Правік та інші часи

Час Рути

Рута навіть була готова покохати Уклею. Могла ставитися до нього як до великої хворої тварини. Та Уклея не хотів її любови — хотів просто владарювати над нею.

Руті часом здавалося, що в Уклеї сидить кудлатий Лихий Чоловік — так само клався на неї, як Лихий — на маму. Але мама дозволяла це з посмішкою на обличчі, а в Руті тоді пробуджувалися злість та зненависть, що — як дріжджове тісто — росли й набухали. Потім Уклея завжди засинав на ній, а його тіло виділяло алкогольний сморід. Рута вислизала з-під цього тіла і йшла у ванну. Напускала повну ванну води і лежала в ній, аж поки вода вистигала.

Уклея замикав Руту в будинку саму. Залишав їй на кухні смачну їжу з ресторану «Затишшя»: холодну курку, рулет, заливну рибу, салат з овочів, яйця в майонезі, оселедця в сметані — що тільки було в меню. В домі Уклеї Руті не бракувало нічого. Вона тинялася кімнатами, слухала радіо, перевдягалась у різні сукні, примірювала черевики та капелюшки. Мала дві шафи одягу, шкатулку, повну золотих прикрас, кільканадцять капелюшків і десятки пар взуття, тож отримала те, чого хотіла. Правда, напочатку думала, що зможе дефілювати в цих шатах вулицями Ташува й хизуватися під костьолом на ринку, чути зітхання й краєм ока ловити повні захоплення погляди. Однак Уклея не дозволяв їй виходити самій. Вона могла вийти лише з ним. А він возив Руту до своїх дружків і задирав шовкові спідниці, щоб похвалитися її стегнами. Або ж брав до Боських у Правік, чи на бридж до адвокатів та секретарів, де вона нудилась і годинами вдивлялася в свої нейлонові панчохи.

Згодом Уклея забрав у фотографа, який йому заборгував, апарат на штативі й обладнання для темної кімнати. Рута швидко зрозуміла, в чому полягає мистецтво проявлення. Апарат стояв у спальні, й Уклея завжди, перед тим, як іти в ліжко, налаштовував автоспуск. Потім Рута дивилася в червоному світлі на темні купи Уклеїного тіла, його зад, геніталії, покриті чорною щетиною груди, товсті й округлі, мов у жінки. Бачила також себе, роздавлену й пошматовану на перса, стегна й живіт. Тож, залишаючись сама, перевдягалась у свої сукні й ставала напахнючена та вишукана перед оком об’єктива.

«Клік», — казав апарат із захопленням.