Ганнуся

Як варять варення

Колись, у дитинстві, я був щиро переконаний в тому, що немає у світі приємнішого заняття, ніж ласувати варенням.

Проте нині я так само щиро переконаний в тому, що готувати варення не менш приємно, ніж ласувати ним.

Можете повірити мені — адже цією справою ми займаємося вже п’ятий день.

А варять варення так…

Передусім збирають стиглі ягоди — вишні, абрикоси, сливи, полуниці чи там аґрус… Цим займаються хлопці, у яких я був за старшого.

Відтак всі зібрані ягоди старанно миють і виймають з них кісточки, коли ті є.

Це справа виключно дівчача — вони значно старанніші, ніж хлопці.

Після цього Віра Миколаївна приносить цукор і засипає чищені ягоди відомим тільки їй способом.

І лише тоді всі збираються у тісний гурт і починають спостерігати за тим, як з-під товстого цукрового шару, немов яскраво-червона таловина, проступає перший сік. Дивляться і облизуються. Дивляться і облизуються…

А у Вітька Бубни — так у того язик кружеляє, мов пропелер. Того й гляди — злетить Вітько у повітря.

А коли цукор розчиняється цілком, немов провалюється на дно казана, і на поверхню спливають зацукровані вже вишні — лише тоді Віра Миколаївна по-справжньому приступає до роботи. Вона в білому халаті і чепурній косинці.

— Увага, — неголосно проголошує Віра Миколаївна.

Ми, всі як один, завмираємо в напруженні, готуючись виконати будь-яке її розпорядження. Щоправда, дехто ще не пройнявся важливістю цього моменту і переступає з ноги на ногу чи щось каже сусідові. Але мій суворий погляд миттю перетворює його на статую.

— Увага! — повторює Віра Миколаївна. — Кочегари, до роботи!