Остерігайтеся котів

70

Мені наснився дивний сон. У найкращій концертній залі світу я виходжу на сцену в ореолі світла, яке мерехтить сотнями діамантів на моєму тілі. Навпроти вишикувані тисячі крісел, обтягнених червоним оксамитом, нікого нема, лише один чоловік у центрі партеру. Єдиний глядач: Рік.

Затамувавши подих, я виходжу на сцену й граційно вітаюся. Повільно, під звуки перших нот, з оркестрової ями виходить симфонічний оркестр і стає позаду мене. Лола сидить за фортепіано.

Я тихо починаю, наче шепочу якусь таємницю, якесь зізнання. У цій пісні — моє життя, моя обіцянка для нього. Тут і ритм, і скрипки, рок, блюз, слоуфокс, дієзи й соло. Декілька хвилин для квінтесенції одного життя, декілька секунд для палкого почуття. Я співатиму для нього. Усе йому віддам.

Я вже чую мелодію, починаю промовляти слова. Моя пісня розповідає про кохання, надію, про все, від чого жінка може відмовитися заради того, кого кохає. Сподіваюся, що він залишиться до самого кінця. Сподіваюся, що потім до моїх ніг упаде червона троянда. Сподіваюся, що він зірве з мене всі діаманти. Не залишилося жодних сумнівів: я там, де маю бути, і роблю те, чого прагне моє серце. Я лише боюся прокинутися й побачити, що зала переповнена й порожнє лише одне крісло. Саме сьогодні вирішується моя доля.