Правік та інші часи

Час Лихого Чоловіка

Відколи люди з Правіка втекли до лісу й оселилися там у землянках, Лихий Чоловік не міг знайти собі місця. Селяни пролазили всюди, в кожен гай, на кожну галявину. Вони копали торф, шукали гриби та горіхи. Відходили трохи за нашвидкуруч закладений табір, аби випорожнитися просто на суничний кущ або на свіжу траву. Теплішими вечорами Лихий чув, як вони злягалися в кущах. Із подивом усвідомлював, як погано будували сховища й скільки часу це в них займало.

Спостерігав за ними тепер цілими днями, а що довше спостерігав, то більше боявся та ненавидів їх. Вони були галасливі й підступні. Безупинно ворушили губами і викидали з себе звуки, позбавлені сенсу, — бо не було то ані плачем, ані криком, ані воркотом задоволення. Їхня мова нічого не означала. Усюди лишали по собі сліди й запахи. Були нахабні й необережні. Коли почалася та ворожа гуркотнеча, а вночі небо забарвилось червоним, вони попадали в паніці та розпачі, не знаючи, куди втікати й де ховатися. Він відчував їхній страх. Смерділи, як той щур, що потрапив у пастку Лихого Чоловіка.

Запахи, що їх оточували, дратували його. Однак були серед них також запахи приємні, хоча й нові: запах печеного м’яса, вареної картоплі, молока, постелі й хутра, запах кави з цикорію, запах попелу та зерен жита. Були також страшні, нетваринні, суто людські запахи: сірого мила, карболки, лугу, паперу, зброї, мастила та сірки.

Лихий Чоловік став якось на узліссі й поглянув на село. Воно було порожнє, холодне, неначе стерво. Деякі хати мали провалені дахи, інші — повибивані вікна. В селі не було ні птахів, ані псів. Нічого. Такий вигляд сподобався Лихому Чоловікові. Оскільки люди пішли до лісу, він пішов до села.