Правік та інші часи

Час Колоски

У Правіку, як і всюди на світі, є місця, де матерія твориться сама, сама постає з нічого. Це завжди лише малі грудочки реальности, а тому не загрожують рівновазі світу.

Такі місця є при Вольській дорозі, на схилку. Вони непоказні — мов кротовина, мов безневинна, але невигойна ранка на тілі землі. Лише Колоска знає про це і зупиняється на дорозі до Єшкотля, щоб подивитися на самотворення світу. Вона знаходить там дивні речі і не-речі: червоний камінь, не схожий на жоден інший, шматок сучкуватого дерева, колюче насіння, з якого потім у її садку виростають мізерні квіточки, помаранчеву муху, а часом лише якийсь запах. У Колоски буває враження, що непоказна кротовина творить також простір, що схилок при дорозі повільно збільшується й таким чином Малякові щороку додається поля, на якому — нічого не підозрюючи — він садить картоплю.

Колоска собі втовкмачила, ніби одного дня знайде там дитину, дівчинку, і забере її до себе, щоб та зайняла місце, яке покинула Рута. Однак якоїсь осени кротовина зникла. У наступні місяці Колоска намагалася впіймати пухирчастий простір, але нічого з того не вийшло, тож визнала, що краник самотворення помандрував куди-інде.

Здається, інше таке місце було певний час у фонтані на ринку Ташува. Водограй породжував звуки, шепотіння, шелести, а інколи в його воді знаходили якісь желеподібні мазі, збиті пасма волосся, зелені шматки великої рослини. Люди визнали, що в фонтані живе страхіття, і зруйнували його, будуючи паркінґ для автомобілів.

І, звичайно ж, існує в Правіку, як і всюди на світі, місце, де реальність зморщується, втікає зі світу, як дух із повітряної кульки. Це місце з’явилося на полях за пагорбом одразу ж після війни й відтоді збільшується дедалі виразніше. В землі утворюється вирва, яка стягує вниз, невідомо куди, жовтий пісок, пучки трави й каміння.