Ганнуся

Смачно!

На світі безліч смачних речей. Це, мабуть, відомо кожному.

І все ж ніщо у світі не може зрівнятися з пінкою від варення!

Погано лише те, що ця істина була відома не лише мені. У кожного з моїх помічників з кишені сьогодні визирає добряча ложка.

Та найбільша ложка виявилася у мене.

Стовбичимо ми біля плити щільним гуртом, нетерпляче переступаємо з ноги на ногу — чекаємо, доки Віра Миколаївна не визбирає шумовиння з поверхні казанів.

А тоді наввипередки беремося до роботи.

Пінку від варення можна споживати по-різному. Можна їсти застиглу, намазуючи її на добрячий окраєць хліба з маслом. Можна й без масла, коли вже так нетерпеливиться. Дехто навіть умудряється й без хліба обходитися — і нічого страшного з ним не трапляється… Я теж з тих, останніх.

Все ж, виявляється, найсмачніша пінка саме ось така — гаряча та густа, з кольоровими бульбашками, що миттю лопаються. На свіжому повітрі настояна, і не чиїмось, а оцими ось власними руками зготовлена!

Стоїмо, куштуємо наввипередки. Рої бджіл заздрісно гудуть над нашими головами, просять і для них щось залишити. Але нам не до них. Сонце зазирає до наших ложок, до блиску відполірованих невтомними язиками. Теж, мабуть, заздрить… Авжеж, така смакота!

— Все, їду на Далекий Схід! — виголошую я, вишукуючи на ложці місця, які можна було б ще облизати. — Звичайно, за умови, що ви пришлете туди побільше такого варення.

— А ми вам хоч ціле відро вишлемо, — відказує Горобчик Коля. Він знову умудрився геть замазюкати обличчя. Тепер уже тільки варенням. — Ми хоч завтра вишлемо, лише відійдіть подалі від плити.

— Це ж чого я маю відходити? — поцікавився я..

— Так у вас же он яка ложка! — втручається рудий Вітько. — У Віри Миколаївни ополоник — і той менший!

— Ні, голуб’ята, не дочекаєтеся цього! — твердо відказую я. — Доки буде хоч краплина пінки — ніхто мене звідсіля і краном не відтягне!

Коли ми, нарешті, впоралися з пінкою і, облизуючись, почали розходитися по домівках, Ганнуся сказала:

— Знаєш, Костю, про що я зараз думаю?

— Поки що ні.

— Я думаю, що мені ще ніколи в житті не було так смачно, як сьогодні. І так добре теж, здається, ще не було. А тобі?

— Мені теж, — охоче погоджуюся я. — Чудова була пінка!

— Ох, так ти ж нічого й не зрозумів! — Ганнуся аж сплеснула у долоньки. — Ми ж її своїми руками зварили! А Коля, знаєш, що каже? Він каже, що коли цей подарунок посилатимемо на Далекий Схід, треба обкласти бутельки євшан-зіллям. Як ти гадаєш, гарно він придумав?

— Дуже гарно, — згодився я.