Сендвіч із шинкою

16

Я точно не знав, чому Чак, Едді, Джин та Френк прийняли мене до своїх ігор. Певно це сталося тому, що з’явився ще один хлопець і їм знадобився третій у команду. Мені все ще бракувало практики, щоб стати дійсно хорошим гравцем, проте я продовжував розвиватись. Субота була найкращим днем. Саме тоді ми влаштовували великі ігри, до нас приєднувались інші хлопці й ми грали у футбол на вулиці. Ми грали жорстоко, коли гра проходила на газоні, та коли ми були на вулиці, ми грали з блоками. Тоді було більше пасів, так як неможливо далеко забігти, коли тебе постійно блокують.

Вдома були постійні негаразди, батько з матір’ю увесь час билися, тому, як наслідок, вони забували про мене. Я ходив грати у футбол щосуботи. Якось під час однієї гри я прорвався у вільну зону за спину захисникові й побачив, як Чак кинув м’яч. Це була висока кручена подача, я побіг за нею. Я озирнувся, побачив, як м’яч наближається, відчув його у руках і був готовий зробити тачдаун.

Та раптом почув батьків голос: «ГЕНРІ!» Він стояв перед будинком. Я передав м’яч одному з хлопців з моєї команди, щоб він вибив, а сам поплентався до батька. Він був сердитий. Я відчував його злість. Він завжди виставляв одну ногу вперед, його обличчя червоніло, а пузо гойдалося вгору-вниз у такт диханню. Він був шість футів і два дюйми зросту і, як я вже й казав, коли сердився перетворювався на суцільні вуха, рот і ніс. Я не міг поглянути йому в очі.

«Отож,» промовив він, «ти вже достатньо дорослий, щоб стригти газон. Ти вже достатньо дорослий для того, щоб стригти його, рівняти і поливати, а потім орошувати квіти. Пора вже почати щось робити. Пора підняти дупу!»

«Але ж я граю у футбол із хлопцями. Субота – мій єдиний день.»

«Ти хочеш мені перечити?»

«Ні.»

Я бачив, як батько спостерігає за мною з-за портьєри. Щосуботи вони влаштовували прибирання вдома. Пилососили килими й полірували меблі. Знімали килими, вощили підлогу й стелили їх назад. Навіть не було видно, що підлога навощена.

Газонокосарка й вирівнювач стояли на під’їздній доріжці. Він показав мені їх. «Бери косарку і йди газоном, нічого не пропускаючи. Витрушуй збирач ось сюди, коли він заповниться. А коли закінчиш в одному напрямку, починай рухатися в іншому, зрозумів? Спершу рухаєшся на північ і південь, потім – на схід і захід. Все ясно?»

«Так.»

«І не корч із себе мученика, а то зроблю тебе дійсно нещасним! Після того, як закінчиш косити, бери вирівнювач. Підстригай ним краї газону.Починаєш попід огорожею, зрізаєючи кожну травинку! Потім… одягаєш ось це кругле лезо й обстригаєш по периметру. По краях газон має бути ідеально рівним! Второпав?»

«Так.»

«А як закінчиш із цим, береш ось це…»

Батько показав мені сікатора.

«…стаєш на коліна і проходиш, зрізаючи билинки, що все ще стирчать. А потім береш шланг і поливаєш огорожу і клумби. Потім вмикаєш розприскувач і ставиш на п’ятнадцять хвилин на кожній частині газону. Як закінчиш на подвір’ї й у садку, переходиш на задній двір і в той садок. Якість питання?»

«Ні.»

«А тепер, я тобі ще щось скажу. Після того, як закінчиш, я вийду і все перевірю І НЕ ДАЙ БОЖЕ ЗНАЙДУ ХОЧА Б ОДНУ БИЛИНКУ, ЩО СТИРЧИТЬ! ХОЧА Б ОДНУ! ІНАКШЕ…!»

Він розвернувся, пройшов доріжклю, минув ганок, відчинив двері, грюкнув ними і зник у своєму будинку. Я взяв косарку, вивів її на газон і почав штовхати її в першому напрямку, на північ і південь. Я чув, як хлопці на вулиці грали у футбол…

Я закінчив косити, рівняти й поливати передній газон. Я оросив клумби, встановив розприскувач і попрямував на заднє подвір’я. Передній газон сполучався із заднім невеликою смугою. Її я також підстриг. Я не знав, чи був я нещасним. Мені було занадто сумно, щоб бути нещасливим. Здавалося, ніби усе на світі перетворилося на газон, а я брів через нього. Я все працював і працював, аж поки не здався. Це б зайняло цілі години, увесь день, і гра встигла б закінчитись. Хлопці б пішли додому, субота б завершилась, а я все ще б працював.

Тільки я почав стригти задній двір, як помітив батька з матір’ю, що спостерігали за мною з веранди. Вони стояли мовчки, нерухомо. Проходячи повз них, я почув, як мати сказала батьку, «Поглянь, він не пітніє так як ти, коли косиш газон. Поглянь який він спокійний.»

«СПОКІЙНИЙ? ВІН НЕ СПОКІЙНИЙ, ВІН ПРОСТО ДОХЛЯК!»

Коли я проходив знову, то почув:

«ШТОВХАЙ ШВИДШЕ! А ТО ПОВЗЕШ, ЯК СЛИМАК!»

Я прискорився. Було важко, та я не здавався. Я все набирав і набирав швидкість. Я вже майже біг з косаркою. Трава летіла так швидко, що значна її частина перелітала збирач. Я знав, що це розізлить його.

«АХ ТИ Ж СУЧИЙ СИНУ!» закричав він.

Я бачив як він збіг із ганку й помчав у гараж. Він вийшов звідти з палкою, довжиною в фут. Краєм ока я помітив, як він кинув нею в мене. Я бачив як вона наближається, проте навіть не спробував ухилитися. Вона вдарила мене ззаду по правій нозі. Біль був нестерпний. Ногу звело і мені довелось примушувати себе йти. Я штовхав косарку, намагаючись не кульгати. Коли я розвернувся, щоб зрізати іншу частину, в мене на заваді стала палка. Я підняв її, відикнув убік і продовжив рух. Біль все наростав. Батько підійшов збоку.

«СТІЙ!»

Я зупинився.

«Я хочу, щоб ти повернувся і ще раз пройшовся там, де трава не потрапила у збирач! Ти зрозумів?»

«Так.»

Батько пішов назад у будинок. Я бачив, як вони з матір’ю спостерігали за мною з веранди.

Закінчивши косити, я мав змести усю траву з доріжки, а потім помити її. Я вже майже закінчив, лишалося ще полити газон з розприскувача. Я саме діставав шланг, щоб утсановити розприскувач, коли з будинку вийшов батько.

“Поки ти ще не почав поливати, хочу перевірити чи нічого не стирчить.”

Батько вийшов на середину газону, опустився на четвереньки й поклав голову боком на траву, вишукуючи кожну травинку, що стирчала. Він дивився, крутячи шиєю й прискіпливо приглядаючись. Я чекав.

“АГА!”

Він підстрибнув і побіг до будинку.

“МАМО! МАМО!”

Він забіг усередину.

“Що там?”

“Я знайшов волосинку!”

“Справді?”

“Ходімо, я покажу!”

Він швидко вийшов з будинку, за ним пленталась мати.

“Ось тут! Тут! Поглянь!”

Він опустився на коліна.

“Я бачу! Навіть дві!”

Мати нахилилася до нього. Я думав, вони збожеволіли.

“Бачиш?” запитав він у неї. “Дві волосинки. Бачиш?”

“Так, татку, я їх бачу...”

Вони піднялися. Мати пішла в будинок. Батько поглянув на мене.

“У ванну.”

Батько зачинив двері.

“Знімай штани.”

Я чув як він дістає пасок. Права нога все ще боліла. Байдуже, що я вже відчував удари паска багато разів до цього. Байдуже, що ззовні був цілий світ, що навіть не підозрював про все це. Там були мільйони людей, собак, котів та мишей, будинків, вулиць, та це не грало жодної ролі. В той момент існували лише батько, пасок, ванна кімната і я. Він використовував цей пасок для загострення бритви і рано зранку я бачив як він стояв перед дзеркалом у ванній вкритий білою піною й голився. Перший удар паска огрів мене. Звук був плоским і рівним, сам по собі майже такий же ж поганий, як і біль. Ще один удар. Батько був ніби якась машина, що махала тим паском. Я почувався ніби у могилі. Пролунав ще однин удар і я подумав, що це вже останній. Але ні. За ним послідував іще один. Я не ненавидів його. Він був просто нестерпний, я хотів кудись втекти від нього. Я не міг заплакати. Мені було занадто паршиво, щоб плакати, я був надто розгубленим. Пасок ударив іще раз. Потім він спинився. Я почув, як він вішає пасок.

“Наступного разу,” сказав він, “Я не хочу бачити жодного волоска.”

Я чув, як він вийшов з кімнати. Він зачинив двері. Стіни стали прекрасними, ванна стала прекрасною, умивальник і шторка на душі стали прекрасними, навіть унітаз став прекрасним. Батька не було поряд.