Сендвіч із шинкою

50

Фізкультура була у всіх в один і той же час. Шафка Лисого була в тому ж ряді, що й моя. Я прийшов раніше за всіх. У нас із Лисим була спільна проблема. Ми ненавиділи вовняні штани, тому що від них свербіли ноги, та нашим батькам, схоже, дуже хотілося, аби ми носили одяг із вовни. Я придумав вихід з цієї ситуації й подідився ним із Лисим. Все, що треба було зробити, так це одягти піжамні штани під спід.

Я відчинив свою шафку й роздягнувся. Я зняв штани й піжаму, а потім сховав її на шафці. Перевдягнувся у спортивну форму. Почали сходитися інші хлопці.

Ми з Лисим часом потрапляли в кумедні ситуації з тими піжмами, особливо він. Якось він пішов гуляти зі своєю дівчиною, вони йшли на танці. В перерві між танцями дівчина сказала, «А що це?»

«Де? Що?»

«В тебе щось виглядає з-під штанини.»

«Що?»

«О боже! Та в тебе ж піжама під штанами!»

«Що? А, так… певно, забув зняти…»

«Ну все, я йду геть!»

Після того вона перестала з ним зустрічатися.

Хлопці почали перевдягатися в спортивні костюми. Зайшов Лисий і відчинив свою шафку.

«Як справи, друже?» запитав я у нього.

«О, привіт, Хенку…»

«У мене було заняття з англійської о 7 ранку. З нього класно починати день. Правда, вони називають його Поціновуванням музики.»

«А, Гамільтон. Я про нього чув. Ги ги ги…»

Я підійшов до нього.

Лисий саме знімав пряжку зі штанів. Я простягнув руку й стягнув їх з нього. З-під них виглянули піжамні штани в зелену смужку. Він спробував натягнути свої брюки назад, проте не зміг.

«АГОВ, ХЛОПЦІ, ПОГЛЯНЬТЕ ЛИШЕНЬ! ГОСПОДИ БОЖЕ, ЦЕЙ ХЛОПЕЦЬ ХОДИТЬ ДО КОЛЕДЖУ В ПІЖАМІ!»

Лисий все ще мучився зі штанами. Він густо почервонів. До нас підійшло кілька хлопців, аби подивитися. А потім я зробив найгірше. Я стягнув з нього і піжаму.

«А ПОГЛЯНЬТЕ-НО СЮДИ! ЦЕЙ ЖАЛЮГІДНИЙ ГІВНЮК НЕ ТІЛЬКИ ЛИСИЙ, В НЬОГО ЩЕ Й НЕМА ЧЛЕНА! ЩО Ж ВІН РОБИТИМЕ З ЖІНКОЮ?»

Якийсь здоровань сказав, «Чінаскі, ти просто шмат лайна!»

«Атож,» кинули кілька хлопців. «Так… так…» Зусібіч залунали голоси.

Лисий нарешті натягнув свої штани. Він мало не плакав. Він поглянув на хлопців. «А ви знаєте, що Чінаскі також носить піжаму? Це він навчив мене так робити! Загляньте у його шафку!»

Лисий підбіг до моєї шафки й ривком відчинив дверцята. Він витягнув усі мої речі. Але піжами серед них не було.

«Він її сховав! Він кудись її запхав!»

Я залишив свої речі на підлозі й пішов на перекличку. Я стояв у другому ряду. Зробив кілька присідань. За мною стояв здоровань з роздягалки. Я почув його ім’я, Шолом Стодольський.

«Чінаскі,» сказав він, «ти шмат лайна.»

«Краще не зачіпай мене, друже, у мене поганий норов.»

«Вважай, що я тебе зачіпаю.»

«Не захоплюйся, жирдяю.»

«Знаєш місце між біологічним корпусом і тенісними кортами?»

«Бачив якось.»

«Після уроку зустрінемось там.»

«ОК,» відповів я.

Туди я так і не з’явився. Після фізкультури я швидко перевдягнувся й сів на трамвай до Першин Сквер. Я сів на лавці й став чекати якогось руху. Пройшло доволі багато часу. Нарешті релігійний фанатик зчепився з атеїстом. Правда, їхня суперчка була нецікавою. Я був агностиком. Агностикам нема про що сперечатися. Я вийшов з парку і попрямував до Сьомої й Бродвею. Це був самий центр міста. Там не було чого робити, тільки дивитися як люди стоять і чекають зеленого світла, щоб перейти дорогу. Раптом я помітив, що мої ноги починають свербіти. Я залишив свою піжаму на шафці. Цей сраний день був паршивим ще з самого початку. Я заскочив у трамввай маршруту «W», зайняв місце в кінці вагону й він повіз мене додому.