Сендвіч із шинкою

26

Мати щоранку ходила на свою низькооплачувану роботу, а батько, котрий не мав роботи, також щоранку кудись ішов. Попри те, що більшість наших сусідів були безробітними, він не хотів, щоб і про нього думали, ніби він не має роботи. Тож кожного ранку, в один і той же час, він сідав у машину і їхав начебто на роботу. Щовечора він повертався о тій же годині. Мені це подобалось, адже я мав удосталь часу для себе. Хоча вони й зачиняли будинок, я знав, як туди пробратися. Шматком картону я підіймав гачок на дверях веранди. Вони замикали задні двері на ключ із середини. Я просовував під них газету й виштовхував ключ. Потім витягував газету з ключем на ній. Я відчиняв двері й заходив. Коли я йшов, то зачиняв двері веранди на гачок і замикав зсередини задні, залишаючи в них ключ. Потім я виходив через передні двері, закриваючи їх навісним замком.

Мені подобалось бути на самоті. Якось я грав у одну зі свої ігор. На стіні висів годинник і я затримував подих перевіряючи, як довго зможу протриматись. Щоразу я встановлював новий рекорд. З кожним разом було все важче це зробити, та я пишався тим, що зміг додати ще кілька секунд до рекорду. Того дня я додав аж цілих п'ять секунд і саме переводив дихання, коли підійшов до вікна. Це було велике вікно, закрите червоними завісами. Вони трохи розійшлися і я виглянув. Господи Боже! Наше вікно виходило прямісінько на фасад будинку Андерсонів. Місіс Андерсон сиділа на ганку і я бачив, що в неї під сукнею. Їй було десь 23 роки і вона мала просто неймовірні ноги. Я бачив маже все під спідницею. Раптом я згадав про батьковий армійський бінокль. Він стояв у нього на шафі. Я збігав за ним, повернувся, присів і навів його на ноги місіс Андерсон. Мені відкрився чудовий краєвид! Це було цікавіше, ніж дивитися на ноги міс Грідіс: тут можна було не боятися, що вона помітить. Можна було сконцентруватися на них. Я так і зробив. Я дивився прямо на них. Я збудився. Господи Ісусе, які ноги, які стегна! Щоразу, як вона рухалась, це було неймовірно, просто несказанно.

Я став на коліна і однією рукою дістав член, тримаючи бінокль іншою. Я плюнув на долоню й почав. На хвильку мені здалось, що я побачив трусики. Я мало не кінчив. Я спинився. Трохи почекав і продовжив дрочити. Коли я вже був готовий кінчити, то знову спинився. Зачекав ще трохи і знову продовжив. Цього разу я знав, що не зможу спинитися. Ось вона, переді мною. Я дивився просто на неї! Все-одно, що трахатись із нею. Я кінчив. Я обкінчав усю підлогу під вікном. Сперма була біла й густа. Я піднявся, пішов у ванну, взяв туалетного паперу, повернувся й витер усе. Потім я викинув це в унітаз і змив.

Місіс Андерсон виходила посидіти на ганку майже щодня і завжди, коли вона це робила, я підглядав за нею в бінокль.

Якщо про це дізнається містер Андерсон, подумав я, він мене вб'є...

Кожної середи батьки ходили в кінотеатр.Там розігрували лотерею і вони сподівалися виграти трохи грошей. Саме ввечері середи я дещо відкрив. Родина Піроцці жила в будинку на південь від нас. Наша доріжка знаходилась якраз перед північною стороною їхнього будинку і наші вікна виходили прямо на їхню вітальню. Вікно там було прикрите тонкою шторинкою. Цегляний паркан перед будинком сходився аркою, а навколо дому росли кущі. Якщо сховатися в кущах між стіною й вікном, мене ніхто не зможе побачити, особливо вночі.

Я заліз туди. Це було навіть краще, ніж я очікував. Місіс Піроцці сиділа на дивані, читаючи газету. Вона заклала ногу на ногу, а напроти неї в кріслі сидів містер Піроцці й також читав газету. Місіс Піроцці була не такою молодою, як міс Грідіс чи місіс Андерсон, та все ж у неї були чудові ноги, вона була у туфлях на підборах і щоразу, як вона перегортала сторінку, то міняла положення ніг, її спідниця підіймалася все вище і я бачив геть усе.

Якщо мої батьки повернуться і застукають мене тут, подумав я, мені кінець. Але воно було того варте. Ризик себе виправдовував.

Я сидів, зачаївши подих, і стежив за ногами місіс Піроцці. У них був великий коллі, Джеф, він спав під дверима. Того дня я вже помилувався ногами міс Грідіс, подрочив на місіс Андерсон, а тепер настала черга десерту. Чому ж містер Піццорі не дивиться на її ноги? Він просто читав газету. Очевидно, що місіс Піцоррі дражнила його, підіймаючи спідницю все вище і вище. Потім вона швидко змінила положення ніг і її спідниця задерлася ще вище, оголивши білосніжні стегна. Вони були як вершки! Неймовірно! Вона була кращою за всіх!

Потім краєм ока я помітив як містер Піцоррі ворухнувся. Він швидко встав і пішов до дверей. Я чкурнув, продираючись крізь кущі. Я чув як він відчинив двері. Я забіг у наш двір і сховався за гараж. Я зачаївся, прислухаючись. Потім я переліз через паркан у сусідній двір. Я пробіг через двір і кинувся риссю по вулиці, ніби бігун на тренуванні. За мною ніхто не гнався, та я все-одно продовжував мчати.

Якщо він мене помітив і розповість батькові — я труп.

А може він просто випустив собаку надвір?

Я добіг до бульвару Вест Адамс і сів на лавку. Я просидів там близько п'яти хвилин, потім попрямував додому. Коли я повернувся, батьків ще не було. Я зайшов, роздягнувся, вимкнув світло й почав чекати ранку...

Наступної середи ми з Лисим прогулювались нашим звичайним маршрутом. Ми саме прямували до винного погребу його батька, як раптом він спинився біля вікна. Портьєра була майже опущена, проте не до кінця. Лисий зупинився, присів і заглянув. Він підкликав мене рукою.

“Що там?” прошепотів я.

“Глянь!”

У ліжку лежали голі чоловік і жінка. Ковдра лише злегка закривала їх. Чоловік хотів поцілувати жінку, а вона його відштовхувала.

“Чорт забирай, ну дозволь мені, Мері!”

“Ні!”

“Але ж я дуже хочу, будь ласка!”

“Прибери свої огидні руки!”

“Але ж, Мері, я кохаю тебе!”

“Пішов ти зі своїм коханням...”

“Мері, будь ласка.”

“Ти колись заткнешся?”

Чоловік відвернувся до стіни. Жінка взяла журнал, збила подушку й почала читати.

Ми з Лисим відійшли від вікна.

“Боже,” сказав Лисий, “мене мало не знудило!”

“Я сподівався побачити щось цікаве,” сказав я.

Коли ми підійшли до погребу, то побачили, що старий Лисого почепив на нього великий замок.

Ми ще кілька разів підходили до того вікна, але так нічого й не побачили. Завжди було те ж саме.

“Мері, у нас вже давно нічого не було. Ми ж живемо разом. Ми ж одружені!”

“Це всього лиш срана домовленість!”

“Ну всього один раз, Мері і я більше тебе не турбуватиму, обіцяю!”

“Замовкни! Мене нудить від тебе!”

Ми пішли геть.

“Лайно,” сказав я.

“Лайно,” сказав Лисий.

“Думаю, в нього немає члена,” сказав я.

“І мені так здається,” відповів Лисий.

Ми більше туди не ходили.