Остерігайтеся котів

23

Неділя настала надто швидко. Я більше не бачила Ріка і була настільки ж сумна, як і сердита. Сердита через те, що він знову пішов бігати зі ще більшим наплічником, і мені цікаво, що ж він таке робить. Але незважаючи на всі сумніви, мені його не бракує. Проте я не хочу більше вплутуватися в чортові махінації, щоб отримати те, що доля чи він сам від мене ховає. Боюся, щоб не спрацював знову закон підлості.

Мадам Бержеро призначила мені зустріч о пів на сьому в пекарні. Вона сказала постукати в ті двері, що з боку сусіднього будинку. На тротуарі, залитому променями вранішнього сонця, Мохамед уже розставляв ящики з овочами.

— Добридень, Жулі, що вас змусило так рано встати?

— Добридень, Мохамеде. Я працюватиму в пекарні. Цього ранку в мене щось на кшталт випробування.

Він завжди такий стриманий, а цього разу насуплює брови:

— Що вам побажати? Успіху?

— Сподіваюся, що мені все вдасться.

— Ну, то ж успіху! І не лякайтеся Франсуази. Насправді вона привітна.

Франсуаза? Мохамед називає мадам Бержеро на ім'я? Я навіть не знала, що воно в неї є. Дивно, вони весь час сваряться, як керівники двох конкурентних підприємств, а він її називає на ім'я…

Мені вже слід іти, і я не можу продовжити розмову. Я щаслива, що змогла обмінятися кількома словами з Мохамедом, мене це підбадьорило. Стукаючи в затильні двері, відчуваю, наче тисячі метеликів ворушаться в мене в животі. Мадам Бержеро відчиняє мені.

— Чудово, ти пунктуальна. Заходь і добре витри ноги, я представлю тебе всім, але дуже швидко.

П'ятеро чоловіків працюють і гучно розмовляють, намагаючись перекричати шум вентилятора від великої печі. Запах свіжого хліба шириться по всіх закутках, змішується з ароматом круасанів, булочок, шоколаду й навіть полуниць. Лише дихаючи цими пахощами, я набрала зо три кілограми.

Мадам Бержеро пояснює:

— Це пекарня. Жюльєн головний. Тут випікається весь хліб і здоба. Ніколи не стій у проході. Якщо чогось бракує в магазині, проси Жюльєна й більше нікого.

Я ледь устигаю привітатися, як вона веде мене вглиб, до іншого приміщення:

— Тут робоча зона, це не те саме, що пекарня. Дені з двома помічниками виготовляє всі кондитерські вироби. Тут головний Дені.

Я навіть не знала, що існує відмінність. Пекарня і робоча зона. Я намагаюся запам'ятати нову інформацію, якою вона мене, в прямому сенсі цього слова, атакує. Таке враження, що мені дванадцять років і це екскурсія з учителем.

— Ходімо до крамниці, продовжимо там. Тобі пощастило: сьогодні в нас небагато клієнтів, але зазвичай у неділю зранку ніде яблуку впасти.

Ми проходимо повз широку тістомісилку, яка видає дивні звуки. Один із працівників перевіряє температуру тіста. Він дивиться на мене. Пахне дріжджами й борошном.

Перетинаючи маленьку кухню, мадам Бержеро питає:

— У тебе є халат?

Я заперечливо хитаю головою.

— Я й не сумнівалася, даю тобі той, що я носила, коли була молодшою. Ти худіша, ніж я була, але на цей ранок зійде. До того ж мені приємно, що саме ти його носитимеш.

Навіть не було часу, щоб подякувати, вона знову зайшла в крамницю.

— Потрібно буде зв'язати волосся, так буде охайніше. Щойно прийде Ванесса, допоможеш усе розставити по місцях. Перевага в тому, що ти вже знаєш асортимент. Потрібно все робити швидко, ми відчиняємося о сьомій. Сьогодні зранку ти лише подаєш, я займуся касою. Я довіряю тобі, але знаю: навіть якщо робота здається легкою по той бік прилавка, то для початківця все відбувається так швидко, що він може заплутатися в підрахунках і решті.

Вона дивиться на мене:

— Усе зрозуміло?

— Думаю, що так.

Насправді зовсім ні. Боюся зробити дурницю, звернутися не до того, не зрозуміти, що хочуть клієнти. Караул!

Прийшла Ванесса. Зрозуміло, що їй і на думку не спадає мені допомагати. Вона навіть на мене не дивиться, говорить, як старша, і не дозволяє нічого робити.

«Тримай тацю рівно, а то все впаде». «Швидше! Зі швидкістю черепахи ти нічого не встигнеш, коли вишикується черга аж до тротуару». «Коли не можуть відрізнити хліб із шести злаків від суцільнозернового, то розплющують ширше очі!»

Їй важко прийняти те, що я працюватиму на її місці, тому вона змушує мене за це «платити». У пекарні нервуються, круасани підгоріли. Жюльєн сердитий, і ніхто не наважується з ним заговорити. Гострим як бритва лезом він гнівно проводить смуги на перших багетах, перш ніж відправити їх до печі.

У глибині помічаю Дені, який кружляє довкола своїх тістечок із кондитерським шприцом, заповненим кремом. Ви й уявити не можете, скільки потрібно всього зробити і як швидко, щоб люди спокійно могли посмакувати свій бутерброд або скуштувати заварне тістечко.

— Що ти робиш? — свариться Ванесса. — Це тобі не вистава. Час відчиняти крамницю.

Я на своєму місці, за прилавком із продукцією, готова зустрітися з ордою. Ванесса відмикає двері. Навіть якщо там тільки одна людина, я уявляю сотні інших покупців, що ховаються попід стінами, по обидва боки магазину, і, щойно відчиняться двері, вони ввірвуться, як варвари, змітаючи все на своєму шляху. Вони атакуватимуть зі всіх флангів, хапаючи профітролі й розкидаючи еклери… Двері відчиняються, я затамовую подих. Нікого, окрім літнього чоловіка, низького на зріст, який, дрібочучи ногами, підходить до прилавка.

— Доброго дня всім, — каже на вході.— А, новенька!

Мадам Бержеро займає своє місце за прилавком:

— Доброго дня, мсьє Симеон. Як ви почуваєтеся такої сонячної днини?

— Добре, добре.

— Підете провідати сьогодні вашу дружину?

— Мушу. Вона любить ваші лимонні пироги більше, ніж мене, але це моя Симон…

Мадам Бержеро нахиляється до мене:

— Для мсьє Симеона дві лимонні тарталетки й білий багет. Тарталетки запакуй у коробку.

Я швидко знаходжу здобу, і врешті все виходить. Навіть удається скласти картонну коробку, але зі стрічкою виникають проблеми. Ванесса зневажливо дивиться на мене. По інший бік вітрини я вже уявляю натовп варварів, які піднімають таблички з оцінками, як на змаганнях із фігурного катання. Жулі, Франція, два з десяти, один із десяти, один із десяти. Невдача зі стрічкою забирає в мене місце на подіумі. Мадам Бержеро віддає вже решту, і мсьє Симеон чекає. Коли я вручаю йому пакунок, він намагається бути люб’язним, але нервове тремтіння його руки наче підтверджує, що зазвичай усе відбувається швидше.

Він виходить. Це був мій перший клієнт. Я відчуваю себе нікчемою. Віднедавна зі мною часто таке трапляється.