Сендвіч із шинкою

43

Джимі Хатчер підробляв у бакалйному магазині. В той час, як ніхто з нас не міг знайти роботи, він її завжди мав. У нього було обличчя маленької кінозірки, а у його матері було розкішне тіло. Зі своїм обличчям і її тілом у нього не було проблем із працевлаштуванням.

«Чому б тобі не зайти до мене сьогодні після обіду?» якось запитав він у мене.

«Для чого?»

«Я накрав пива з роботи. Виніс через задній вхід. Можемо трохи випити.»

«Де ти його тримаєш?»

«У холодильнику.»

«Покажи.»

Ми були десь за квартал від його дому. Ми зайшли. В під’їзді Джим сказав, «Почекай, треба перевірити пошту.» Він дістав ключ і відчинив скриньку. Та була порожня. Він зачинив його.

«Мій ключ підходить і до сусідського ящика. Дивись.»

Джимі відчинив скриньку, дістав звідти листа й відкрив його. Він прочитав мені вголос. «Дорога Бетті: Знаю, що надсилаю цей чек із запізненням, хоча ти й давно вже чекаєш на нього. Я втратив роботу. Знайшов іншу, важко, але я тримаюся. Нарешті надсилаю тобі чек. Сподіваюся, з тобою все добре. З любов’ю, Дон.»

Джимі дістав чек і поглянув на нього. Він розірвав його і сам лист, потім поклав шматки собі в кишеню. Він зачинив скриньку.

«Ходімо.»

Ми зайшли до нього в кухню й він відкрив холодильник. Там було багато банок пива.

«А твоя мати в курсі?»

«Атож. Вона ж також п’є його.»

Він зачинив холодильник.

«Джиме, а правда, що твій батько відстрелив собі мізки через твою матір?»

«Ага. Він подзвонив їй. Сказав, що у нього пістолет. Сказав, ‘Якщо ти не повернешся до мене, я вб’ю себе. Так ти повернешся?’ а мати сказала ‘Ні.’ Пролунав постріл.»

«А що зробила твоя мати?»

«Вона повісила слухавку.»

«Ну добре, тоді до вечора.»

Я сказав батькам, що йду до Джимі робити домашнє завдання. Моє власне завдання, подумав я.

«Джимі хороший хлопчик,» сказала мати.

Батько нічого не сказав.

Джимі дістав пиво і ми почали. Мені це дійсно подобалось. Його мати працювала в барі аж до 2 ночі. Квартира була в нашому розпорядженні.

«У твоєї матері дійсно класне тіло, Джиме. Чому у деяких жінок гарне тіло, а у деяких потворне? Чому усі жінки не можуть мати таке тіло?»

«Господи, та я ж не знаю. Певно, якби вони були всі такі, нам би стало нудно.»

«Хильни ще. Ти п’єш занадто повільно.»

«ОК.»

«Мабуть після кількох пив я виб’ю з тебе лайно.»

«Але ж ми друзі, Хенку.»

«У мене немає друзів. Пий давай!»

«Добре-добре. Куди спішити?»

«Треба глушити так, щоб відчути ефект.»

Ми відкрили ще по банці.

«Якби я був бабою, то ходив би всюди з задертою спідницею, щоб у всіх мужиків стояв,» сказав Джимі.

«Мене від тебе нудить.»

«У моєї матері був приятель, що пив її сечу.»

«Що?»

«Серйозно. Вони пиячили цілу ніч, а потім він ліг у ванну, а вона надзюрила йому в рота. Він потім дав їй двадцять п’ять баксів.»

«Це вона тобі сказала?»

«Відколи помер батько, вона розповідає все мені. Ніби я зайняв його місце.»

«Ти маєш на увазі…?»

«Та ні. Вона просто розповідає мені все.»

«Як про того типа у ванній?»

«Ага, як і про нього.»

«Розкажи щось іще.»

«Ні.»

«Та ну, давай пий. А ніхто не їв її лайна?»

«Не смій так говорити.»

Я прикінчив банку пива й пошпурив її через кімнату.

«Мені таке подобається. З задоволенням послухав би.»

Я підійшов до холодильника і приніс нову упаковку.

«Я крутий сучий син,» сказав я. «Ти щасливчик, що я дозволив тобі ошиватися зі мною.»

«Ми ж друзі, Хенку.»

Я тицьнув банку йому прямо під носа.

«На, випий ще!»

Я пішов до ванної посцяти. Це була дуже жіночна ванна з яскравими рушниками і рожевими ковриками. Навіть сидіння унітазу було рожевим. Вона клала туди свій великий білий зад, а звали її Клер. Я поглянув на свій незайманий член.

«Я мужик,» сказав я. «Я кому завгодно дупу надеру.»

«Хенку. Мені треба в туалет…» сказав Джим з-за дверей.

Він увійшов. Я почув як він блює.

«А, чорт…» сказав я і відкрив нову банку пива.

Джим вийшов за кілька хвилин і повалився у крісло. Він був дуже блідий. Я протягнув йому банку пива.

«Давай! Будь мужиком! Ти був крутим, коли вкрав його, а тепер будь крутим і випий!»

«Дай хоч подих перевести.»

«Ану пий!»

Я сів на диван. Напиватися мені подобалось. Я вирішив, що назавжди полюблю це. Воно приховувало очевидне і якщо вдаватиметься втікати з реальності якомога частіше, перестанеш сприймати її сам.

Я поглянув на Джимі.

«Пий давай, гівнюче.»

Я пошпурив чергову банку.

«А тепер розкажи мені ще трохи про свою матір, Джимі. Що вона розповідала тобі про мужика, котрий пив її сечу в ванній?»

«Вона сказала, ‘Щохвилини народжуються виродки.’»

«Джиме.»

«Га?»

«Випий ще. Будь мужиком!»

Він перехилив свою банку. Потім раптово зірвався і побіг у ванну і я знову почув, як він блює. Він знову вийшов і сів у крісло. Виглядав він недобре. «Піду трохи полежу,» сказав він.

«Джимі,» мовив я, «я тут трохи почекаю, поки не повернеться твоя мати.»

Джимі підвівся з крісла й пошкандибав у спальню.

«Коли вона повернеться, я її трахну, Джимі.»

Він мене не чув. Він просто-таки заломився у спальню.

Я сходив на кухню й узяв ще пива.

Я сидів, пив пиво і чекав на Клер. Де ту шльондру носить? Мені це не подобалось. Я навчу її порядку.

Я встав і пішов у спальню. Джим лежав на животі повністю одягнений. Я розвернувся і вийшов.

Було очевидно, що у хлопця була кишка тонка для випивки. Клер потрібен був мужик. Я сів і відкрив ще одне пиво. Я добряче приклався. На журнальному столику я помітив пачку сигарет, взяв одну й запалив.

Не знаю, скільки ще пива я видудлив, чекаючи на Клер, та нарешті я почув шарудіння ключа у замку. Зайшла Клер – власниця прекрасного тіла й світлого волосся. Це тіло стояло на викоких каблуках і злегка похитувалось. Жоден художник не зобразив би краще. На неї вирячилась навіть стіна, абажур, крісла та коврик. Чарівно. Вона була переді мною…

«Ти хто, в дідька, такий? І що це все означає?»

«Клер, нарешті ми зустрілись. Я Хенк. Друг Джимі.»

«Ану пішов геть!»

Я засміявся. «Розслабся, крихітко, тут тікльки я і ти!»

«Де Джимі?»

Вона забігла у спальню, потім повернулася.

«Ах ти ж малий хрін! Що тут відбуваєтсья?»

Я взяв сигарету й запалив. Я посміхнувся.

«А ти гарна, коли сердишся…»

«Та ти ж просто сопливий хлопчисько, що напився пивом. Іди додому.»

«Сядь, крихітко. Випий пива.»

Клер сіла. Я цьому дуже здивувався.

«Ти вчишся у Челсі, чи не так?» запитала вона.

«Ага. Ми з Джимом приятелюємо.»

«Ти Хенк.»

«Так.»

«Він розповідав мені про тебе.»

Я подав Клер банку пива. Моя рука тремтіла. «Ось, тримай, крихітко.»

Вона відкрила пиво й зробила ковток.

Я поглянув на Клер, підняв свою банку й цокнувся з нею. Це була розкішна жінка, типажу Мей Вест, вона також носила обтягуючі сукні, що підкреслювали її стегна і ноги. І Груди. Неймовірні груди.

Клер схрестила свої чудесні ноги, спідниця злегка задерлася. У неї були повні стегна золотистого кольору і панчохи чудово підкреслювали колір її шкіри.

«Я бачила твою маму,» сказала вона.

Я осушив свою банку й кинув собі під ноги. Я відкрив нову, зробив ковток і поглянув на неї, гублячись куди дивитись – на її груди, ноги чи на стомлене обличчя.

«Вибач, що напоїв твого сина. Але я маю тобі щось сказати.»

Вона повернула голову, прикурюючи сигарету, потім подивилвася на мене.

«Так?»

«Клер, я люблю тебе.»

Вона не засміялася. Вона просто злегка посміхнулася, припіднявши кінчики губ.

«Бідолашний хлопчику. Ти ж просто ще жовтороте курча.»

Хоча це й була правда, мене вона розізлила. Певно, через те, що я знав, що вона права. Мої мрії й пиво всередині мене хотіли почути дещо інше. Я ковтнув ще раз, поглянув на неї й мовив, «Заткнися. Знімай блузку. Покажи мені свої ноги. Свої ляшки.»

«Ти ж іще просто хлопчисько.»

Потім я сказав це. Навіть не знаю, звідки були ці слова, та я сказав їх, «Крихітко, та я розірву тебе навпіл, тільки дай мені шанс.»

«Справді?»

«Атож.»

«Ну що ж. Давай.»

Вона це зробила. Саме так, як я й сказав. Вона розставила ноги й зняла блузку.

На ній не було трусиків.

Я бачив її великі білі стегна, просто ріки плоті. На лівому стегні у неї була велика бородавка. А поміж її ніг були справжні зарості, та волосся там було не яскраво-жовте, як на голові, воно було буре з проміжками сірого, мертве й сумне, ніби старий засохлий кущ.

Я підвівся.

«Пані Хетчер, мені пора йти.»

«Господи, а я думала, ти хотів розважитись!»

«Тільки не тоді, коли ваш син у сусідній кімнаті, пані Хечтер.»

«Не хвилюйся, Хенку. Він у відключці.»

«Ні, пані Хетчер, мені й справді пора йти.»

«В такому разі вали звідси, малий засранцю!»

Я зачинив двері, спустився в під’їзд і вийшов на вулицю.

Подумати тільки, і за це хтось наклав на себе руки.

Ніч була на диво гарною. Я повертався до будинку своїх батьків.