Правік та інші часи

«У П’ятому Світі Бог розмовляє сам із собою, коли йому надто вже набридає самотність.

Він із задоволенням приглядається до людей, а особливо до одного з них, званого Йовом. «Якщо б я забрав у нього все, що він має, те, на чому ґрунтується його впевненість, якщо б я відібрав у нього всі блага, одне за одним, чи був би він і надалі тим, ким є зараз? Чи він не почав би мене паплюжити й хулити? Чи шанував би мене і любив, незважаючи на це?»

Дивиться Бог згори на Йова та відповідає сам собі: «Безумовно — ні. Він поважає мене лише тому, що я обдаровую його благами. Заберу в Йова те, що дав йому».

І оббирає Бог Йова, як цибулину. І плаче над ним зі співчуття. Передовсім позбавляє його всього, що той мав: дому, отари кіз, наймитів, гаїв та лісів. Потім забирає в нього тих, кого він любив: дітей, жінок, близьких та рідних. Нарешті відбирає в Йова все, що робило його тим, ким був: здорове тіло, здоровий глузд, звички та уподобання.

Дивиться тепер на те, що зробив, і мружиться. Йов горить тим самим світлом, що й Бог. А може, навіть сяйво Йова більше, бо Бог мусить примружити свої божі очі. Отож, наляканий, він поспіхом повертає Йовові поспіль усе і навіть додає йому ще й нових благ. Запроваджує гроші для їхнього обміну, а водночас із грошима — сейфи та банки, дає красиві речі, моду, прагнення. І постійний страх. Засипає усім цим Йова, аж поки його світло не починає поволі тьмяніти й зрештою зовсім гасне».