Остерігайтеся котів

73

Ксав'є відвіз нас аж до пекарні. На зворотному шляху він і мадам Бержеро з полегшенням сміялися й коментували розіграну комедію. Я не промовила жодного слова.

Софі чекала нас на тротуарі. Помітивши великий автомобіль, Мохамед вийшов зі своєї крамниці. Коли він зрозумів, що це ми, то повернув три мої листи.

— Усе відбулося вдало? — запитав він мене.

— Ніхто не вскочив у халепу, це вже добре.

— Проте в тебе не надто задоволений вигляд.

— Нема чому радіти.

— Ось твої листи. Не знаю, що в них, але, з огляду на адресатів, я радий, що мені не довелося їх надсилати. Відклей марки, перш ніж знищити їх.

— Дякую, Мохамеде.

Обіймаю його.

Софі підбігає до мене.

— Ну і?..

— Нічого. У мене немає ані карата для Ріка.

— Що ти робитимеш?

— Жодної ідеї.

Я обіймаю її.

— У будь-якому разі, я ніколи не забуду, що ти для мене сьогодні зробила. Якщо в мене і є сестра на цій планеті, то це ти, дорогенька.

Я так її стискаю в обіймах, наче більше ніколи в житті не побачу.

— Що з тобою? Ми ж таки це зробили. Нічим це точно не назвеш! Ти все ж таки можеш сказати своєму хлопцеві, що ти спробувала зробити неможливе для нього й не винна, якщо це безнадійно.

«Я теж безнадійна».

— Софі, будь ласка, не видаляй світлини. Нехай залишаться хоч спогади.

— І не сумнівайся, буду тебе ними шантажувати.

— Мерзотниця.

— Нікчема.

— Я люблю тебе.

Тепер вона пригортає мене. Наближається Ксав'є:

— Жулі, вибач, але мені потрібно повертатися на роботу. Я вже й так затримався.

Я обіймаю його. Цей тротуар дедалі більше нагадує перон вокзалу, де люди з жалем прощаються одне з одним.

— Ксав'є, дякую тобі за все. Твій автомобіль просто шедевр, а серце в тебе золоте.

— Жодних проблем, було весело. Не знаю, що ти в такий спосіб прагнула знайти, але сподіваюся, що отримала те, що хотіла.

— Найбільшою моєю знахідкою були ви — мої друзі. Ви допомагали мені, ризикували заради мене.

Я щиро обіймаю його:

— Мені неймовірно поталанило з друзями, я буду ідіоткою, якщо хотітиму більшого.

Зараз розридаюся на його грудях. Він міцно мене обіймає.

— Жулі, якщо Рік не розуміє, наскільки ти фантастична дівчина, то розраховуй на мене — я швидко вправлю йому мізки.

Ми розходимося. Ксав'є і Софі сідають кожен у своє авто. Машина Софі майже така ж широка, як у Ксав'є. Дивовижний кортеж сигналить і зникає за поворотом. Мадам Бержеро і я залишаємося на тротуарі самі.

— Пригоди тривають, дівчинко моя, — промовляє колишня російська мільярдерка, — але нам слід повертатися до роботи.

— Не знаю, як вам дякувати.

— Я нічого не зробила. Мене найбільше мучило бажання сходити в туалет.

Дуже хочу її обійняти, але не наважуюся.

— Можна вам поставити одне запитання?

— Звичайно, але не тягни. Скоро в дітей завершаться уроки, і нам буде непереливки.

— Чому ви погодилися на це божевілля?

Спочатку вона вагається, але потім спокійно відповідає:

— Знаєш, Жулі, мені не пощастило мати дітей. Я знаю тебе вже давно, і твоя поява в пекарні пішла на користь усім, особливо мені. Ти для мене як дочка, якої в нас із Марселем так і не було. Тож сьогодні я вчинила те, на що батьки здатні заради свого чада. А тепер ходімо працювати.

Мадам Бержеро поправляє своє манто й зачіску. Вона не просто має вигляд знатної жінки, вона й справді такою є.