Остерігайтеся котів

36

З усіх наших дівчачих посиденьок я особливо люблю ті, що наприкінці літа. Після відпустки кожна з нас розповідає неймовірні історії, і ми такі щасливі знову зустрітися.

Дзвоню у двері квартири Мод, у руках дві великі сумки з пляшками. Мені відчиняє Соня. Судячи з гамору, що долинає зсередини, усі вже зібралися. Веселяться.

— Привіт, Жулі! Ти принесла напої? Класно, свято починається! Треба було попросити тебе захопити ще й десерт!

Новини швидко ширяться. Соня забирає в мене сумку й кличе на кухню. Жад вітається і йде за нами, тримаючи в руках фотографію. Соня пояснює:

— Я саме показувала, який має вигляд Жан-Мішель.

Вона забирає фото в Жад і пхає його просто мені під ніс. Темношкірий здоровань, міцної статури, у чорному кімоно, у позі Брюса Лі, з диким поглядом. Він справді в це вірить. Жад іще раз дивиться, розчарована, що не має кого показати.

Заходить Софі й обіймає мене:

— Привіт. То як перший тиждень?

— Я страшенно втомлена. Важко фізично. Утім, я побачила половину міста. Що ж до пліток, то я в епіцентрі подій.

Соня й Жад і далі дискутують, більше не звертаючи на нас уваги. Софі забирає мене:

— Із Патрісом скінчено. Я прогнала його. Мені набридло. Не говори нікому, ще зарано. Знаєш тільки ти.

— Не надто важко?

— Жахливо, але я почуваюся легше. Весь цей згаяний час… А ти з Ріком?

— Завтра ми йдемо на концерт молодих талантів у соборі Сен-Жюльєн.

— Ви прогресуєте, це вже добре. Але там ви не зможете поворкотіти…

Заходить Лена й радісно скрикує, побачивши мене:

— Жулі! Класно! Ти мусиш висловити свою думку.

Лена — досить особлива. Естетка, вона витрачає половину своєї заробітної плати на різноманітні креми, сироватки, фарби для волосся й ось уже два роки захоплюється пластичними операціями. Вона вирішила стати просто богинею і йде на все, що пропонує індустрія краси. Щоб ви могли уявити собі персонажа: її нік в Інтернеті — «Принцеса мрії». Про це варто сказати відразу. Судячи з того, що ми про неї знаємо, її стратегія не надто функціональна. Досі ще ніхто не прийшов викрасти красуню. Тож вона не зупиняється. Саме в неї виникла ідея позувати в образі фей для календаря на користь малозабезпечених перукарок. Усі відмовилися, окрім Жад, яка вже уявляла себе з маленькими крилами й блискучою паличкою. Саме Лена переконала муніципалітет організувати конкурс краси… Ми вже бачили її рудою, вороново-чорною, платиновою блондинкою, і таке враження, що на ній знову щось змінилося, але ще не знаю, що саме. Сьогодні вона одягла сукню з розкішним декольте. О Боже, здається, я тільки тепер зрозуміла…

— Ти бачила? Вони гарні, правда? Я зробила їх у дуже популярній клініці.

Вона ворушить грудьми, як танцівниця живота, яку вдарив електричний струм. Софі починає сміятися, я цього не люблю. Намагаюся бути люб'язною:

— Вони приголомшливі, справді.

Раптом Лєна задирає свій топ, який і так нічого не приховував, і виставляє свої величезні груди мені перед очі:

— Доторкнися, вони приємні на дотик.

Я не можу. Це неможливо. Софі підбадьорює:

— Давай, Жулі, торкнися їх. Ти побачиш — це неймовірно. Ми всі це робили!

Лєна бере мою руку, кладе собі на груди і стискає мої пальці так, щоб я їх помасажувала.

— Ніхто з чоловіків не скаже, що вони несправжні. Якщо тобі знадобиться адреса клініки, зателефонуй мені.

— Дякую, Лєно.

Мене ледь не знудило. Хто ж буде настільки дурним, щоб подумати, що це страхіття натуральне?

Прямуючи до вітальні, помічаю гарний стіл зі щонайменше п'ятнадцятьма стільцями. Я шепочу Софі:

— Нас іще не було так багато.

— Це буде пеклом для сусідів і раєм для нас. Сподіваюся, що жодна з дівчат не змінила статі за літо, інакше тобі знову доведеться мацати.

— Ти просто нестерпна!

Першою мене обіймає Маеліс. Другі обійми, треті… Хтось дзвонить у двері. Приходять інші. Атмосфера привітна. Бачу, як Лєна кидається в бік Коралі та демонструє їй свій новий інструмент зваби. У всіх кутках, розбившись на групи, розмовляють дівчата, діляться, звіряють таємниці. Я чую, що одна втратила декілька кілограмів і пояснює іншій, що робити, бо та набрала три. Дрібниці і важливі речі, змовницькі бесіди. Інес, закочуючи в кінці кожної фрази очі, розповідає, як провела свою «надзвичайну» відпустку. Розалі отримала підвищення й наступного місяця переїжджає в інше місто. Лоранс, яка тільки-но розлучилася, провела канікули з дітьми й радіє цьому. Я дивлюся на них усіх, таких жвавих, щасливих, які діляться чимось прекраснішим, ніж просто словами. Цього вечора зникли страх, самотність, марні сподівання. Сьогодні ми щасливі. Спостерігаючи за ними, почуваюся трішки чужою. Лише із Софі мене пов’язує справжня дружба. Не варто думати, що я вважаю себе кращою. Усі дають раду своїм життєвим труднощам набагато краще за мене, а життя в них інколи набагато складніше. Просто, мабуть, зі мною щось не так. Думаю, що в нас усіх рано чи пізно з’являється таке відчуття. Дивлячись на них, я бачу, що життя триває, змінюються долі, і мене це бентежить.

— Ти вирішила побути на самоті?

Софі підійшла до мене.

— Ні, я просто насолоджуюся моментом.

— Ти насолоджуєшся моментом? Це щось нове.

Флоранс і Камій наливають аперитив — пунш, який Камій приготувала з ромом, привезеним з Антильських островів, де вона піддалася палкій пристрасті з тренером із вітрильного спорту.

Коли ми підняли келихи, Сара взяла слово:

— Мені потрібно щось вам повідомити! Але спочатку маю розповісти вам одну історію.

Усі ззирнулися. Вона веде далі:

— Цього літа я вирішила не бігати по балах пожежників у пошуках принца.

Оплески.

— Настав час узятися за щось інше.

Жад коментує:

— А я вважаю пожежних дуже сексуальними.

— Заткни рота! — кричить Софі, змінюючи голос.

Посеред сміху Сара продовжує:

— Власне, цього літа я поїхала до Австралії за новими відчуттями. Там дуже гарно, скрізь серфери. Вони не такі вже й погані, ці серфери… Я знайшла маленький недорогий готель недалеко від пляжу. Другої ночі на кухні сталася пожежа. Вогонь розповсюджувався швидко. Моя кімната знаходилася на сьомому поверсі. Тривога, евакуація. Мушу вам сказати, що, бігаючи між заблокованим ліфтом і вікнами, які неможливо відчинити через кондиціонер, я не на жарт перелякалася. Я схопила сумку, затулила рот рушником і кинулася спускатися пожежною драбиною. Зі мною були ще італійки і японка, яка залізла на свого хлопця. Не знаю, як мені це вдалося, але серед диму й паніки я загубилася.

— Розповідай швидше, ми зараз помремо зі спраги!

Сара сміється, але емоції наростають.

— Добре, я швидко. У мене починається напад астми, і я вже не знаю, де знаходжуся, — на третьому чи другому поверсі. Ледь притомна. І раптом відчиняються запасні двері, наче хтось їх вирвав. У дверях з’являється силует велетня в касці й вогнетривкому костюмі, із сокирою в руках. Мені стає зле. Він підхоплює мене на руки й виносить назовні.

Більше ніхто не сміється, усі уважно слухають Сару.

— Тут, у світлі прожекторів, посеред метушні, він звертається до мене, прибираючи волосся з мого обличчя. Навіть у великих рукавицях, він був дуже ніжний… Дівчата, це найкрасивіший пожежник, якого я коли-небудь бачила.

Вона копирсається в сумці й дістає світлину хлопця в уніформі, поряд із яким вона позує. Він вищий від неї на цілу голову. Окрім його широких плечей, перше, на що звертаєш увагу, — це його сині запаморочливі очі й неймовірна посмішка.

— Його звати Стів, ми страшенно закохані. Він хоче переїхати жити до Європи й прибуває за тиждень. Дівчата, ми одружуємося двадцять п’ятого вересня, і я вас усіх запрошую!

Сара ридає від радості. Маеліс і Камій кидаються їй на шию. У квартирі залунали оплески, шквал емоцій і нестримне тупотіння ногами. Сусіди вже, мабуть, викликають поліцію.

А Жад просто сказала:

— Ти диви! Та ти могла загинути в цій пожежі.

Думаю, що, навіть одружившись із Ріком, я ніколи не перестану ходити на наші вечірки.