Ми перелили воду в умивальник, хутенько помили руки і всілися за стіл.
На обід у нас було: густий вчорашній квасоляний борщ; картопля тушкована з м’ясом; омлет.
А крім того на тарілці снопиком лежала молодесенька цибулька і такий же молодесенький часничок. А ще квашені огірки з помідорами і кільце домашньої ковбаси.
Ох, і нелегко буде з цим упоратись!
Але тут мама принесла ще: полив’яну миску вареників з сиром; просту миску вареників з вишнями; поруч поставила глечика з холодним молоком і три блюдця з варенням.
Я з жахом дивився на все це.
— Невже ми все це подужаємо? — безнадійним голосом поцікавився я у дівчаток.
— Звісно, подужаємо, — не замислюючись, відказує Наталочка. — А якщо ти не зможеш, я тобі допоможу.
— Дякую, любі мої, - розчулено кажу я. — Навіть не уявляю, що б я робив без вас…