Остерігайтеся котів

I на завершення…

Одного разу, коли ми говорили з моїм батьком, сидячи під липою в долині річки Лот, він сказав мені те, чого я ніколи не забуду: «Чоловіки — дурні, жінки — божевільні, але коли вони зустрічаються, то інколи в них виходить щось прекрасне».

За свого життя я не раз у цьому переконувався.

Я прибраний син, тож знаю, що найсильнішими є не лише кревні зв’язки. Мені щодня підтверджують це моя сім'я та мої друзі. Знаю, що цей світ на мене не чекає і єдиний спосіб не бути самотнім — це бути корисним людям.

Я займаюся цією роботою, щоб зустрічатися з людьми. Сподіваюся, що я їх розважаю, дивую й надихаю власним прикладом. Я такий, як усі: амбітний — може, аж занадто — і сповнений енергії, яку інколи важко контролювати. Я не з тих, хто першим кине камінь. Скоріше, я його першим спіймаю…

Змалечку я спостерігаю, слухаю і мало що забуваю. Саме тому, що мене всиновила одна сім'я, не відвернулися інші, а ви дозволяєте бути свідком вашого існування, сьогодні я можу впевнено, стоячи перед публікою, заявити, що я слабкий, неідеальний, але такий же, як інші, і всіх вас — без винятку! — люблю.

Як чоловік мушу зізнатися, що протягом життя мені траплялися різні люди, але саме жінки надихали й допомагали долати перешкоди. Тож, милі мої, — ця історія для вас. Ви так віддано нас любите, що готові на все, а, ми часто настільки засліплені нашими проблемами, що не помічаємо нічого довкола. Хоча без вас жоден чоловік, гідний цього звання, нічого б значного не досягнув у своєму житті.

Дякую, що пройшли свій шлях зі мною, аж до цієї сторінки. Кожна книжка дає мені нові зустрічі, нову підтримку, і цією силою, яка може протистояти будь-яким підлоті та цинізму, я хочу поділитися з вами.

Щиро дякую і присвячую цю книжку вам, Жанін Бріссон, Мартін Бюссон, Матільд Бульдуар, Марі «Мімі» Камю, Сандрін Кріст, Катерін Кост, Шанталь Дешам, Жеральдін Девожель, Жермен Френель, Елізабет Еон, Каті Лобауер, Елен Ланжрі, Габі ле Поро, Гаель Лепренс, Крістін Межеказ, Крістіан Міттон, Селін Тулюз, Івет Тюрпен, Ізабель Беаль-Тіньон, Катерін Вюрґлер. А також Елен Бромберг, Аліс Кутар, Жаклін Жіларді й Шарлот Леґардіньє. Ви для мене подруги, сестри, матері, чудові, хвилюючі, інколи божевільні (так каже тато!), відважні, закохані, слабкі, розгублені, з безмежним терпінням, якого нам, чоловікам, ніколи не збагнути, але без якого ми приречені. Обійміть ваші сім’ї за мене.

Дякую Паскаль і Віллі Жуазенам — власникам чудової кондитерської «Сльози Озіріса» в Сен-Ле-ла-Форе, — що дозволили мені навчитися чогось нового. Дякую Паскаль Баззо, Дельфін Вангерсеке, Сандрін Жакен, Наталі Вандекастель за їхні поради й підтримку.

Тобі, Мішель, за все, що ми ділимо ще з дитсадка: за хатинки на деревах у маленькому лісочку, за наш божевільний відчайдушний сміх, за твою відданість у найважливіші моменти мого життя. Як забігти, що вперше ти розповіла мені про свої сердечні проблеми ще в початковій школі. Я грався з хлопцями в поліцейського і злодія, а ти підбігла до мене, викрикуючи: «Жілю, Жілю, відведи мене до лікаря, я вагітна. Поль щойно поцілував мене в губи!» Щоб зберегти конфіденційність, я замінив ім'я Паскаль Гуляр на Поль.

Тобі, Сільво, щиросердно, бо навіть якщо твій п'ятнадцятирічний лікарський досвід не допоміг тобі зробити мені щеплення, не подряпавши спини, я все одно дуже тебе ціную, люблю твій сміх і погляд, що зігріває, прислухаюся до порад та зауважень, яких ми всі боїмося.

Тобі, Бріжіт, за позитивну та доброзичливу енергетику; ти — маяк у моєму житті. Уміння казати правду — найбільша розкіш, аз тобою по-іншому ніколи й не було. Тобі, яка нічого не боїться (хіба що комарів), хто може розсміятися в несподіваний момент, бо знає, чого варте життя, пропоную й далі йти пліч-о-пліч і протистояти випробуванням разом.

Тобі, Анні, моя прибрана мамо, за твоє ніжне шаленство, твої старання, за винятковість, за ті моменти, коли все може статися, якщо в тебе під рукою газ і сірники. Якщо ти поквапишся, то ще встигнеш зачинити дверцята холодильника, який уже відчинений дві години, перш ніж Бернар помітить. Дякую, що ти зі мною.

Моїй мамі, яка ніколи не зможе прочитати цих слів, що зі своїм прикрим характером, страхами, сподіваннями, підгорілою картопляною запіканкою і колючими словами також зробила з мене того, ким я є. Ти не прийдеш обідати в неділю, і це мене засмучує.

Вибачте мені, жінки, але я також мушу подякувати моїм побратимам.

Вам, моїм товаришам і родичам, Роже Балаю, Патріку Базюйо, Стефану Бюссону, Стіву Кретенану, Жан-Луї Фокону, Мітелю Еону, Крістофу Лобауеру, Еріку Лавалю, Сему Ланжрі, Мішелю Легардіньє, Філіпу Лепренсу, Марку Монмірелю, Ендрю Вілльямсу. Прошу вас, друзі, не залишайте мене. Якщо я опинюся сам посеред усіх цих жінок, то пропаду!

Особлива подяка Соїзік і Стефану за вашу енергію, гумор і цінності. Як вам віддячити за незабутню гостинність того вечора, коли я писав ці слова? І як тут не повірити в долю? Ми саме їли диню під дощем, як у Стефа впав шматок м’яса на підлогу… Це точно знак. Без жартів, дякую за цю щиру дружбу, яку ви мені даруєте вже давно. Поцілуйте Жан-Батиста й Оріану за мене.

Тобі, Бернаре, за те, що ти освітлюєш моє життя, тому що забуваєш вимкнути світло в майстерні, за твої екологічно чисті овочі, які дають радість голубам та їжакам і які ми куштуємо, коли щось залишається, за твої шалені ідеї, які інколи кидають світло на ситуацію, за все, чого ти вчиш дітей і мене, і за весь час, проведений разом. На твоє четверте двадцятиліття можеш нарешті зняти маску «суворого інженера, якого дратує все, що зламалося» і бути завжди «співчутливим, талановитим, сповненим надії винахідником», таким, як ти є. Я був переконаним, що ворота все ж таки помістяться в багажнику. Хоча зберігати воду в надтріснутому контейнері…

Тобі, Тома, а також Каті й Філіппу. Дякую за твою присутність, підтримку та довіру. Я не можу пояснити, що саме нас пов’язує, але воно працює, і життя набагато спокійніше, коли ми можемо розраховувати один на одного. Уперед, я завжди з тобою. Вибач. Дякую. Браво. Каті, мушу повернути тобі твою перуанську шапку.

Філіппе, коли ти підростеш, запитай мене про твоїх батьків — мені є, що тобі розповісти…

Тобі, Еріку, зустріч із тобою — це неймовірний шанс, який випав мені в житті, тому що всі твої більш чи менш дурнуваті витівки, до яких я також причетний, — це безкінечне щастя. Тільки з братом можна так сміятися у вічі життєвим випробуванням. Якщо тобі стане цікаво, який із твоїх учинків у житті був найбожевільнішим, то запитай мене — я можу навести безліч прикладів в абетковому чи хронологічному порядку, як забажаєш. На «П» у мене «павук» і «прасування», дивно, але вони припадають на одну й ту саму дату, і на одну годину… Бачиш, я прогресую, я припинив розповідати про твої геніальні витівки, проте хочу опублікувати твої ФОТО. Тож будь люб'язним…

Гійому, моєму синові, одному з памолоді. Кожна хвилина, проведена з тобою, — це неоціненний скарб, за винятком, коли в тебе в руках М4 і він націлений на мене. Сподіваюся, що магічний кристал Рудої Панди сказав правду.

Хлої, моїй доньці, у якій щодень розквітає молода жінка. Ти мені дуже дорога, і я зроблю все можливе, щоб це ніколи не змінилося. Пиши, якщо ти цього хочеш, але перш за все кохай, а якщо він не буде прихильним…

Тобі, Паскаль, що змінила своє прізвище на моє, навіть якщо воно не таке гарне, але яке значиться на нашій поштовій скриньці. Дякую, що чекала на мене, допомагала, підштовхувала. Ти надихнула мене на створення Жулі. Батько мав рацію: ти божевільна, а я дурний, проте нам пощастило проживати дні разом, тому що такі люди, як ми з тобою, знаходять одне одного. Мняв!

І на завершення — тобі, читачу: я писав цю історію в надії, що вона тобі сподобається. Це для тебе я працюю щоранку, перш ніж прокинуться кури і продавці крамниць, і цю зустріч я не пропущу нізащо у світі. Сподіваюся, що ми пройдемо частину шляху разом. Моє життя, як і ця книжка, у тебе в руках. Дякую тобі від усієї душі.