Правік та інші часи

Час Колоски

Лихий Чоловік приходив на Видимач увечері. З’являвся з лісу на смерканні, і скидалось враження, немов відклеювався від його стіни: був темний, на обличчі мав тінь дерев, що ніколи не зникала. На його волоссі блищало павутиння, по бороді мандрували щипавки і маленькі жучки — в Колоски це викликало відразу. Й пах він інакше — не як людина, а як дерево, як мох, як щетина кабана, як заяче хутро. Коли вона дозволяла йому ввійти в себе, то знала, що злягається не з людиною. Незважаючи на людську подобу, на два чи три людські слова, які вмів сказати, то була не людина. Коли Колоска це усвідомила, її охопив страх, але й водночас хвилювання від того, що ось вона сама перетворюється на лань, льоху, лосицю, що вона сама всього-на-всього самиця, як мільярди самиць у світі, і що має самця такого ж самого, як мільярди самців у світі. Лихий Чоловік видобував тоді з себе довге пронизливе виття, яке мало бути чутним у цілому лісі.

Він полишав її на світанку і на прощання цупив трохи їжі. Неодноразово Колоска пробувала йти за ним лісом та вислідити його схованку. Якщо б знала, де ця схованка, то здобула б над ним більшу владу, адже ж у власному барлозі тварина чи людина проявляє найслабші сторони своєї натури.

Їй ніколи не щастило прослідкувати за Лихим Чоловіком далі, як до великої липи. Коли бодай на мить відводила погляд од згорбленої спини, що мелькала між деревами, Лихий Чоловік зникав, немовби в землю западався.

Нарешті Колоска зрозуміла, що її зраджує жіночий запах, і тому Лихий Чоловік знає, що його вистежують. Отож вона назбирала грибів, кори з дерев, набрала глиці та листя і все це вкинула в горщик. Залила дощовою водою та чекала кілька днів. А коли до неї знову прийшов Лихий Чоловік, а потім над ранок шаснув у ліс зі шматком солонини в зубах, вона швидко роздяглась, намастилася своїм зіллям і рушила за ним назирці.

Лихий сів на траву, скраю луки, та з’їв солонину. Потім витер руки об землю і ввійшов у високу траву. На відкритому просторі роззирався лякливо та принюхувався. Раз навіть припав до землі, й лише потім Колоска почула гуркіт підводи на Вольській дорозі.

Лихий Чоловік вийшов на Паперне. Тепер Колоска кинулася в траву й, припадаючи до землі, бігла його слідом. Опинившись на узліссі, ніде не могла його побачити. Намагалась нюхати, так як він, але нічого не відчувала. Крутилася безпорадно під великим дубом, коли раптом біля неї впала гілка, потім друга й третя. Колоска зрозуміла свою помилку. Підвела голову. Лихий Чоловік сидів на дереві й шкірив зуби. Колоска вжахнулася, її нічний коханець зовсім не нагадував людину. Гаркнув на неї застережливо, і Колоска зрозуміла, що мусить ушиватись.

Попрошкувала до річки, де змила з себе запахи землі та лісу.