Правік та інші часи

Час Рути

Рута готувала на свята біґос і вкинула до нього дрібку кардамону. Кинула кардамон через те, що його зернятка були красиві — мали ідеальну форму, пахли й чорно блищали. Навіть їхня назва була красивою. Звучала, як назва далекої країни, — королівство Кардамон.

У біґосі кардамон утратив чорний блиск, зате капуста пройнялася його духом.

Рута чекала на чоловіка в свят-вечір. Вона сіла на ліжко та фарбувала нігті. Потім витягла з-під ліжка німецькі газети, що їх приносив додому Уклея. Найбільше їй подобалися фотографії далеких країн. Були краєвиди екзотичних пляжів, красиво засмаглі чоловіки й випещені жінки. З усієї газети Рута зрозуміла лише одне слово: «Бразилія». Ця країна — то Бразилія. В Бразилії текла велика річка (у сто разів більша, ніж Чарна й Бялка разом узяті) й росли джунґлі (в тисячі разів більші за Великий ліс). У Бразилії міста купались у всіляких багатствах, люди здавалися щасливими і задоволеними.

Раптом Рута затужила за мамою, хоча була середина зими.

Уклея прийшов пізно. Коли став на порозі в шубі, запорошеній снігом, Рута відразу ж побачила, що він п’яний. Йому не сподобався запах кардамону і не смакував біґос.

— Чому ти ніколи не приготуєш вушка та борщ? Це ж Святий вечір! — гаркнув він. — Умієш тільки трахатись, байдуже з ким: з росіянами, німцями чи з тим придурком Ізидором. Тобі тільки це в голові, ти, суко!

П’яно хитаючись, він підійшов до неї й ударив в обличчя. Рута впала. Уклея вкляк над нею і намагався взяти, але його синє чоловіче єство не хотіло слухатись.

— Ненавиджу тебе, — крізь зуби процідила Рута й плюнула йому в обличчя.

— Дуже добре. Ненависть така ж сильна штука, як і любов.

Рута зуміла вибратися з-під п’яної туші, замкнулася на ключ у кімнаті, а в двері вдарив горщик із біґосом. З розбитої губи сочилася кров, але Рута на те не зважала й міряла перед дзеркалом сукні.

Цілу ніч з-за дверей пахло кардамоном. Ним пахли шуби та косметика. Це був дух далеких подорожей та екзотичної Бразилії. Рута не могла спати. Перемірявши всі сукні й підібравши до них черевички та капелюшки, вона витягла з-під ліжка дві валізи й поскладала до них усе найцінніше, що мала: дві дорогі шуби, комір зі срібного лиса, скриньку з біжутерією та газету з Бразилією. Рута тепло вдяглася й тихо, навшпиньки, пройшла з валізами через їдальню, де хропів, розвалившись на дивані, Уклея.

Вона вийшла за Ташув і опинилася на Кельцькому шосе. Кілька кілометрів з великими зусиллями брела в снігу, тягнучи валізки, аж поки нарешті розпізнала в темряві те місце, де слід було ввійти в ліс. Зірвався вітер, і почалась хурделиця.

Рута дійшла крайніх хат Правіка, обернулася, стала обличчям на північ і віднайшла в собі те відчуття, котре дозволяє переходити всі межі, долати засуви та брами. Якусь мить пестила його в собі. Завірюха розійшлася не на жарт, і Рута пірнула в неї.