Сендвіч із шинкою

13

Я був у четвертому класі, коли дізнався про це. Напевно я був останнім, хто про це дізнався, адже я все ще ні з ким не говорив. На перерві до мене підійшов один хлопець.

«Знаєш, як це відбувається?» запитав він.

«Що?»

«Як трахаються.»

«А що це?»

«Ну, в твоєї матері є дірка…» – він склав великий і вказівний палець правої руки в кільце – «а у твого батька є член…» – він запхнув вказівний палець лівої руки в кільце. «Потім у батька з члена стріляє сік, чи щось таке, а в матері потім народжується дитина, а іноді й ні.»

«Дітей робить Бог,» відказав я.

«Лайно собаче,» сказав хлопець і пішов.

Я не міг повірити. Коли перерва скінчилася, я пішов у клас і задумався над цим. У моєї матері є дірка, а у батька член, що стріляє соком. Як вони можуть ходити з цими штуками, вдаючи, що все нормально, говорити про різні речі, а потім робити це й нікому не казати? Мене почало нудити, коли я подумав, що вийшов з батькового соку.

Того ж вечора, коли вимкнули світло я лежав у ліжку без сну й слухав. До мене почали долинати звуки. Їхнє ліжко почало скрипіти. Я чув, як рипіли пружини. Я виліз із ліжка, прокрався до дверей і став слухати. Ліжко продовжувало скрипіти. Потім припинило. Я хутко побіг назад до кімнати. Я чув, як мати пішла у ванну. Чув змив унітазу, а потім вона вийшла.

Яка жахлива річ! Не дивно, що вони тримають її в секреті! І всі ж цим займаються! Вчителі, директор, геть усі! Це було доволі по-дурному. Та коли я уявив, як роблю це з Лілою Джейн, воно перестало здаватись дурним.

Наступного дня в школі я думав про це цілий день. Я дивився на дівчаток і уявляв, як роблю це з ними. Я б зробив це з усіма ними, наробив би купу дітей, заповнив би світ такими хлопцями, як я, великими бейсболістами, неперевершеними беттерами. Того дня, якраз перед закінченням уроків, наша вчителька, місіс Вестфол, сказала: «Генрі, залишся, будь ласка після уроків.»

Пролунав дзвінок і всі діти пішли з класу. Я сів за парту і став чекати. Місіс Вестфол перевіряла контрольні. Я подумав, що вона хоче зробити це зі мною. Я уявив, як зніму з неї сукню й погляну на її дірку. «Отож, місіс Вестфол, я готовий.»

Вона глянула на мене з-за стосу зошитів. «Добре, Генрі, спершу витри всі дошки. Потім сходи на двір і витріпай ганчірки.»

Я зробив усе, що вона сказала, потім повернувся до свого місця. Місіс Вестфол все ще сиділа там, перевіряючи контрольні. На ній була облягаючи блакитна сукня, великі золоті сережки, на її маленькому носі сиділо пенсне. Я все чекав і чекав. Потім я сказав, «Місіс Вестфол, чому ви залишили мене після уроків?»

Вона підняла голову й поглянула на мене. В неї були глибокі зелені очі. «Я залишила тебе сьогодні, тому що іноді ти погано поводишся.»

«Справді?» посміхнувся я.

Місіс Вестфол не зводила з мене погляду. Вона зняла окуляри й продовжувала дивитись. Її ноги були під столом. Я не міг відірватися від її сукні.

«Сьогодні ти був дуже неуважним, Генрі.»

«Та невже?»

«’Та невже’ тут не доречне. Ти говориш із жінкою!»

«Так-так, я знаю…»

«Не смій прирікатися!»

«Як скажете.»

Місіс Вестфол встала з-за столу. Вона підійшла до проходу між рядами й сіл на край парти якраз напроти мене. В неї були гарні довгі ноги, обтягнуті шовковими панчохами. Вона посміхнулася, простягнула руку й торкнулася мого зап’ястя.

«Ти не отримуєш достатньо любові від батьків, чи не так?»

«Мені це не потрібно,» відповів я.

«Генрі, усім потрібна любов.»

«Мені нічого не треба.»

«Бідолашний хлопчик.»

Вона підвелася, підійшла до моєї парти й обійняла мою голову. Вона нахилилася й притиснула мене до грудей. Я обійняв її за ноги.

«Генрі, не треба опиратися всім! Ми хочемо допомогти тобі.»

Я дужче обхопив її ноги. «Добре,» мовив я, «давай трахатись!»

Місіс Вестфол відштовхнула мене й закам’яніла.

«Що ти сказав?»

«Я сказав, ‘давай трахатись!’»

Вона прикипіла до мене поглядом. Потім мовила, «Генрі, я ніколи й нікому не розповім по те, що ти щойно сказав, ні директору, ні твоїм батькам. Проте я більше не хочу ніколи чути від тебе подібних слів, тобі зрозуміло?»

«Зрозуміло.»

«Добре. Можеш іти додому.»

Я підвівся й пішов до дверей. Коли я відчинив їх, місіс Вестфол сказала, «До побачення, Генрі.»

«До побачення, місіс Вестфол.»

Я йшов вулицею й обмірковував те, що сталося. Мені здавалось, що вона хотіла трахатись, просто боялася, що я ще занадто молодий для неї і мої батьки, чи навіть директор школи можуть про це дізнатися. Мені дуже сподобалось бути з нею на самоті. Всі ці речі щодо траху були просто чудовими. Вони давали людям додаткову поживу для думок.

Мій шлях додому пересікав великий бульвар. Я ступив на перехід. Раптово звідкись з права вилетіла машина. Вона не зупинялась. Її жаливо носило. Я спробував якось ухилитися, та вона наздогнала мене. Я бачив фари, колеса, бампер. Машина вдарила мене і я поринув у темряву…