Сендвіч із шинкою

38

Ейб Мортенсон був ще тим придурком, але не бульше. Дурневі можна пробачити, адже він завжди йде по прямій і нікого не обманює. Саме брехуни роблять капості. У Джимі Хетчер було пряме чорне волосся, світла шкіра, він був не такий великий як я, але завжди тримався прямо й був одягнений краще за більшість нас, а ще він вмів уживатися з усіма, хто на його думку ладнав із ним. Його мати була офіціанткою в барі, а батько наклав на себе руки. У Джимі була мила посмішка, рівні зуби і дівчата любили його, хоча він і не мав тих грошей, що були в багатіїв. Я завжди бачив його з дівчиною. Навіть не знаю, що він їм там казав. Я не знав, що хлопці взагалі кажуть їм. Дівчата були неймовірно далекими від мене, тож я уявляв, ніби їх не існує.

Та Хетчер був зовсім іншим. Я знав, що він не був чесним, та він не відлипав від мене.

«Послухай, Джимі, чому ти тягаєшся за мною? Ти мені не подобаєшся.»

«Та ну, Хенку, припини, ми ж друзі.»

«Так?»

«Так.»

Одного разу він навіть зачитав своє ессе «Цінність дружби» на уроці англійської й поки він читав його, то постійно дивився на мене. Це був дурнуватий твір, м’який і стандартний, та всі аплодували йому, коли він скінчив і я подумав, що ж, люди дійсно так думають і з цим нічого не вдієш. Я написав контрессе під назвою «Цінність відсутності дружби.» Вчителька не дозволила мені зачитати його. Вона поставила мені “D”.

Ми з Джимі й Лисим щодня разом поверталися зі школи. (Ейбу Мортенсону було в інший бік, тож це рятувало нас від необхідності ходити з ним.) Якось ми йшли і Джимі сказав, «Ходімо до моєї дівчини. Хочу вас познайомити з нею.»

«Лайно, та ну нахуй,» сказав я.

«Ні-ні,» відповів Джимі, «вона хороша. Я просто хочу познайомити вас. Я вже навіть трахав її пальцем.»

Я вже колись бачив його подружку, Енн Везертон, вона була дійсно гарною, тихенькою, мала довге каштанове волосся, гарну фігуру. Я ніколи не говорив із нею, хоча й знав, що це дівчина Джимі. Багаті хлопці залицялися до неї, та вона не зважала на них. Виглядала вона дійсно першокласно.

«У мене є ключ від її дому,» сказав Джимі. «Зайдемо й почекаємо її. Вона ще в школі.»

«Це якось тупо,» сказав я.

«Та ну, Хенку,» сказав Лисий, «ще встигнеш піти додому й подрочити.»

«Я не роблю цього постійно,» відповів я.

Джимі відчинив двері й ми увійшли. Гарний, чистий невеличкий будинок. До Джимі підбіг маленький чорно-білий бульдог, виляючи обрубаним хвостом.

«Це Боунз,» сказав Джимі. «Він любить мене. Зацініть!»

Джимі плюнув на руку, взяв член Боунза й почав дрочити.

«Агов, якого хріна ти робиш?» запитав Лисий.

«Вони тримають його на ланцюгу в подвір’ї. Його нікуди не пускають. Йому треба розслабитись!» кинув Джимі.

Член Боунза став огидно червоним, тонка, довга мотузка крапаючої безглуздості. Він почав скавчати. Джимі поглянув на нас. «А хочете почути нашу пісню? Нашу з Енн пісню? ‘Коли вечір спадає на стіни сонного саду’.»[15]

Боунз кінчив. Сперма заляпала килим. Джимі встав і втер її в килим підошвою.

«Збираюся трахнути Енн якось на днях. До цього все йде. Вона каже, що любить мене. І я її також люблю, люблю її кляту пизду.»

«Ти дебіл,» сказав я. «Мене нудить від тебе.»

«Хенку, я ж знаю, що ти так не думаєш,» відповів він.

Джимі пішов на кухню. «У неї гарна сім’я. Вона живе тут з батьком, матір’ю та братом. Її брат знає, що я збираюся трахнути її. Він правий. Та він нічого мені не зробить, бо я можу вибити з нього все лайно. Він слабак. Агов, погляньте-нл сюди!»

Джимі відчинив холодильник і дістав пляшку молока. А у нас вдома все ще був лідник. Очевидно, що Везертони були багатою родиною. Джимі дістав член, зняв кришку з пляшки і вмочив його в молоко.

«Ось так, зовсім трішки. Вони питимуть мої сцяки і навіть не помітять…»

Він дістав свій член з пляшки, закрив її, струснув і поставив на місце.

«Що тут ще є,» сказав він, «ага, желе. Вони їстимуть желе на десерт. А ще вони з’їдять…» Він саме дістав миску з желе з холодильника, як раптом ми почули, що хтось відчиняє вхідні двері. Джимі хутко поставив желе назад і зачинив холодильник.

До кухні зайшла Енн.

«Енн,» сказав Джимі, «хочу познайомити тебе зі своїми друзяками Хенком та Лисим.»

«Привіт!»

«Привіт!»

«Привіт!»

«Це Лисий. А ось це Хенк.»

«Привіт.»

«Привіт.»

«Привіт.»

«Я бачила вас біля школи.»

«Так,» сказав я, «ми там вчимося. І ми також тебе бачили.»

«Ага,» сказав Лисий.

Джимі поглянув на Енн. «Все добре, крихітко?»

«Так, Джимі. Я думала про тебе.»

Вони обійнялися й почали цілуватися. Вони стояли прямо перед нами й цілувалися. Джимі стояв обличчям до нас. Ми бачили його праве око. Воно підморгнуло.

«Що ж,» сказав я, «нам пора йти.»

«Атож,» кинув Лисий.

Ми пройшли через кухню й вітальню до виходу. Ми крокували тротуаром у напрямку будинку Лисого.

«Певно, він це дійсно-таки зробить,» сказав Лисий.

«Ага,» відповів я.