Ганнуся

Свіжі новини

У Миколки надзвичайно цікава хода. Коли він крокує поруч з Ганнусею чи іншими дітьми, цього не помічаєш. Та коли він іде сам, то кожному видно, що хода в нього не проста, а з якимось підстрибом. Він немовби тренується — як космонавти на Місяці (чи горобці в городі — це я так гадаю). За цю ходу я й прозвав Миколку Горобчиком.

Між іншим, Горобчик, як і личить всім порядним горобцям, знає про все на світі. А вже про те, що відбувається у Воронівці, краще, ніж він, не знає ніхто. Інколи я навіть думаю, що Миколці відомо не лише про те, що сталося вчора чи хвилину тому, а й те, що станеться завтра.

Ось і зараз, не встиг я ще й очі спросоння протерти, як чую — за вікном хтось підстрибує та підскакує. Ну, звісно, Миколка Горобчик! І як він тільки ухитряється при цьому не розлити молоко?

Пострибав-пострибав Миколка по стежині і зупинився біля мого вікна. З деякого часу він до Ганнусиного вікна не підходить. Побоюється будити її зранку… А мене, виявляється, можна.

Поставив Миколка глека з молоком на моє підвіконня і дивиться, прокинувся я чи ще сплю.

— Доброго тобі ранку, Горобчику, — кажу йому. — Ану признавайся, які новини приніс!

— Та-а… які там новини, — зітхає Коля. — Хіба що у сусідів куниця ось уже другу ніч підбирається до курчат. Наступної ночі знову прийде.

— Звідкіля ти знаєш, що прийде? — дивуюся я.

Подивився Горобчик на мене, мов десятикласник на першачка, і пояснив:

— Дуже просто. Куниця, вона така — ходитиме доти, доки її не впіймають або добре не налякають. Вона найбільше любить ласувати курчатками.

— Гаразд, — згодився я. — Нехай буде так. А ще які новини приніс?

І Миколка почав розповідати.

Виявляється, вночі запустили аж два супутники. Правда, цю новину я вже чув по радіо. А ще керівник їхнього третього «А» Віра Миколаївна поїхала до райцентру. Коля на власні очі бачив, як вона сідала в автобус… А сусідська корова, не ота, що руда, а ота, що чорна, побилася з їхньою Манькою.

— Небагато щось у тебе новин, — кажу я. — Заспав ти чи що? Миколка поглянув на мене трохи ображено.

— І нічого я не заспав. Ось у нас на городі з’явився колорадський жук. А на вашому його ще більше. Я вже був там, бачив…

— Ну Микольцю! — з докором кажу йому, — Ну Горобчику! З якого це часу ти почав зранку шастати по чужих городах? Мало тобі вечора, так?

Від такого звинувачення Миколка навіть заїкатися почав:

— Я? П-по чужих? І нічого я не шастав. Там вже Ганнуся була!