Правік та інші часи

«Бог творив Четвертий Світ у забутті, що несло йому полегшення в його божих стражданнях.

Створивши людину, він прийшов до тями — таке враження це справило на нього. Отож занехаяв подальше творення світу — бо хіба могло бути щось досконаліше? — й тепер, у своєму божому часі, захоплювався власним творінням. Що глибше сягав погляд Бога в людську сутність, то пристрасніше розгорялася в нього любов до людини.

Однак людина виявилася невдячною, вона зайнялась обробітком землі, плодінням дітей і не звертала уваги на Бога. Тоді в божому розумі виник смуток, з якого сочилася пітьма.

Бог полюбив людину без взаємности.

Божа любов, як і будь-яка інша, була обтяжлива. Людина ж подорослішала і постановила собі звільнитись од надокучливого коханця. «Дозволь мені піти, — сказала вона. — Дай мені самій пізнати світ і виряди мене в дорогу».

— Ти не даси собі раду без мене, — мовив Бог людині. — Не відходь.

— Дай спокій, — сказала людина, а Бог із жалем прихилив їй гілку яблуні.

Бог залишився сам і тужив. Снилося йому, ніби це він вигнав людину з раю, так сильно боліло йому те, що його покинули.

— Повернись до мене. Світ страшний і може тебе вбити. Поглянь на землетруси, на виверження вулканів, на пожежі та повені, — гримів Бог з дощових хмар.

— Дай спокій, сама впораюся, — відповіла йому людина й пішла собі.»