Американський психопат

Дівчата

Останній місяць я з’являюсь в офісі, м’яко кажучи, не часто. Схоже, мені зараз хочеться тільки тренуватися, переважно з вільними вагами, і бронювати столики в нових ресторанах, де я вже бував, щоб потім скасовувати бронювання. У моїй квартирі пахне гнилими фруктами, хоча насправді цей запах йде від вмісту голови Крісті, який я вишкрябав і поклав у скляну чашу «Марко», що стоїть на поличці біля входу. Сама голова порожня, позбавлена очей, вимазана засохлим мозком, лежить у кутку вітальні за піаніно, я планую застосувати її на Гелловін замість гарбуза. Через цей сморід я вирішив використати для сьогоднішнього побачення квартиру Пола Овена. Оглянув усе приміщення на предмет приладів стеження, на жаль, нічого не знайшов. Людина, з котрою я спілкуюсь через свого адвоката, сказала, що Дональд Кімболл, приватний детектив, дізнався, що Овен справді в Лондоні, хтось двічі бачив його в холі готелю «Клерідж», один раз у кравця на Севіл-роу і раз у новому модному ресторані в Челсі. Кімболл полетів туди дві ночі тому, тож зараз ніхто не наглядає за квартирою, і ключі, які я вкрав у Овена, досі працюють, тож я зміг після обіду привезти туди інструменти (перфоратор, пляшку кислоти, пневматичний молоток, ножі, запальничку «Бік»). Я винайняв двох ескорт-дівчат із приватного закладу, не надто респектабельного, але з непоганою репутацією, до якого я ще не звертався, і розплатився золотою карткою «Америкен експрес», що належала Овену. Якщо вже всі думають, що Овен нині в Лондоні, ніхто її не відстежуватиме, хоча за платиновою карткою таки стежать. «Шоу Патті Вінтерс» сьогодні було про секрети краси принцеси Діани — гадаю, з іронією.

Опівніч. Розмова з двома дівчатами — обидві дуже молоді, фігуристі білявки з великими цицьками — коротка, бо мені важко тримати себе в руках.

— У вас тут цілий палац, містере, — дитячим голосом каже одна з них, Торрі, зачарована сміхотворним помешканням Овена. — Справжній палац.

Я роздратовано зиркаю на неї.

— Нічого аж такого особливого.

Змішуючи напої з непогано обладнаного бару Овена, я кажу обом, що працюю на Волл-стрит, у «Пірс та Пірс». Їх це не надто цікавить. І знову я чую голос, однієї з них, яка питає, чи це не взуттєва крамниця. Тіффані на чорному шкіряному дивані під панелями з фальшивої волової шкіри гортає примірник «Джі К’ю» тримісячної давності й виглядає збентеженою, наче не розуміє чогось — або нічого. Я собі думаю: «Молись, сучко, просто молись», а потім мушу визнати, що мене заводить можливість принизити цих дівчат за гроші, які для мене — суто копійки. Наливши їм ще випити, я кажу, що вчився в Гарварді, й після паузи питаю:

— Ви про нього чули?

Відповідь Торрі мене шокує:

— У мене був діловий знайомий, який казав, що вчився там, — тупо знизує вона плечима.

— Клієнт? — зацікавлено питаю я.

— Ну, — нервово починає вона, — скажімо, діловий знайомий.

— Може, сутенер? — питаю я, і тоді починається дивне.

— Ну… — Торрі знову затинається. — Назвемо його діловим знайомим. — Вона робить ковток зі своєї склянки. — Він казав, що вчився у Гарварді, але… я йому не вірила. — Вона дивиться на Тіффані, потім на мене. Ми мовчимо, і це заохочує її говорити далі. — У нього була мавпа. І я за нею доглядала, у… його квартирі.

Торрі знову замовкає, потім продовжує говорити, невиразно, час від часу сковтуючи.

— Я хотіла весь день дивитися телевізор, бо там не було чого ще робити, поки цього хлопця не було… і поки я доглядала за мавпою. Але з нею… щось було не так. — Вона зупиняється, глибоко вдихає. — Мавпа дивилася…

У кімнаті знову запала тиша. У Торрі дивний вираз обличчя, наче вона не впевнена, чи варто розповідати нам цю історію, чи гідні ми, я й інша сучка, цієї інформації. І я готуюсь до чогось шокуючого, до одкровення.

— Мавпа дивилася… — Торрі зітхає і починає дуже швидко говорити. — Тільки «Шоу Опри Вінфрі», тільки його вона дивилась. У того хлопця було безліч касет, які він записував для своєї мавпи.

Тепер вона дивиться на мене, благально, наче втрачає розум просто тут і зараз, у квартирі Овена, і хоче — чого? Щоб я це підтвердив?..

— І він вирізав звідти рекламу. Якось я спробувала… переключити канал, вимкнути касету… я хотіла подивитися мильну оперу чи ще щось… але… — Торрі допиває свій напій і закочує очі, ця історія вочевидь її засмучує, однак вона мужньо продовжує: — Але мавпа верещала на мене і заспокоювалася лише тоді, коли йшло шоу Опри.

Вона сковтує, відкашлюється, схоже, що зараз заплаче, але не плаче.

— І знаєте, от пробуєш переключити канал, а ця ч-чортова мавпа починає дряпатись, — гірко завершує розповідь Торрі й охоплює себе руками, марно намагаючись зігрітись, бо її трусить.

Тиша. Арктична, крижана, цілковита тиша. Світло у квартирі над нашими головами холодне й електричне. Я стою там і дивлюся на Торрі, потім — на іншу дівчину, Тіффані — схоже, що її нудить.

Нарешті, аби щось сказати, я говорю, затинаючись:

— Мені… байдуже… чи в тебе було гідне життя… чи ні.

Починається секс — це відвертий монтаж. Торрі лежить на спині на футоні Пола, розставивши ноги, я поголив їй вульву і тепер смокчу її і трахаю пальцями, іноді полизуючи анальний отвір. Тіффані смокче мій член, у неї гарячий і мокрий язик, вона лоскоче ним голівку, чим дратує мене, а я називаю її гидкою шльондрою й сучкою. Трахаючи одну з них у кондомі, поки інша облизує та смокче мої яйця, я дивлюся на шовкографію «Анджеліс», що висить над ліжком, і думаю про калюжі крові, гейзери крові. Час від часу в кімнаті панує повна тиша, чути лише хлюпання, з яким мій член входить у одну з дівчат і виходить з неї. Ми з Тіффані по черзі облизуємо безволосу пизду Торрі та її анальний отвір. Вони одночасно й голосно кінчають у позі «шістдесят дев’ять». Коли вони стають достатньо мокрими, я дістаю ділдо й даю їм з ним погратися. Торрі розставляє ноги й тре свій клітор, поки Тіффані трахає її великим слизьким ділдо, і Торрі підбиває Тіффані рухатись різкіше, аж поки не кінчає зі стогоном.

Я знову наказую їм облизувати одна одну, але це вже не заводить мене — я можу думати лише про кров, про те, як виглядає їхня кров, і хоча Торрі знає, що робить, знає, як правильно це робити, мене це не надихає. Я відштовхую її від Тіффані і сам починаю лизати й покусувати рожеву, м’яку, мокру пизду, поки Торрі, розсунувши сідниці, сідає Тіффані на обличчя, масажуючи свій клітор. Тіффані жадібно вилизує її мокру, блискучу вульву, Торрі нахиляється і стискає великі, пружні груди Тіффані. Я починаю кусати сильніше, гризу Тіффані пизду, вона напружується. «Розслабся», — м’яко кажу я їй. Вона починає протестувати, намагається відсунутись і нарешті кричить, коли мої зуби розривають її плоть. Торрі думає, що Тіффані кінчає і притискає свою вульву їй до обличчя, приглушуючи її крик, але коли я підводжу до неї скривавлене обличчя, з мого рота звисають шматки м’яса та лобкове волосся, з розірваної пизди Тіффані на ковдру ллється кров, я відчуваю, як різко її охоплює жах. Я одразу ж засліплюю обох «Мейсом» і вирубаю їх руків’ям пневматичного молотка.

Торрі отямлюється. Вона лежить на спині зв’язана, перегнута через край ліжка, обличчя скривавлене, бо я відрізав їй губи манікюрними ножицями. Тіффані, зашнурована шістьма парами підтяжок Пола, стогне від страху з іншого боку ліжка, заклякла від усвідомлення страшної реальності. Я хочу, щоб вона дивилася на те, що робитиму з Торрі, тож я поклав її так, щоб вона не могла цього уникнути. Як завжди, намагаюся зрозуміти цих дівчат, записуючи їхню смерть. Для Торрі та Тіффані я використовую ультра-мініатюрну камеру «Мінокс LX», плівку 9,5 мм, об’єктив 15 мм з фокусною відстанню 3,5, експонометр, вбудований нейтральний фільтр та штатив. У портативному програвачі для компакт-дисків, що лежить на столику біля ліжка, грає диск «Тревелін Вілберіз», щоб заглушити крики.

Я починаю з білування Торрі — роблю невеликі надрізи ножем для стейків і зрізаю шматочки шкіри й плоті з її ніг та живота, доки вона марно кричить тоненьким голосом, благаючи про допомогу, а я сподіваюся, що вона розуміє — її покарання доволі легке, порівняно з тим, що чекає на другу дівчину. Я поливаю Торрі перцевим спреєм, тоді намагаюся відрізати їй пальці манікюрними ножицями і зрештою ллю кислоту їй на живіт та статеві органи, однак все це навіть приблизно не вбиває її, тож вирішую вдарити її ножем у горло, але лезо ламається об кістку з лівого боку шиї, і я зупиняюся. Тіффані дивиться, як я нарешті відпилюю Торрі голову — фонтани крові лишають плями на стінах і навіть на стелі. Я підводжу голову вгору, наче приз, тоді беру свій член, пурпуровий від збудження, опустивши голову Торрі, вкладаю його у її кривавий рот і трахаю, доки не кінчаю, не вибухаю всередину. Навіть після цього мій прутень такий твердий, що я навіть можу ходити по залитій кров’ю кімнаті, начепивши на нього цю голову — вона тепла і невагома. Якийсь час це мене розважає, але мені треба відпочити, тож я знімаю голову, ставлю її на шафу з дуба та тикового дерева, а тоді сиджу в кріслі, голий і закривавлений, п’ю «Корону» і дивлюся канал «Ейч-бі-о», вголос скаржачись на те, що Овен не купив собі домашній кінотеатр.

Пізніше — зараз — я кажу Тіффані: «Я відпущу тебе, тсс…», гладжу її обличчя, слизьке від сліз та «Мейсу». Мене запалює думка про те, що на мить вона справді сповнена надії, аж поки не бачить, що в мене в руці запалений сірник із коробки, яку я взяв на барі в «Паліо», де ми пили минулої п’ятниці з Робертом Фарреллом та Робертом Прехтером. Я опускаю сірник до її очей, які вона інстинктивно заплющує, обпалюю їй брови та вії, тоді нарешті беру запальничку «Бік», підставляю до її очниць — повіки тримаю пальцями, щоб очі не заплющувались, опікаю собі в процесі великий палець та мізинець, — і тримаю, доки очі не вибухають. Вона ще притомна, я перекочую її на живіт, розставляю сідниці і вбиваю ділдо, яке я прив’язав до дошки, глибоко у задній прохід з допомогою пневматичного молотка. Тоді знову перевертаю її тіло, кволе від страху, обрізаю всю плоть навколо її рота, беру перфоратор із масивною насадкою і розширюю цю діру, поки вона труситься і протестує. Коли розміри діри вдовольняють мене і рот стає максимально широким, таким, що видно червоно-чорний тунель із покрученим язиком і поламаними зубами, я запускаю туди руку, глибоко в горло, по самісінький зап’ясток — весь цей час вона неконтрольовано трясе головою, але не може кусатись, відколи перфоратор вибив їй з ясен майже всі зуби. Тоді хапаю судини, що йдуть горлом, наче трубки, пальцями вивільняю їх і, схопивши зручніше, різко висмикую через роззявлений рот, тягну, доки шия не западає і не зникає, шкіра натягується й тріскається, хоч крові й небагато. Майже весь вміст шиї, враховуючи яремну вену, звисає в Тіффані з рота, її тіло починає здригатися, схоже на таргана, що лежить на спині, судомно труситься, розплавлені очі стікають обличчям, змішуючись зі сльозами та «Мейсом». Тоді я швидко, намагаючись не втрачати часу, вимикаю світло, і в темряві, перш ніж вона помре, розриваю їй живіт голими руками. Не можу сказати, що саме я роблю, але мої руки гарячі, покриті чимось, від них відходить мокре хлюпання.

Наслідки. Ані страху, ані збентеження. Затримуватися більше не можна, бо мені сьогодні чимало треба зробити: повернути відеокасети, позайматись у спортзалі, я обіцяв Жаннетт повести її на новий британський мюзикл на Бродвеї, треба десь замовити столик для вечері. Те, що лишилося від тіл, уже заклякло. Частина тіла Тіффані (здається, це її тіло, мені важко їх зараз розрізнити) провалилась усередину, і ребра, переважно розламані, стирчать назовні з того, що зосталося від живота, проштрикують груди. Голова прибита до стіни, пальці лежать колом навкруг програвача. Одне з тіл, те, що лежить на підлозі, випорожнилось, і, здається, вкрите слідами зубів там, де я дико в нього вгризався. Я вмочую руку в кров у животі одного з тіл і пишу стікаючими червоними літерами на стіні вітальні, над панелями зі штучної шкіри слова: «Я ПОВЕРНУВСЯ», а під ними роблю страшний малюнок, схожий на це