Остерігайтеся котів

47

Хтось стукає у двері до Ксав'є. Код правильний. Це Рік. Я, в прямому розумінні цього слова, вішаюся йому на шию. Моя брудна щока притуляється до його, вимазаної в землі. Руки навколо його шиї. Я обіймаю щосили. Він кладе руки мені на спину. Може, через те, що він не пригортає мене з такою ж пристрастю, я відразу ж усвідомлюю свою необачність. Ну і нехай, це було неймовірно, а через бруд на моєму обличчі він ніколи не помітить, що я почервоніла, як півонія. Я веду його до вітальні, де Жан-Мішель, оточений дівчатами, розлігся на дивані з льодом на щиколотці. Відпочинок воїна. Рік цікавиться його станом. Жан-Мішель виживе. Утім, його гордості було завдано непоправної шкоди…

— Новини від Ксав'є? — питає мене Рік.

— Він телефонував. Усе гаразд. Зараз має прийти.

Дівчата діляться враженнями про пережитий страх.

Жан-Мішель мовчить, мабуть, знову медитує. Натан роздає всім напої, але ми чекаємо на Ксав’є.

Рік наближається до мене:

— Ти була чудова. Справжній знавець своєї справи.

— Ти справді так думаєш?

— Ти поводилася як професіонал.

— А мене вразила твоя впевненість.

Знову стукіт. Це сигнал, але не той. Я наближаюся до дверей:

— Хто там?

— Це я, — звучить голос Софі,— відчиняй, я забула код і так хочу в туалет, що за дві секунди попісяю на килимок!

За кілька хвилин приходить Ксав’є. Нарешті команда в повному складі. Нам удалося. Разом ми впоралися із цим завданням. Діяли як експерти, прибрали все, окрім слідів від шин на газоні між гаражем і алеєю. Ми всі такі задоволені, що нарешті можемо шуміти так, як цього не могли зробити під час операції. Ще трішки — і ми почали б співати гарнізонних пісень, але я знаю тільки лічилки. Ви уявляєте загін спеціального призначення, який хором співає «Одна зелена миша…»?

І коли вже всі випили й діляться враженнями, мене охоплює паніка і я починаю тремтіти. У мене зараз розпочнеться істерика. Підходить Софі. У неї цілком нормальний вигляд.

— Браво, старенька, — каже вона, — жодної хвилини затримки.

Я схлипую, мені важко говорити:

— Про що ти?

— Про твою запрограмовану свідомість. Саме дві години. Яка пунктуальність! А тепер, пройдисвітко, ти розумієш, у що ти нас затягла?

Я знаю, що мені потрібно, аби заспокоїтися: добрий холодний душ, із Ріком, без одягу.