Американський психопат

Дівчата

Сьогодні в мене жахлива вечеря з Кортні у «Вільному плануванні». Вона трохи не при тямі, все питає про меню на курортах, Джорджа Буша, «Тофутті»[103], наче це чийсь кошмар. Я на неї абсолютно не зважаю, хоч і марно, і на середині речення (щось про «Пейдж сикс» та Джекі О[104]) я кличу офіціанта і замовляю холодну рибну юшку з кукурудзою, лимоном, соусом із морепродуктів, арахісом та кропом, салат цезар із руколою та філе меч-риби з гірчицею з ківі, хоча я це вже замовляв — як він і каже. Я дивлюся на нього, навіть не намагаючись вдати здивування, і похмуро всміхаюсь: «Так, замовляв, правда?» Флоридська кухня вражає, але порції маленькі та вкрай дорогі, особливо для місця, де на кожному столику стоїть тарілка з олівцями. (Кортні малює на паперовому килимку на столі принт «Лора Ешлі», я на своєму — вміст живота та грудей Моніки Ластґарден, і коли Кортні, зачарована моїм малюнком, запитує, що ж це таке, я відповідаю: «Ем… кавун».) Рахунок, який я оплачую платиновою карткою «Америкен експрес», перевищує три сотні доларів. Кортні личить шерстяний жакет, шовкова блуза та кашемірова спідниця «Донна Каран». Я вдягнув смокінг без жодної на те причини. «Шоу Патті Вінтерс» зранку було присвячене новому виду спорту — метанню гномів.

У лімузині я висаджую Кортні біля «У Нелл», де ми маємо зустрітися з Мередіт Тейлор, Луїсом Семюелсоном та Пірсом Таверсом, кажу їй, що мені треба дістати наркотиків, і обіцяю повернутися до півночі.

— І передай Нелл привіт, — кажу я мимохідь.

— Та купи щось внизу, заради Бога, — скиглить Кортні.

— Я ж пообіцяв декому заїхати саме до них. Параноя. Розумієш? — скімлю я у відповідь.

— У кого параноя? — питає вона і дивиться скоса. — Не розумію.

— Люба, наркотики внизу навіть до підсолоджувача не дотягують, — кажу я їй. — Ти ж знаєш.

— Не вплутуй мене, Патріку, — попереджає вона.

— Просто йди всередину і замов мені «Фостерз»[105], гаразд?

— Куди ти насправді йдеш? — з підозрою питає Кортні після паузи.

— Я до… Ноджа, — кажу я. — Я купую кокс у Ноджа.

— Нодж — шеф-кухар у «Шезлонгах», — говорить вона, а я виштовхую її з лімузина. — Нодж не дилер, він кухар!

— Не треба істерик, Кортні, — зітхаю я, поклавши руки їй на спину.

— А ти не бреши мені про Ноджа, — канючить вона, намагаючись лишитись у машині. — Нодж — шеф-кухар у «Шезлонгах», чуєш?

Я дивлюсь на неї, ошелешений, захоплений різким світлом ліхтарів над входом до «У Нелл».

— Гаразд, це Фіддлер, — зрештою м’яко визнаю я. — Я йду за наркотиками до Фіддлера.

— Ти нестерпний, — бубонить Кортні, відходячи геть від лімузина. — З тобою щось геть не так.

— Я повернуся! — кричу я їй, грюкаючи дверима лімузина, і радісно хихочу собі під ніс, підпалюючи сигару. — Тільки не надто на це покладайся.

Кажу водієві їхати до району Мітпекін[106], на захід від цього бару, до ресторанчика «Флорент», шукати повій. Проїхавши по району двічі (насправді я місяцями прочісував цей квартал у пошуках гідної крихітки), я нарешті бачу її на розі вулиці Вашингтона і Тринадцятої. Вона білява, струнка й молода, вульгарна, але не настільки, як дівки з ескорт-служб, і, що найголовніше, вона біла — у цих краях це рідкість. На ній тісні обрізані шорти, біла футболка і дешева шкіряна куртка; окрім синця над лівим коліном, її шкіра бліда, на обличчі — теж, хоча губи густо нафарбовані рожевим. За нею, на цегляній стіні зачиненого складу, червоними друкованими літерами чотири фути заввишки написано «М’ЯСО», і розташування цих літер будить у мені щось, а над будівлею, мов декорація, висить темне небо без місяця, вдень його затягували хмари, але під вечір воно стало чисте.

Лімузин проїжджає поряд із дівчиною. Якщо роздивитися ближче, крізь тоновані вікна, вона ще блідіша, біляве волосся здається вибіленим, риси обличчя — ще більш юні, ніж я собі уявляв; і саме тому, що вона — єдина біла дівчина, яку я нині бачив у цій частині міста, вона видається (чи правда це, чи ні) особливо чистою, її легко переплутати з однією зі студенток Нью-Йоркського університету, які повертаються додому з клубу «Марс», наче ця дівчина всю ніч пила коктейлі «Морський бриз», танцюючи під нові пісні Мадонни; дівчина, яка, можливо, потім посварилася з хлопцем, котрого звати Енгус, або Нік, або… Поукі; дівчина, що прямує у «Флоренс» потеревенити з друзями, замовити ще «Морський бриз», а може, капучіно, а може, склянку води «Евіан»… і, на відміну від більшості місцевих шльондр, вона ледве звертає увагу на лімузин, який повільно зупиняється біля неї. Натомість, вона з байдужим виглядом нахиляється до нього, вдаючи, ніби не знає, що насправді лімузин означає.

Коли вікно відчиняється, вона посміхається, але дивиться в інший бік. Обмін фразами займає менше хвилин.

— Я тебе тут не бачив, — кажу я.

— Ти просто не так дивився, — відповідає вона дуже круто.

— Хочеш подивитися мою квартиру? — питаю я, вмикаючи світло всередині лімузина, щоб вона побачила моє обличчя, мій смокінг.

Вона дивиться на лімузин, потім на мене, потім знов на лімузин. Я дістаю свій гаманець зі шкіри газелі.

— Мені не можна, — каже повія, дивлячись у темряву між двома будинками на тому боці вулиці, однак, коли її погляд падає на мене, вона бачить стодоларову купюру, яку я простягаю їй, і, не питаючи, що я роблю, не питаючи, чого я від неї хочу, навіть не питаючи, чи я не коп, вона бере гроші, і тоді я можу перефразувати запитання.

— Хочеш поїхати до мене чи ні? — запитую я, посміхаючись.

— Мені не можна, — знову каже дівчина, але, кинувши погляд на довге чорне авто, на купюру, яку вона зараз кладе в задню кишеню, на волоцюгу, що човгає до лімузина під брязкання монет у стаканці в його вкритій струпами простягненій руці, додає: — Але я можу зробити виняток.

— Приймаєш «Америкен експрес»? — запитую я, вимикаючи світло.

Дівчина досі вдивляється в стіну темряви, начебто чекає знаку від когось невидимого. Вона переводить погляд на мене і, коли я повторюю питання про «Америкен експрес», дивиться на мене, як на божевільного, однак я безглуздо посміхаюся, притримуючи двері, й кажу їй:

— Я жартую. Давай, сідай.

Вона киває комусь на тому боці, і я проводжу її на заднє сидіння темного лімузина, з гуркотом зачиняю двері й замикаю їх.

Удома, поки Крісті бере ванну (я не знаю її імені, не питав, але наказав їй відповідати, лише коли я кличу її Крісті), я набираю номер ескорт-сервісу «Кабана Бі» і за допомогою золотої картки «Америкен експрес» замовляю жінку, біляву, яка обслуговує пари. Двічі повторюю адресу і ще раз наполягаю — білявку. Тип на тому кінці, якийсь старий італієць, запевняє мене, що білява дівчина буде біля моїх дверей за годину.

Почистивши зуби ниткою і перевдягнувшись у шовкові боксери «Поло» та бавовняну майку «Білл Бласс», я заходжу до ванної кімнати, де Крісті лежить, потягуючи біле вино з келиха «Стюбен» на тоненькій ніжці. Я сідаю на мармуровий край ванни і наливаю туди олію для ванн з травам «Монік Ван Фрер», розглядаючи тіло в молочній воді. Доволі довго мої думки метушаться, сповнені бруду: її голова зовсім близько, я можу її розбити; моє прагнення атакувати, образити й покарати її здіймається всередині і вщухає, і тоді я вже можу зазначити:

— Ти п’єш дуже хороше шардоне.

Після тривалої паузи, впродовж якої я стискаю маленькі груди, схожі на дитячі, я кажу:

— Я хочу, щоб ти вимила свою піхву.

Вона дивиться на мене поглядом сімнадцятилітки, потім оглядає своє тіло, що ніжиться у ванні. Ледь помітно знизавши плечима, вона ставить келих на край ванни, опускає руку до рідкого, теж білявого волосся під цим пласким, порцеляново-гладеньким животом, і злегка розставляє ноги.

— Ні, — тихо кажу я. — Ззаду. Стань на коліна.

Вона знову знизує плечима.

— Я хочу дивитися, — пояснюю я. — У тебе дуже гарне тіло, — говорю я, спонукаючи її.

Крісті перевертається, стає рачки, її задок піднятий над водою, і я переходжу до іншого боку ванни, щоб краще бачити її вульву, яку вона пестить мильною рукою. Я підношу руку трохи вище її руки, до заднього проходу, трохи розсуваю його і починаю легенько пестити пальцем, змоченим у олії для ванни. М’язи скорочуються, вона зітхає. Я виймаю палець і просовую його трохи нижче, до її пизди; обидва наші пальці рухаються вперед і назад, потім знову в її тіло. Всередині вона мокра, я виймаю зволожений вказівний палець і знову засовую до заднього проходу — він вільно заходить аж до суглоба. Вона двічі зітхає і насаджується на нього, продовжуючи пестити свою вульву. Це триває деякий час, доки не лунає дзвінок, оголошуючи, що прийшла Сабріна. Я кажу Крісті вийти з ванни, витертись, взяти у шафі халат (тільки не «Біджан») і випити зі мною та нашою гостею у вітальні. Сам іду на кухню, де наливаю склянку вина для Сабріни.

Однак Сабріна не білявка. Коли перший шок згасає, я відходжу від дверей і нарешті впускаю її. У неї каштаново-світле волосся, не по-справжньому світле, і, хоч це мене страшенно бісить, я нічого не кажу, бо вона дуже приваблива — не така юна, як Крісті, але й не сильно потаскана. Коротше кажучи, схоже, що вона варта тих грошей, що я плачу їй за годину. Моя лють повністю тамується, коли вона знімає плащ, відкриваючи гарне, спортивне тіло у вузьких чорних легінсах та квітчастому топі з бретелькою через шию, у чорних туфлях із загостреним носаком на високих підборах. Це полегшення, тож я веду її у вітальню, саджу на білу пухову канапу і, не питаючи, чи хоче вона випити, несу келих білого вина та підставку для нього з готелю «Мауна Кеа» на Гаваях. Зі стереоколонок лунає запис бродвейського акторського складу «Знедолених». Коли до нас приєднується Крісті в пухнастому халаті «Ральф Лорен», з зачесаним назад білявим волоссям, яке після ванни видається зовсім білим, я саджу її поряд із Сабріною (вони кивком вітають одна одну), а сам сідаю навпроти, на стілець «Нордіан» із тикового дерева та хрому. Я вирішив, що нам краще буде трохи пізнати одне одного, перш ніж піти в спальню, тож я відкашлююсь і перериваю довге, але не неприємне мовчання кількома питаннями.

— Ну що, — починаю я, схрестивши ноги. — Хочете знати, з чого я живу?

Обидві дівчини довго дивляться на мене. На їхніх обличчях застигли посмішки, і вони обмінюються поглядами, перш ніж Крісті непевно знизує плечима і тихо відповідає:

— Ні.

Сабріна посміхається, бере з неї приклад і погоджується:

— Ні, не дуже.

Десь хвилину я дивлюся на них, потім роздратовано зітхаю.

— Я працюю на Волл-стрит. У компанії «Пірс та Пірс».

Тривала пауза.

— Ви про неї чули? — питаю я.

Ще одна тривала пауза. Зрештою, Сабріна порушує тишу:

— Вона якось пов’язана з «Мейз»… чи «Мейсиз»?

Я зупиняюсь, потім перепитую:

— «Мейз»?

Вона десь хвилину думає і каже:

— Так. Взуттєва крамниця? Хіба «Пі енд Пі» не продає взуття?

Я дивлюсь на неї важким поглядом.

Крісті дивує мене: вона підводиться і йде до музичного центру.

— У тебе тут дуже гарно… Пол.

Переглядає компакт-диски, їх тут сотні й сотні, всі акуратно розставлені за абеткою на великій полиці з білого дубу.

— Скільки ти за все це заплатив?

Я підводжуся налити собі ще келих «Акації».

— Направду, то не твоє діло, Крісті, але запевняю тебе — все це обійшлось мені недешево.

З кухні я бачу, що Сабріна дістала з сумочки пачку сигарет, і, перш ніж вона запалила одну, повертаюся до вітальні, хитаючи головою.

— Ні, жодного паління, — кажу я їй. — Не тут.

Вона посміхається, злегка киває і повертає сигарету назад до пачки. Я приніс шоколадні цукерки, тож пропоную Крісті одну.

— Трюфель «Варда»?

Вона тупо дивиться на тарілку, потім ввічливо хитає головою. Я підходжу до Сабріни, вона посміхається і бере цукерку, а потім я помічаю, що її келих з вином досі повний.

— Я не хочу тебе споювати, — кажу я їй. — Але ти не п’єш дуже хороше шардоне.

Я ставлю тарілку з трюфелями на низький столик зі скляною стільницею від «Палацетті» і сідаю в крісло, подавши Крісті знак, щоб вона повернулася до дивана, що вона й робить. Ми сидимо мовчки, слухаємо «Знедолених». Сабріна задумливо жує трюфель, потім бере ще один.

Я знову мушу сам переривати мовчанку.

— Хтось із вас був за кордоном?

Мені одразу ж спадає на думку, що це звучить не досить однозначно.

— Я маю на увазі — в Європі?

Дівчата дивляться одна на одну так, наче подають одна одній таємний знак, аж тоді Сабріна хитає головою, і Крісті хитає за нею.

Після чергової тривалої паузи я ставлю наступне питання:

— Хтось із вас учився в коледжі? І в якому саме?

Вони не відповідають, непомітно дивляться одна на одну, тож я вирішую, що саме час вести їх до спальні, де змушую Сабріну трохи потанцювати, перш ніж роздягнутися перед нами з Крісті; всі галогенові лампи в спальні горять. Я наказую їй вдягнути коротеньку сорочку з мережива та тонкого атласу від «Крістіан Діор» і тоді знімаю з себе одяг (окрім універсальних кросівок «Найк»), Крісті теж нарешті скидає халат «Ральф Лорен» і лишається тільки в шалику з шовку й латексу від «Анджела Каммінґс», який я ретельно зав’язую на її шиї, та замшевих рукавичках «Ґлорія Хозе», які я купив на розпродажу в «Берґдорф Ґудмен».

Ми втрьох на футоні. Крісті стоїть навкарачках, обличчям до передньої спинки, задерши зад, я сиджу на ній верхи, мої коліна на матраці, член майже встав, обличчя повернуте до Сабріни, котра рішуче дивиться у широко розкритий зад Крісті. У неї вимучена посмішка, вона дрочить собі й проводить блискучим вказівним пальцем по власних губах, наче фарбує їх блиском для губ. Обома руками я розкриваю зад та пизду Крісті, легенько пестячи пальцями і те й інше. Даю Сабріні знак піднести обличчя ще ближче, щоб вона могла нюхати мої пальці, які я кладу їй у рот і які вона жадібно смокче. Другою рукою я масажую вузьку й мокру вульву Крісті, важку й набряклу під розширеним заднім проходом.

— Понюхай, — кажу я Сабріні, й вона присувається ближче, в двох дюймах[107], в дюймі[108] від заду Крісті.

Мій прутень встав, і я дрочу, щоб він не падав.

— Спочатку оближи її пизду, — кажу я Сабріні. Вона розсуває статеві губи пальцями і починає лизати, наче собака, тре клітор, а потім переходить до заду Крісті і лиже його так само.

Крісті вже не контролює свої стогони, вона починає все сильніше штовхати зад до обличчя Сабріни, насаджувати на її язик, який повільно входить до анального отвору Крісті й виходить із нього. Я не зводжу з неї очей і починаю швидко терти клітор Крісті, доки вона не навалюється на обличчя Сабріни з криком «Я кінчаю» і відчуває тривалий оргазм, тягнучи себе за соски. Може, вона й прикидається, але мені подобається те, як це виглядає, тож я не б’ю її.

Втомившись від необхідності тримати рівновагу, я сповзаю з Крісті та лягаю на спину, підтягнувши обличчя Сабріни до свого великого твердого члена, спрямовую його їй до рота і, поки вона смокче голівку, дрочу. Притягаю Крісті до себе і, знімаючи з неї рукавички, міцно цілую її в губи, облизую її рот зсередини, тисну своїм язиком на її язик, залізаючи так далеко, як тільки можу. Вона пестить себе пальцями, така мокра, що схоже, наче хтось розмазав щось слизьке й маслянисте по верхній частині її стегон. Я відштовхую Крісті вниз, щоб вона допомогла Сабріні смоктати мій член, вони по черзі облизують голівку та стовбур, потім Крісті переходить до яєць — вони болючі й набряклі, наче дві невеликі сливи. Вона облизує їх по черзі, потім бере до рота всю мошонку і по черзі масажує яєчка та посмоктує їх, розділяючи язиком. Потім Крісті повертається до мого члена, який досі смокче Сабріна, і вони починають палко цілуватись над його голівкою, пускають на нього слину та дрочать мені. Крісті весь час мастурбує трьома пальцями, стогне, зволожуючи клітор своїми соками. Це заводить мене достатньо для того, щоб схопити її за талію, розвернути так, щоб її пизда була над моїм обличчям, і вона радо сідає на нього. Чиста, мокра, рожева й розкрита пизда з набряклим, повним крові клітором, нависає наді мною, і я зариваюсь у неї обличчям, працюю язиком, висмоктую її соки, одночасно пестячи пальцем задній прохід. Сабріна досі над моїм прутнем, дрочить рукою біля основи, решта — у неї в роті, вона сидить у мене на грудях, і я зриваю з неї сорочку так, щоб її зад та вульва були перед Крісті; я нахиляю голову Крісті й наказую «облизуй її, смокчи клітор», і вона так і робить.

Поза незручна для всіх нас, тож це триває лише дві чи три хвилини, однак протягом цього недовгого часу Сабріна кінчає Крісті в обличчя, а Крісті, міцно притискаючись до мого рота, кінчає на мене, так що доводиться тримати її за стегна, щоб вона не зламала мені ніс своїми судомами. Я досі не кінчив, і Сабріна не робить з моїм членом нічого особливого, тож я витягаю його з її рота і саджу її на нього. Член заходить у неї надто легко — її пизда надто мокра, просякнута її власними соками і слиною Крісті, тертя майже нема, тож я знімаю з шиї Крісті шалик, дістаю прутень і, широко розсунувши Сабріні ноги, витираю її пизду та свій член, аж тоді продовжую трахати її, одночасно облизуючи Крісті, котра доходить до чергового оргазму за декілька хвилин. Дівчата сидять обличчям одна до одної, Сабріна — на моєму члені, Крісті — на обличчі, Сабріна нахиляється вперед і починає смоктати й пестити маленькі, пружні груди Крісті. Тоді Крісті починає міцно, по-французьки, цілувати Сабріну в губи, а я продовжую облизувати її, мій рот, підборіддя, вся щелепа вкриті її соками, вони швидко висихають, але з неї знову тече.

Я знімаю з себе Сабріну й кладу її на спину, головою до низу футона. Тоді кладу Крісті на неї, у позі «шістдесят дев’ять», але зад Крісті піднятий, і мені потрібно зовсім трохи вазеліну, щоб розробити її тугий задній прохід пальцями, він розслабляється і розширяється настільки, що я доволі легко вставляю туди член у презервативі; тим часом Сабріна вилизує пизду Крісті, пестить її пальцями, посмоктує набряклий клітор, час від часу легенько стискає мої яєчка і масажує вологим пальцем анальний отвір; тоді Крісті нахиляється до Сабріниної вульви, якомога ширше розсуває їй ноги і починає зариватись у пизду язиком, але ненадовго, її перериває ще один оргазм. Вона підводить голову, озирається на мене (її обличчя слизьке від соків Сабріни) і кричить: «Трахай мене, я кінчаю, о Боже, облизуй мене, я кінчаю», і це спонукає мене трахати її в зад сильними, різкими рухами, а Сабріна продовжує лизати пизду, яка нависла над її обличчям, вкритим соками Крісті. Я дістаю член із заду Крісті й змушую Сабріну облизати його, перш ніж сунути до розкритої пизди Крісті, й через декілька хвилин трахання я відчуваю, що починаю кінчати, і водночас Сабріна випускає з рота мої яйця, і якраз перед тим, як я вибухну всередині Крісті, вона розсуває мої сідниці й засовує язик у анальний отвір, який скорочується навколо нього; через це мій оргазм стає довшим, тоді Сабріна виймає язик і стогне, що теж зараз кінчить, бо Крісті після оргазму продовжила смоктати її пизду, і я дивлюся, важко дихаючи, перегнувшись через Крісті, як Сабріна ритмічно підіймає стегна до обличчя Крісті. А потім мені доводиться лягти на спину, я кінчив, однак мій член досі стоїть, він блищить, болить від сили еякуляції, я заплющую очі, мої коліна ослабли й тремтять.

Я прокидаюся тільки тоді, коли одна з дівчат випадково торкається мого зап’ястка. Мої очі розплющені, і я попереджаю їх не чіпати мій «Ролекс», який я не знімав весь цей час. Вони тихо лежать з обох боків від мене, час від часу торкаються моїх грудей, іноді проводять рукою по м’язах живота. За півгодини у мене знову встає. Я підводжусь і підходжу до шафи, у якій поряд із будівельним пістолетом лежить заточена плічка, іржавий ніж для масла, сірники з бару та грилю «Ґотем» і недопалена сигара; я розвертаюся до них, голий, член стирчить переді мною, показую всі ці речі й хрипким шепотом пояснюю: «Ми ще не закінчили». Через годину я нетерпляче поведу дівчат до дверей, вони обидві будуть одягнені, схлипуватимуть, тектиме кров, але я непогано їм заплачу. Сабріна завтра накульгуватиме. У Крісті, певно, буде жахливий синець під оком і глибокі подряпини на заду від плічки. Паперова серветка, вся в крові, лежатиме біля ліжка разом із порожнім пакунком італійської солі з приправами, яку я добув у «Дін енд Делюка».