Правік та інші часи

Час Міхала

Росіяни збирали з Паперні своїх забитих і підводами звозили їх у село. На Херубиновому полі вони викопали велику яму й туди складали тіла солдатів. Офіцерів зносили окремо.

Усі, хто повернувся до Правіка, пішли дивитися на це поспішне захоронення без ксьондза, без промов, без квітів. Пішов також Міхал і необачно дозволив, аби погляд похмурого лейтенанта зупинився саме на ньому. Похмурий лейтенант поплескав Міхала по спині й наказав везти вбитих офіцерів під дім Боських.

— Ні, не копайте тут, — просив Міхал. — Хіба мало землі для могил ваших солдатів? Чому в квітнику моєї доньки? Нащо вириваєте цибульки квітів? Гайда на цвинтар, я покажу вам інші місця…

Похмурий лейтенант, перед цим ґречний і ввічливий, відштовхнув Міхала, а один із солдатів націлив на нього карабін. Міхал відступився.

— Де Іван? — запитав лейтенанта Ізидор.

— Погіб.

— Ні, — сказав Ізидор, а лейтенант на якусь хвилину затримав на ньому погляд.

— Почему нєт?

Ізидор відвернувсь і втік.

Москалі поховали в квітнику, під вікном спальні, вісім офіцерів. Засипали всіх їх землею, а коли поїхали, пішов сніг.

Відтоді ніхто не хотів ночувати в спальні, вікна якої виходили на квітник. Міся згорнула перину й винесла її нагору.

Навесні Міхал збив дерев’яного хреста й поставив його під вікном. Потім обережно поробив патиком рівчачки та посіяв ротики. Квіти виросли буйні, барвисті, ротиками відкритими до неба.

Наприкінці літа сорок п’ятого року, коли війна закінчилася, до будинку під’їхав військовий газик, з якого вийшов польський офіцер і якийсь чоловік у цивільному. Вони сказали, що будуть ексгумувати радянських офіцерів. Потім з’явилися солдати на вантажівці та підвода з полудрабками, на яку вкладали викопані з землі трупи. Земля та ротики виссали з них кров і воду. Найкраще збереглися суконні мундири, і це вони утримували мертві тіла вкупі. Солдати, які переносили їх на підводу, позапиналися хустками по самі очі.

На Гостинці стояли люди з Правіка й намагались побачити з-за паркану якомога більше, однак коли підвода рушила в бік Єшкотля, всі мовчки сахнулися назад. Найвідважнішими були кури — вони бігли за торохкою підводою і хапливо ковтали те, що падало з неї на нерівну бруківку.

Міхал виблював у кущах бузку. Ніколи більше він не взяв до рота курячого яйця.