Правік та інші часи

Час Матері Божої Єшкотльовської

Матір Божа Єшкотльовська, замкнута в оздоблені рамці ікони, мала обмежене поле зору на костьол. Вона висіла в боковому нефі й через це не могла бачити ні вівтаря, ні виходу з кропильниці. Колона заступала їй амвон, і вона бачила лише тих поодиноких парафіян, які заходили до костьолу помолитись, або ж цілу їхню вервечку, коли сунули під вівтар після причастя. Під час служби споглядала десятки людських профілів — чоловічих і жіночих, старих і юних.

Матір Божа Єшкотльовська була чистою волею допомоги хворим і вбогим. Була силою, божим чудом. Коли люди звертали до неї свої обличчя, коли ворушили губами, стискали руки на животі чи складали їх ближче до серця, Матір Божа Єшкотльовська давала їм силу й волю до одужання. Давала всім без винятку, не з милосердя, а лише тому, що така була її природа — давати міць тим, хто її потребує. Що діялося далі — це вирішували люди. Одні дозволяли цій силі запрацювати в собі, й вони одужували. Поверталися з дарами — відлитими зі срібла, міді чи навіть золота мініатюрами вилікуваних частин тіла, з коралями, намистом, якими прикрашали ікону.

Інші дозволяли, аби міць витекла з них, немовби з дірявої посудини, й утанула в землю. А потім вони втрачали віру в диво.

Те ж саме було з дідичем Попельським, який з’явився перед іконою Матері Божої Єшкотльовської. Вона бачила, як він укляк і намагався молитись. Але не міг, отож підвівся зі злістю й дививсь на коштовні дарунки, на яскраві барви дивотворної ікони. Матір Божа Єшкотльовська бачила, що він дуже потребує доброї сили, сили, що допомагає тілові й душі. Й вона дала її, залила його нею, скупала в ній. Дідич Попельський був, однак, щільним, неначе скляна куля, тож добра сила спливла по ній на холодну підлогу й привела костьол у ніжне, ледь відчутне тремтіння.