Правік та інші часи

Час лип

Обабіч Гостинця, котрий провадить від Єшкотля аж до Кельцького шосе, ростуть липи. Так само росли вони на початку, так само ростимуть і в кінці. Мають грубі стовбури та коріння, яке сягає глибоко в землю, а там — основа всього живого. Взимку їхні могутні крони кидають на сніг гострі тіні й визначають години короткого дня. Навесні липи випускають мільйони зелених листочків, які доносять до землі сонце. Влітку їхні запашні квіти приваблюють хмари комах. Восени липи додають червені та бронзи всьому Правікові.

Липи, як і всі рослини, живуть вічним сном, початок якого коріниться в їхньому насінні. Сон не росте, не розвивається водночас із ними, він завжди однаковий. Дерева ув’язнені в просторі, але не в часі. Від часу їх увільнює сон, а він — вічний. Не ростуть у ньому відчуття, як у сні тварин, не народжуються образи, як у сні людей.

Дерева живуть посередництвом матерії, посередництвом прибування соків із земних глибин та звернення листя до сонця. Душа дерева відпочиває після багатобуттєвих мандрівок. Дерево пізнає світ лише завдяки матерії. Буревій для дерева — це тепло-холодний, ліниво-ґвалтівний струмінь. Коли він надходить, увесь світ перетворюється на буревій. Для дерева немає світу перед буревієм і після буревію.

У змінах пір року дерево не знає, що існує час і що ці пори настають одна за одною. Для дерева всі чотири якості існують водночас. Частину зими становить весна, частину літа — осінь. Частиною спекотного є холодне, частиною народження — смерть. Вогонь — це частина води, а повітря — частина землі.

Деревам люди здаються вічними — одвічно проходять вони крізь тінь лип на Гостинці, ні застиглі, ні рухомі. Для дерев люди існують вічно, але означає це те ж саме, мовби й не існували вони ніколи.

Гупання сокири, гуркіт грому порушують вічний сон дерев. Те, що людина називає їхньою смертю, — це тільки хвилинна перешкода сну. У тому, що людина називає смертю дерев, є наближення до неспокійного існування тварин. Адже шо ясніша, що живіша свідомість, то більше в ній страху. Однак дерева ніколи не досягнуть королівства неспокою тварин та людей.

Коли дерево всихає, його сон, без значень і вражень, перебирає інше дерево. Тому дерева ніколи не вмирають. У незнанні, що існуєш, — визволення від часу та смерти.