Правік та інші часи

Час Місиного янгола

Коли Міся народила свою першу дитину, янгол показав їй Єрусалим.

Міся лежала в спальні у білій постелі, в запаху вишуруваної лугом підлоги, відділена від сонця репсовими шторами з ліліями. Були лікар з Єшкотля, й повитуха, і Женовефа, й Павел, який стерилізував усілякі інструменти, і янгол, якого не бачив ніхто.

Місі все плуталося в голові. Була змучена. Болі накочувалися, й вона не могла дати собі з ними раду. Потім провалювалася в сон, напівсон, марення наяву. Їй здавалося, ніби вона маленька, наче зернятко кави, і що падає у вир млинка, величезного, немов палац. Провалюється в чорні щелепи і потрапляє між шестерні млина. Болить. Її тіло перетворюється на пил.

Янгол бачив Місині думки та співчував її тілу, хоча й не розумів, у чому насправді полягає біль. Тож він забрав на мить Місину душу у зовсім інше місце: показав їй Єрусалим.

Міся побачила величезні простори блідо-жовтої пустелі, що лежали хвилями, немовби перебували в русі. У цьому морі піску, в похилій долині було місто. Округле місто. Його оточували мури, що мали чотири брами. Перша брама була Молочна, друга — Медова, третя — Винна, а четверта — Оливкова. Від кожної брами вела всередину одна дорога. Першою гнали волів, другою вели левів, третьою несли соколів, а четвертою йшли люди. Міся опинилася всередині міста, де на вибрукуваній ринковій площі стояв дім Спасителя. Вона стала перед його дверима.

Хтось постукав ізсередини, й здивована Міся запитала: «Хто там?» — «Це я», — відповів голос. «Вийди», — проказала вона. Тоді вийшов до неї Господь Ісус і пригорнув до грудей. Міся відчула запах полотна, в яке був зодягнутий. Притулилася до лляної сорочки і відчула, як палко її люблять. Любив її Господь Ісус й увесь світ.

Однак тут янгол Місі, який без угаву слідкував за всім, забрав її з обіймів Господа Ісуса і повернув у тіло, що народжувало. Міся зітхнула і народила сина.