Ганнуся

Могутнє дерево баобаб

Одразу по обіді я подався до аеропорту і став у чергу за квитками.

— Ваші документи, — зажадала старенька касирка, коли я підійшов до віконця.

Подаю їй свого паспорта і Ганнусине свідоцтво про народження:

— Будь ласка, один дорослий квиток і один дитячий.

Касирка видала два квитки, на яких були написані наші прізвища. З тими квитками я і поспішив до своїх знайомих.

Ганнусина мама радо привіталася зі мною. Потім нашвидкуруч приготувала попоїсти і побігла у двір, аби оглянути перед поїздкою свого автомобіля. Вони з Юрієм купили його нещодавно і страшенно тим пишалися.

А я залишився наодинці з Ганнусею.

У себе вдома я звик до тиші і самотності. Тож чим довше сидів я за столом і поїдав усе, що підкладала Ганнуся, тим незатишніше себе почував. Не тому, що не міг подужати все, що було в тарілці. А тому, що надто вже завзято торохтіла Ганнуся. Вона ні на мить не зупинялася.

Почала з розповіді про те, як її клас добирався до шкільного табору відпочинку і як повертався звідтіля.

Потім перерахувала, хто з її однокласників навчився плавати добре, а хто — так собі.

Після того заходилася згадувати, що було у них на сніданок, обід і вечерю, але забула про підвечірок і тому почала все спочатку.

Нарешті Ганнуся подарувала мені маленького, дуже гарного значка, заради якого так загуркотіла вчора на підлогу ‘її сумка, і запропонувала:

— Костю, знаєш що зробімо? Візьмімо з собою і мою подругу Мар’янку! Вона така дівчина! Найкраще за всіх грає в «класи» і по деревах теж непогано лазить. Візьмімо її, добре?

Я уявив собі на мить, яке то буде життя, коли вони зацокотять до мене удвох.

— Ні! — вихопилося в мене. — Коли на те пішло, то краще вже я сам і в класи гратимуся і по деревах лазитиму!

Ганнуся подивилася на мене з неприхованим сумнівом.

— Скільки кілограмів ти важиш? — запитала вона.

— Мабуть, з вісімдесят.

— От бачиш. Тебе ж ніяке дерево не витримає! Навіть дерево баобаб — і те зламається.

Вона чомусь переконана в тому, що баобаб — наймогутніше дерево у світі.

Добре, що хоч Ганнусина мама повернулася незабаром. А то хто його знає — може, Ганнуся і вмовила б мене взяти ще й Мар’янку.

Ми старанно вклали речі у Ганнусину валізу.

Потім все викинули, аби переконатися, чи не забули чогось. Потому знову напакували валізу тими речами і заздалегідь віднесли її до машини, бо наш літак мав відлітати завтра на світанні.

А потім мені всю ніч снився дивовижний сон. Ніби я, мов білка, стрибаю по гілках наймогутнішого у світі дерева — баобаба, а за мною женуться Ганнуся з подругою Мар’янкою і шумливо перераховують, що у них було на сніданок, обід, підвечірок та вечерю.