Американський психопат

Аспен

Чотири дні до Різдва, зараз друга година дня. Я сиджу на задньому сидінні вугільно-чорного лімузина, припаркованого перед непримітним будинком на П’ятій авеню, намагаюся читати статтю про Дональда Трампа в новому випуску журналу «Слава». Жаннетт хоче, щоб я пішов із нею, але я говорю: «Облиш». У неї з учорашнього вечора підбите око — довелося за вечерею в «Іль Марлібро» змусити її хоча б подумати про це; а потім, після активнішої дискусії в моїй квартирі, вона погодилась. Дилема Жаннетт знаходиться за межами мого визначення провини, і я відверто сказав їй за вечерею, що мені дуже важко виказувати їй співчуття, якого я не відчуваю. Протягом усієї поїздки від мого помешкання Верхнім Вест-Сайдом вона схлипувала. Єдина чиста емоція, яку можна у ній визначити, — відчай і, можливо, ще туга, і хоча я вміло ігнорував її майже всю дорогу, зрештою доводиться їй сказати: «Слухай, я прийняв зранку дві пігулки «Ксанаксу», тож засмутити мене тобі не вдасться». Тепер, коли вона вивалюється з лімузина на вимерзлу бруківку, я буркочу: «Так буде краще», і пропоную їй певну втіху: «Не сприймай це надто серйозно». Водій, чиє ім’я я забув, проводить її до будинку, і вона кидає назад останній погляд, сповнений жалю. Я зітхаю, махаю їй, хай уже йде. На ній досі з учорашнього вечора широке бавовняне пальто з леопардовим принтом на шерстяній підкладці та сукня з шерстяного крепу «Білл Бласс». Сьогодні вранці в «Шоу Патті Вінтерс» було інтерв’ю зі сніговою людиною, і, на мій подив, він виявився доволі чарівним і чітко виражав свої думки. Я п’ю горілку «Абсолют» із фінської склянки. Порівняно з Жаннетт, я дуже засмаглий.

З будинку виходить водій, показує мені великий палець, обережно відводить лімузин від узбіччя та їде до аеропорту «Джей Еф Кей», звідки я через дев’яносто хвилин вилітаю до Аспена. Коли я повернусь, у січні, Жаннетт уже не буде в країні. Я запалюю сигару, шукаю попільничку. На розі вулиці стоїть церква. Кого це обходить? Здається, це вже п’ята моя абортована дитина, і третя, де аборт я зробив не сам (визнаю, безглузда статистика). За дверима лімузина — різкий холодний вітер, дощ б’є по затемнених вікнах ритмічними хвилями, передражнює ймовірні ридання Жаннетт в операційній, у якій їй паморочиться в голові від анестезії, вона згадує минуле, мить, коли світ був ідеальним. Я опираюсь бажанню істерично зареготати.

В аеропорту я даю водієві інструкції — перш ніж забрати Жаннетт, заїхати до «Ф. А. О. Шварц» і купити такі речі: ляльку, брязкальце, дитяче зубне кільце, полярного ведмедика «Ґанд» і лишити їх не розпакованими на задньому сидінні. З Жаннетт усе буде добре — у неї попереду все життя (звісно, якщо вона знову не зустріне мене). До того ж її улюблений фільм — «Красуня в рожевому», і вона вважає Стінґа крутим, тож те, що з нею відбувається, не зовсім незаслужено, жаліти її не варто. Нині часи не для невинних.