Сендвіч із шинкою

12

Однієї ночі батько взяв мене з собою на роботу. Більше не було возика й коня. Тепер у нього була вантажівка. Ми завантажили товар і виїхали на маршрут. Мені подобалося виходити з дому раннього ранку. Ще світив місяць і було видно зорі. Я дещо змерз, проте збудження перемагало. Я не міг зрозуміти, чому батько вирішив узяти мене з собою на роботу, після того, як ми перестали ладнати, адже він продовжував шмагати мене паском щотижня, іноді навіть двічі на тиждень.

На кожній зупинці він виходив і доставляв пляшку чи дві молока. Іноді в доставці був ще сир, маслянка чи масло, а іноді ще пляшка апельсинового соку. Більшість людей залишали в порожній пляшці записку, де викладали свої побажання.

Батько їхав маршрутом, зупиняючись і рушаючи, виконуючи доставки.

«Отож, малий, в якому напрямку ми зараз їдемо?»

«На північ.»

«Правильно. Ми їдемо на північ.»

Ми все їхали і їхали вулицями, щораз зупиняючись і знову рушаючи.

«Так, а тепер куди ми їдемо?»

«На захід.»

«Ні, ми їдемо на південь.»

Деякий час ми мовчали.

«А якби я висадив тебе з машини й лишив на узбіччі, що б ти зробив?»

«Не знаю.»

«Ну, подумай, як би ти вчинив?»

«Ну, гадаю, я б пішов назад і повипивав би все молоко й сік, що ти лишив на ганках.»

«А потім що?»

«А потім я б пошукав полісмена і розповів би йому все, що ти зі мною зробив.»

«Дійсно, га? А що б ти йому сказав?»

«Я б сказав йому, що ти заплутав мене, сказавши, що ‘схід’ то ‘південь’, бо хотів, аби я загубився.»

Починало світати. Скоро ми закінчили всі доставки і зупинилися біля кафе, щоб поснідати. Підійшла офіціантка. «Привіт, Генрі,» привіталася вона з батьком. «Привіт, Бетті.» «А що це за малий?» запитала Бетті. «Це Генрі молодший.» «Він як дві краплі води схожий на тебе.» «Та все ж, у нього нема моїх мізків.» «Сподіваюсь на це.»

Ми зробили замовлення. Нам принесли яєчню з беконом. Поки ми їли, батько сказав, «А зараз починається найважча частина.»

«Що ти маєш на увазі?»

«Мені треба зібрати гроші з боржників. Дехто не хоче платити.»

«Але ж вони зобов’язані платити.»

«Я кажу їм те ж саме.»

Ми закінчили снідати й поїхали далі. Батько вийшов з машини й постукав у двері. Я чув як він голосно сварився, «ЩО, ХАЙ ЙОМУ ГРЕЦЬ, ТИ ДУМАЄШ Я ЇСТИМУ? ВИСМОКТАВ МОЛОКО, ТЕПЕР ДАВАЙ ГРОШІ!»

Кожного разу він міняв стратегію. Іноді йому повертали гроші, а іноді ні.

Потім він підійшов до маленького будинку. Двері відчинилися, звідти вийшла жінка, одягнена у широке шовкове кімоно. Вона курила сигарету. «Послухай, люба, мені треба повернути гроші. А в тебе найбільший борг!»

Вона засміялася.

«Слухай, крихітко, віддай хоча б половину, щоб від мене відчепилися.»

Вона випустила кільце диму й розбила його пальцем.

«Послухай, ти мусиш заплатити,» сказав батько. «Це критична ситуація.»

«Заходь. Обговоримо це всередині,» відповіла жінка.

Батько зайшов, двері за ним зачинилися. Він довго не виходив звідти. Сонце вже піднялось високо. Коли батько вийшов надвір, в нього було розпатлане волосся а край сорочки стирчав із штанів. Він заліз назад у машину.

«Та тітонька віддала тобі гроші?» запитав я.

«Це була остання зупинка,» відказав батько. «Я більше не можу. Треба повернути машину в гараж і йти додому…»

Я бачив ту жінку ще раз. Одного разу я прийшов зі школи, а вона саме сиділа у нашій вітальні. Батько з матір’ю також були там і мама плакала. Побачивши мене, вона кинулася до мене й обійняла. Вона відвела мене до кімнати й посадила на ліжко. «Генрі, ти ж любиш свою маму?» Насправді я не любив її, та вона була така засмучена, що я відповів «Так». Вона повела мене назад до вітальні.

«Батько каже, що кохає цю жінку,» сказала вона мені.

«Я люблю вас обох! Забери дитину звідси!»

Я відчув, що батько дуже сильно засмучує маму.

«Я вб’ю тебе,» сказав я йому.

«Забери малого звідси!»

«Як ти можеш любити цю жінку?» запитва я у батька. «Поглянь лишень на її ніс. Та це ж справжнісінький хобот!»

«О Боже!» вигукнула жінка, «Я не зобов’язана це вислуховувати!» Вона глянула на батька: «Обирай, Генрі!Або я, або вона! Зараз-же!»

«Але я не можу! Я кохаю вас обох!»

«Я вб’ю тебе!» повторив я.

Він підійшов до мене і зацідив по вуху, вваливши на пілогу. Та жінка схопилася й побігла з будинку, батько побіг за нею. Вона скочила у його машину й поїхала геть. Все сталося дуже швидко. Батько біг за нею по вулиці. «ЕДНО! ЕДНО, ПОВЕРНИСЬ!» Він наздогнав машину, засунув руку у вікно й схопив її сумку. Машина прискорилась і батько залишився стояти з сумкою.

«Я здогадувалась, що тут щось не чисто,» сказала мати. «Тож я сховалася у вантажівці й застукала їх на гарячому. Твій батько привіз мене сюди разом з цією жахливою жінкою. Тепер вона вкрала його машину.»

Батько повернувся з сумкою Едни. «Ану марш у дім!» Ми повернулися до будинку, батько замкнув мене у кімнаті і я чув як вони з матір’ю лаялись. Це було дуже гучно й огидно. Потім він почав її бити. Вона кричала, а він все продовжував. Я виліз через вікно й спробував зайти через парадні двері. Вони були замкнені. Я спробував задні двері, всі вікна. Все було зачинене. Я стояв на задньому дворі й слухав крики й звуки бійки.

Потім все затихло і я чув лише схлипування матері. Вона ще довго хлипала. Поступово вона все затихала й затихала, а згодом і зовсім припинила.