Ганнуся

Від автора

Дорогі друзі!

Дякую, що ви дісталися цієї сторінки. Це значить, що ви прочитали книжку до кінця.

Сподіваюся, вона вам сподобалася? А ще, гадаю, у вас можуть виникнути деякі запитання. Наприклад, чи все те, що в ній написано, є правдою. Так, тут все правда. Втім…

Коли я працював над книжкою, Ганнуся часто забігала до мене і сама читала все написане. Інколи схвально кивала голівкою, інколи підказувала, коли я дещо пропускав. Наприклад, про їжачків і листоношу. Тож можна сказати, що цю книжку ми писали удвох.

Якось вона запитала мене:

— Костю, а в тебе були свої пригоди?

— Звісно, були, — відказую їй. — Одна пригода з довгоносиками чого варта!

І розказав їй про те, як ми, ще дітьми, збирали металобрухт. Історія ця Ганнусі сподобалася надзвичайно. А коли я замовк, вона заздрісно зітхнула.

— Шкода, що в наш час цим не займаються. Це, мабуть, так цікаво!

І надовго замовкла. А за хвилину сказала:

— Знаєш, Костю, а можна вставити твоїх довгоносиків у нашу книжку? Нехай і інші теж посміються.

— Звісно, можна, — згодився я.

— А ще… — почала Ганнуся і чомусь зашарілася.

— Хочеш, аби я зробив так, ніби й ти брала участь у тій пригоді? — здогадався я. — Так немає нічого легшого!

— Дякую тобі, — засяяла Ганнуся. — Тільки ти тоді й про Миколку не забудь!

Я не забув. Мало того, зробив так, аби він став одним із заводіяк у тій пригоді.

А все інше — чистісінька правда. Не вірите — запитайте у Ганнусі. «Видавництво Старого Лева знає», де вона мешкає.