Остерігайтеся котів

4

Я не знаю, чи існують люди, яким подобається працювати в банку, я — ненавиджу. Для мене банк символізує занепад нашої цивілізації. І клієнти, і персонал почуваються невдоволеними, коли приходять сюди, але в них нема вибору.

Щоранку, приходячи у відділення, ми маємо перевірити банківські автомати і, якщо щось не функціонує, повідомити команду технічного обслуговування. Якщо йдеться лише про те, щоб почистити їх, ми змушені робити це самі. Уявляєте собі? Вони всюди встановлюють банкомати, щоб скоротити персонал, а ми повинні ще про них дбати. Це так, наче ви повинні були б годувати, лікувати й чепурити інопланетних паразитів, які вас потім з'їдять. Цього ранку не було нічого, окрім наліпки з реп-гуртом. Раптом я уявила, що натрапляю на наклейку «Музичного шторму» з повідомленням про їхнє жалюгідне турне. У такому разі мене не слід змушувати до прибирання. Я б одразу все підпалила.

Щоб потрапити в банк до відчинення, потрібно пройти через тамбур. Щоразу, як мене закривають у цій скляній коробці, я блідну від думки, що ця ідіотка Жеральдін помилиться кнопкою та замість того, щоб відчинити внутрішні двері, впустить дозу транквілізатора. Я уявляю себе рибою, що задихається в целофановому пакеті та щосили б’є хвостом. Якою була б моя остання думка? Хотілося б сподіватися, що це буде якась мудра та видатна фраза, але гадаю, що спроможуся на: «Яка ж довбеха ця Жеральдін!» Вона ніколи б не стала заступником, якби довжина її ніг не була обернено пропорційна до довжини її спідниць.

Цього разу я вижила в тамбурі й двері відчинилися.

— Добридень, Жулі. Та ти шкутильгаєш! Що з тобою сталося?

— Я посковзнулася в душі.

— Ти знову вдалася до акробатичних трюків!

Я не відповіла. Бідна Жеральдін. З її фізичними даними вона, мабуть, ніколи не приймає душ так, щоб не вигинатися всім тілом. Вона вихиляється навіть тоді, коли виносить сміття. Думаю, що десь глибоко в душі вона не зла; мабуть, вона мені навіть симпатична. Але коли бачиш, як молода чарівна жінка міняє кавалерів, як рукавички, і до того ж успішна в кар'єрі, то навіть приємно припустити, що вона дурненька.

Я вже зайняла була своє місце за віконечком, коли мсьє Мортань висунув голову з кабінету.

— Мадемуазель Турнель, будь ласка, зайдіть до мене.

Мортань — це директор відділення. Півень посеред курника. Кретин. Інколи в мене складається враження, що він насправді вірить рекламним буклетам, які ми даємо нашим клієнтам. Його костюм нагадує іграшковий набір. Мабуть, у нашому світі щось пішло не так, якщо такі типи можуть управляти іншими.

— Сідайте, Жулі.

Він приземляється у своє крісло, як аеробус із двома поламаними реактивними двигунами. Щулить очі, щоб роздивитися екран. Це ранок вівторка, перший робочий день тижня в банку, і він давитиме на мене нашими «цілями».

— Це ви обслуговуєте рахунок мадам Бензема?

«Звичайно, недоумку, це написано в її досьє».

— Саме так, мсьє.

— Минулого тижня вона була за два кроки від оформлення в нашому відділенні страхового поліса на автомобіль і житло. Вона хотіла також відкрити накопичувальний рахунок для своєї доньки. І раптом — нічого. Ви мали з нею зустріч, чи не так?

— Так мсьє, минулого четверга.

— То чому вона не підписала папери?

— Вона попросила моєї поради…

— Добре, це дуже добре. Ми тут для того, щоб радити.

— Вона була готова підписати необхідні документи, тому що взамін ви надали їй короткостроковий кредит.

— Так. Ми підписали з нею взаємовигідну угоду. Це також частина нашої роботи.

Ні, лишень подивіться на нього: з переможним виглядом, у маленькій краватці та з гелем на волоссі. Жалюгідний кретин. Ані етики, ані здорового глузду. Якби я була чоловіком, то із задоволенням помочилася б на його стіл — тільки для того, щоб у простий і примітивний спосіб показати йому своє зневажливе ставлення. Утім, я не впевнена, що в таких випадках жінки за своєю сутністю елегантніші за чоловіків. Проблема в тому, що вони більш обмежені в можливості випорожнитися будь-де.

— Ви мене почули, мадемуазель Турнель?

— Звичайно, мсьє.

— То поясніть мені.

— Я не хотіла тиснути на неї. Мені здавалося, що я зловживаю її довірою…

— Та де ви знаходитеся? Це не служба допомоги для літніх людей! У цьому світі існує лише одне правило: або ти, або тебе. Тож, коли йдеться про підписання з клієнтом вигідної угоди, якою ми йому допомагаємо, я не розумію, у чому тут зловживання! Ви мусите зрозуміти філософію цієї роботи, інакше — жодного кар’єрного зростання.

Він нагадував пітбуля з докторським ступенем злодія. Потім на його обличчі засяяла така посмішка, наче він сидів на електричному стільці. І пом'якшеним тоном він додав:

— Добре, я не серджуся. У вас і без того доволі жалюгідний вигляд із цією покаліченою ногою. Цього разу я не зверну уваги, але наступного буду змушений вжити заходів.

Я підвелася-й вийшла. Ніколи не забувайте прописної істини: найгірше в цьому світі не випробування, а несправедливість.

Незважаючи на досить неприємний початок дня, я не засмутилась ані на хвилину. У мене була одна думка: цього вечора я вистерігатиму мою жертву біля вічка дверей. І через кілька годин нарешті дізнаюся, що являє собою цей таємничий Рікардо Пататра.