Франческа. Повелителька траєкторій

* * *

— Назви мені хоч одну причину, чому я маю поважати владу? — спокійно спитав мене Вескотт.

Полковник сьогодні вранці вернувся з Пентагона і, не заїжджаючи додому, прямо зі злітної смуги попрямував у свій кабінет. День сьогодні був не особливо зайнятий, тому командир запросив Рассела, мене й напарницю у гості. У гостях давали каву з пончиками. Говорили про Сирію і політику.

— Удар по базі аль-Шайрат — це не було одноосібне й самостійне рішення Трампа. Радше навпаки, президент дослухався до того, що вже досить тривалий час говорить йому Пентагон. А ООН знову соплі жувала? — підколов мене полковник.

— Росія і Китай наклали вето… — я приготувався пояснити механізм і мотивацію, однак полковник мене перебив:

— «Вето-гівнето». Знов зібрались, щось там зачитали і розійшлись. Думаєш, коли вони тільки написали першу букву в цій резолюції, вони не знали, ким і чому цей засраний папірчик буде заблоковано? Bullshit, Андрію! Сирійський представник нам каже: «Потрібно поважати сирійську владу на сирійських же територіях!». Назви мені хоч одну причину, чого я маю поважати владу? — спокійно спитав мене полковник. — Назви мені, бля, хоч одну всрану причину поважати ту всрану владу, яка чотири роки тому вбила своїх же громадян хімічними бомбами і знов це зробила тиждень тому? Bullshit!

Полковник підлив собі й мені кави.

— Ось у вас в Україні народ був незадоволений владою, так? Що там у вас, студентів побили? От на хера було це робити? Я скажу. Бо влада у вас почувалася безкарною. Люди вийшли? Багато? Влада що зробила? Правильно. Обісралась. Бо вони серуни. Навіть за підтримки Росії наклали в штани й драпонули. Ну за що поважати владу?

— А в Росії? — підхопив Рассел. — Люди там вважають Путіна ледь не Богом. Це ж якесь середньовіччя!

— Це тоталітаризм, — сказав Вескотт. — Будь яка тоталітарна влада починає співати про обраність. І спекулювати сімейними цінностями, називаючи себе «батьками нації».

— У нас Берлусконі так робив, — додала Франческа.

— Багато людей у Росії і в деяких пострадянських країнах плутають поняття «влада» і «сім’я», — я теж вирішив вставити своїх п’ять копійок у розмову. — Але як їм пояснити різницю?

Полковник простяг пончика. Я відмовився й показав на напарницю. Вескотт простяг пончика напарниці. Та взяла і відкусила. Я надув щоки і показав їй «жирні боки». І одразу отримав запотиличника.

— Пояснити. От дивись, Андрію. Ти свого батька слухався?

— Аякже. Він же батько!

— А я не завжди!

— Франческо, я б на місці твого батька тобі всипав!

— Це не допомогло.

— Мало всипав! Отже, батьків ми слухаємося і батько має право нас покарати, якщо ми нечемні, правильно?

— Щось таке…

— Щось я не зрозумів, що це за відповідь!

— Sir, yes, sir!!!

— Так набагато краще. Отже, з поняттям батька ми розібрались. Тепер уявіть, що ви живете у величезному будинку і у вас є ферма, гараж, стодола й будиночок для гостей. Це все ваша власність. Але ви всі працюєте в НАСА і у вас просто нема часу цим майном порядкувати. Вирощувати кукурудзу, ремонтувати стодолу, чистити гараж, доглядати дім і вести бюджет. Що ви робите? Наймаєте мене! Я — управитель вашого господарства. Я вам кажу: «Мені потрібні гроші й помічники». Ви віддаєте частину вашої зарплати на господарство. За ці гроші я ремонтую будинок, купую собі їжу і наймаю помічників. Правильно? Тобто я — президент, у мене є уряд (помічники) і ваші кошти — податки. Ви — громадяни. Ви мене обрали, я обрав уряд, ви, якщо потрібно, його затвердили. Ви вимагаєте від мене хорошої роботи, правильно? Правильно. Вимагаєте, щоб ваші працівники працювали добре, бо ви ж їх УТРИМУЄТЕ! Що більше господарство, то більше працівників і складнішій устрій. Якщо ви живете кількома сім’ями в одному будинку, то у вашій сім’ї є той, хто бере участь і ухвалює рішення на загальних зборах. Загальні збори — це парламент. А делегат від сім’ї — конгресмен. А ще у вас є голова сім’ї. Це губернатор. Або сенатор — як вам хочеться. І тут я, тобто президент, починаю наводити У ВАШОМУ будинку СВОЇ порядки. Вирішувати, хто куди піде і хто з якої чашки питиме. Що ви зробите?

— Пошлемо такого президента на хер!

— Звільнимо й викинемо його на вулицю!

— Правильно! — сказав Вескотт. — Я достатньо добрий приклад навів? То якого ж хера я маю поважати владу? Влада — це управитель, менеджер!

Полковник знов простяг пончика напарниці. Та люто зиркнула на мене і відмовилась. Пончик дістався Расселові.

— А тепер Сирія, — продовжив полковник. — За три квартали від нас є сусіди. Їхній президент, якого вони навіть не обирали — він прийшов після свого батька, — б’є, вбиває і калічить їхніх дітей. І все це робить, дивлячись на сусіднього президента великої садиби з триколором, який чинить так само. А той президент ще й частину землі в сусідів захопив. Дивлячись цих двох покидьків, президенти деяких інших садиб намагаються поводитись так само, вважаючи, що це норма. І ми повинні вдавати, що нічого не сталося?! Та хера з два! Ми підемо й наваляємо обом! І підтримаємо справжніх господарів садиб, тобто народ!

— Полковнику, вам треба викладати політологію! — всміхнувся я.

— Це не політологія, синку. Це життя! А тепер марш працювати!

— Sir, yes, sir!!!