі зробило її грайливою, і, схоже, що вона справді зацікавлена. Її ступня гладить моє стегно. Я пересів на диван, між двох дівчат, і масажую їй литку.

— Ну, ти ж навчалася в коледжі Сари Ловренс[142], — кажу я їй. — Всяке може бути.

— У коледжі Сари Ловренс були і хлопці, Патріку, — говорить Елізабет.

Вона хихотить, її ступня гладить мене все сильніше, стає жарко.

— Ну, вибач, — визнаю я. — Я зазвичай не маю справ із хлопцями, які вдягають панчохи на вихід.

— Патріку, ти ж вчився в Патріку, тобто Гарварді, Боже, я така п’яна… Все одно, слухай, тобто, чекай…

Вона замовкає, глибоко вдихає, нерозбірливо буркоче щось про дивне самопочуття, заплющує очі, знову розплющує їх і питає:

— У тебе є кокаїн?

Я дивлюсь у її келих і бачу, що розчинене екстазі трохи змінило колір вина. Елізабет слідкує за моїм поглядом і допиває вино так, наче це чарівний еліксир, що може вгамувати її збудження. Вона відкидає задурманену голову на одну з подушок.

— Чи «Гальціон». Я б зараз випила «Гальціону».

— Послухай, я просто хочу подивитись… як ви двоє… це робите, — невинно кажу я. — Що в цьому поганого? Нічого не підхопиш.

— Патріку, — сміється Елізабет. — Ти здурів.

— Ну ж бо, — спонукаю її я. — Хіба ж Крісті не приваблива?

— Давай без розпусти, — каже вона, але наркотик уже діє, я відчуваю, що вона збуджена, хоча їй цього й не хочеться. — Я не в настрої для хтивих балачок.

— Давай, — кажу я. — Це може тебе завести.

— Він постійно так робить? — питає Елізабет у Крісті.

Я дивлюся на Крісті. Вона непевно знизує плечима і роздивляється обкладинку компакт-диска, перш ніж покласти його на стіл біля стереосистеми.

— Так ти кажеш, що ніколи не була з дівчиною? — питаю я, торкаючись її чорної панчохи, а потім — ноги під нею.

— Я ж не лесбійка, — наполягає Елізабет. — Ні, ніколи не була.

— Ніколи? — питаю я, вигнувши брови. — Що ж, завжди буває перший раз.

— Ти робиш зі мною щось дивне, — стогне Елізабет, вона вже не контролює своє обличчя.

— Я нічого не роблю, — кажу я шоковано.

Елізабет любиться з Крісті, вони обидві голі на моєму ліжку, у кімнаті ввімкнене все світло, а я сиджу на стільці «Луї Монтоні» біля футона і спостерігаю за ними зблизька, час від часу перекладаючи їхні тіла. Я сказав Елізабет лягти на спину, підвести обидві ноги і розвести їх якомога ширше, тоді опустив голову Крісті туди й змусив лизати її пизду, не посмоктувати, а радше хлебтати, як роблять спраглі собаки, і одночасно пальцем терти клітор. Два пальці другої руки вона вставляє у її розкриту мокру піхву, тоді змінює пальці на язик і вставляє їх, мокрі, у рот Елізабет, щоб та їх смоктала. Потім я кладу Крісті на Елізабет, щоб вона смоктала і кусала її повні, набряклі груди, які стискає сама ж Елізабет, тоді кажу їм поцілуватись, міцно, і Елізабет жадібно бере в рот той язик, що облизував її маленьку рожеву пизду. Вони неконтрольовано труться вульвами, Елізабет голосно стогне, охопивши ногами стегна Крісті, притискається до неї, а ноги Крісті розставлені так, що я ззаду бачу її мокру, розкриту пизду і безволосий рожевий анальний отвір над нею.

Крісті сідає, розвертається, досі на Елізабет, притискає свою вульву до її розпашілого обличчя, і вони, наче в кіно, мов тварини, починають гарячково лизати й трахати одна одну пальцями. Елізабет розчервонілась, її шия напружена, як у божевільної, вона намагається заритись обличчям у пизду Крісті, тоді розводить її сідниці і встромляє язик у задній прохід, видаючи гортанні звуки.

— Так, — рівним голосом кажу я. — Засовуй язик цій сучці в зад.

Поки все це відбувається, я змащую вазеліном великий білий ділдо на ремені. Я підводжуся, знімаю Крісті з Елізабет, котра шалено звивається на футоні, застібаю пасок у Крісті на талії, розвертаю Елізабет, ставлю її навкарачки, щоб Крісті трахнула її по-собачому, поки я сам спочатку трахаю її пальцями, потім тру їй клітор, потім переходжу до заду; анальний отвір такий розслаблений і мокрий від слини Елізабет, що я легко вводжу туди вказівний палець, і сфінктер спочатку стискається навколо нього, потім розслабляється і знову стискається. Я кажу Крісті витягти ділдо, кладу Елізабет на спину, і вони трахаються в місіонерській позиції. Елізабет тре пальцями свій клітор, божевільно цілує Крісті, охопивши її стегна ногами, доки не відкидає голову — обличчя напружене, рот широко роззявлений, помада розмазана соками Крісті — і кричить:

— Господи, я кінчаю, кінчаю, трахай мене, я кінчаю.

Я ж сказав їм обом повідомляти, коли в них буде оргазм, і робити це голосно.

Тепер черга Крісті, Елізабет з ентузіазмом вдягає ділдо і трахає Крісті, поки я облизую їй зад, розставивши сідниці, тож скоро вона відштовхує мене і починає відчайдушно дрочити пальцями. Крісті знову вдягає ділдо і трахає Елізабет у зад, поки вона тре свій клітор, насаджуючись на ділдо, і стогне, а тоді знову кінчає. Я забираю ділдо, змушую Елізабет облизати його, а тоді знову вдягнути, і поки Крісті лежить на спині, вона легко вводить його в неї. Тим часом я облизую груди Крісті, смокчу кожен сосок, поки вони не стають червоними й твердими, тоді продовжую терти їх пальцями, щоб такими вони і лишались. Весь цей час на Крісті пара замшевих чобіт до стегон від «Генрі Бендель», які я наказав їй вдягнути.

Елізабет вибігає зі спальні, гола, скривавлена, їй важко рухатись, і вона волає щось нерозбірливе. У мене був довгий оргазм з інтенсивною розрядкою, тож коліна підгинаються. Я теж голий, кричу їй: «Ти сучка, брудної сучки шмат». Кров переважно йде з її ніг, тож вона послизнулась, підводиться, а я налітаю на неї з уже мокрим ножем для м’яса в правій руці, незграбно розрізаю її шию ззаду, перерізаючи якісь вени. Коли я б’ю вдруге, поки вона намагається втекти до дверей, кров дістає аж до вітальні, майже через усю квартиру, бризкає на скляні шафи та ламіновані дубові панелі на кухні. Вона намагається бігти, але я перебив яремну вену і кров одразу ж засліплює нас обох, вона всюди, і я знову стрибаю на неї, це остання спроба з нею покінчити. Елізабет повертається до мене, її обличчя спотворене болем, після удару в живіт ноги її підводять, вона падає на підлогу, а я падаю поряд з нею. Ще п’ять чи шість ударів ножем (кров щоразу бризкає, мов фонтан, і я схиляюсь, щоб вдихнути її запах), і м’язи Елізабет тверднуть, застигають, починається агонія. Її горло заливає темно-червона кров, вона дриґається, наче зв’язана, хоче це не так, і доводиться її тримати. Рот наповнюється кров’ю, вона ллється на щоки, підборіддя. Тіло б’ється в судомах, схоже на те, як я уявляю собі напад епілепсії, і я притискаю її голову до підлоги, трусь твердим, закривавленим членом об її обличчя, доки вона не завмирає.

У спальні на футоні лежить Крісті, прив’язана до ніжок ліжка мотузкою, руки витягнуті за голову, рот забитий розірваними сторінками примірника «Веніті Фейр» за минулий місяць. Під’єднані до батареї кабелі прикріплені затискачами до її грудей, так що обидва стали коричневими. Я кидав їй на живіт запалені сірники з «Ле Реле», і Елізабет, божевільна, мабуть від передозування екстазі, допомагала мені, доки я не перейшов до неї й не почав жувати один із її сосків, а тоді втратив контроль, відкусив його й проковтнув. Я вперше помічаю, яке тонке й ніжне у Крісті тіло, було. Починаю місити її груди плоскогубцями й роздавлюю їх, все це відбувається дуже швидко, я сичу, вона випльовує шматки паперу й намагається вкусити мене за руку, я сміюся, коли вона помирає; перед тим вона починає плакати, і її очі закочуються, наче вона бачить жахітний сон.

Чомусь зранку розбиті руки Крісті набрякли до розміру футбольних м’ячів, неможливо розрізнити, де долоня, а де пальці, від попаленого тіла йде нудотний сморід, тож доводиться відчинити жалюзі, забризкані горілим жиром (груди Крісті лопнули, коли я катував її струмом), щоб провітрити кімнату. Її очі широко розплющені, рот чорний, безгубий, замість вульви теж чорна яма (хоч я не пам’ятаю, щоб щось з нею робив), між обвуглених ребер видно легені. Те, що лишилося від тіла Елізабет, звалено в купу в кутку вітальні. У неї нема правої руки і шматків лівої ноги. Ліва рука, відрубана в зап’ястку, лежить на кухонній стійці в маленькій калюжі крові. Голова — на кухонному столі, закривавлене обличчя видається похмурим, навіть після того, як я вийняв очі й вдягнув на ці дірки пару темних окулярів «Ален Міклі». Мені набридло на нього дивитись, і хоча я не спав всю ніч і вкрай втомився, я обідаю в «Одеоні» о першій з Джемом Девісом та Аланою Бартон. Ця зустріч важлива для мене, тож я вагаюся, відміняти її чи ні.