Правік та інші часи

Час Павла

— Треба жити, — промовив Павел Боський. — Треба виховувати дітей, заробляти гроші, ввесь час формувати себе та прямувати вгору.

Так і робив.

З Абою Козеницьким, який пережив концтабір, він повернувся до торгівлі лісом. Купляли ліс під вирубку й організували переробку та вивіз деревини. Купивши мотоцикл, Павел об’їжджав околиці, вишукуючи замовлення. Справив собі портфель зі свинячої шкіри, в якому тримав книгу з квитанціями та кілька хімічних олівців.

Оскільки справи йшли непогано й до його кишені плив безперервний потік готівки, Павел вирішив продовжити освіту. Отримати лікарський диплом було вже малореальним, але ж він і досі мав право підвищити свою кваліфікацію гігієніста та фельдшера. Вечорами вивчав таємницю розмноження мух і складні етапи життя стьожкових червів. Вивчав уміст вітамінів у продуктах харчування та шляхи поширення хвороб, таких, як туберкульоз і черевний тиф. Упродовж кількох років навчання на курсах та в школах він набрався переконання, що медицина та гігієна, звільнені з-під влади мракобісся й забобонів, зможуть змінити людське життя, а польське село перетвориться на оазу стерилізованих горщиків і дезінфікованих лізолом дворів. Тому Павел Боський, перший в околиці, відвів одне приміщення в своєму домі під санітарну кімнату. Там було ідеально чисто: емальована ванна, вишурувані крани, металевий кошик із кришкою для відходів, скляний посуд для вати та ліґніну, а також засклена шафка, що замикалася на замок, у якій зберігались усякі ліки та медичні інструменти. Закінчивши чергові курси, він дістав посвідчення санітара і тепер у цій кімнаті робив людям ін’єкції, заразом не забуваючи виголосити коротку лекцію на тему щоденної гігієни.

Згодом справи з Абою пішли на спад, оскільки було націоналізовано ліси. Аба виїжджав за кордон і прийшов попрощатися; вони обійнялись, як брати. Павел Боський усвідомив, що в його житті починається новий етап, відтепер мусить давати собі раду сам, і до того ж зовсім у нових умовах. З того, що робиш уколи, родину не утримати.

Отож він спакував у свій шкіряний портфель усі свідоцтва з курсів і мотоциклом поїхав до Ташува шукати працю. Знайшов її в Санепіді, повітовому королівстві стерилізації й аналізів. Відтоді, особливо після вступу в партію, поволі й упевнено почав підніматися службовою драбиною.

Ця праця полягала в об’їжджанні ляскітливим мотоциклом навколишніх сіл і перевірці санітарії в крамницях, рестораціях та барах. Поява Павла з його шкіряним портфелем, повним документів та пробірок для нечистот, трактувалася там як прибуття вершника Апокаліпсису. Якби схотів, Павел міг би закрити будь-яку крамницю, будь-яку їдальню. Був поважний. Йому робили презенти, частували горілкою й найсвіжішим холодцем.

Так він познайомився з Уклеєю, власником кондитерської в Ташуві й ще двох чи трьох менших фірм. Уклея ввів Павла в світ секретарів і адвокатів, пиятики, полювань та цицькатих буфетниць, що додавало надії до черпання з життя повними пригорщами.

Отож Уклея зайняв місце, залишене Абою Козеницьким, місце, призначене в житті кожного чоловіка для провідника та друга; без нього був би лише самотнім незрозумілим воїном у світі хаосу та мороку, котрий виповзає звідусіль, коли лише відводиш погляд.