Франческа. Повелителька траєкторій

* * *

На щоденну церемонію підняття прапора, яка починається на базі о шостій ранку, Франческа з’явилася вчасно. У рядах весело загомоніли — моя напарниця була неперевершена: темні окуляри на півобличчя і капелюх з широкими крисами. Чесно кажучи, вигляд у неї був доволі кумедний — ніби вона не на роботу приїхала, а зібралася засмагати на пляж.

Ансамбль довершувала довжелезна, до п’ят, шовкова спідниця кольору вибуху на нафтосховищі та велика пляжна сумка замість рюкзака, 80 % об’єму якого завжди займає косметика.

Під час виконання гімну Чессіна зняла капелюха, але сильно нахилила вниз голову й чомусь затулила обличчя його крисами. Складалося враження, що дівчина плакала з патріотичного розчулення. Солдати в рядах посміхалися. На напарницю підозріло покосився полковник Вескотт. Потім запитально подивився на мене. Я знизав плечима.

Після виконання гімну сицилійку мов вітром здуло з плацу.

Я саме готував для зміни матеріали, коли напарниця зайшла в кабінет. Зайшовши, Франческа зняла окуляри і я побачив здоровенний синець, що розплився на все праве око. Око ледь припухло і було наполовину примружене. Я охнув. Олівці з мого стола покотилися на підлогу.

— Нічого не питай!!! — пильно дивлячись мені в очі, сказала напарниця. — Я сама розповім.

— Віскі-танґо-фокстрот, бамбіна?!

Франческа плюхнулась у своє крісло й зітхнула:

— Це я сама.

Я також зітхнув. Але з полегшенням. Хоч нічого доброго тут не було. Око, мабуть, неабияк боліло. Я підійшов до дівчини ближче й оглянув травму.

— Боляче?

— Боляче… — прошепотіла Франческа й заплакала.

— Бідолашна… — поспівчував я.

Коли Франческа заспокоїлась, я спитав:

— Чессіно, як так вийшло?

— Вина захотіла випити.

— ???

— Узяла пляшку, встромила штопор, вкрутила й почала тягти. І витягла. Тільки не корок, а ручку. Клятий штопор, його навіть чортові в сраку не вкрутиш, дрипане китайське лайно! — дівчина вилаялась ще якимось невідомим мені італійським словом. — Ну, і…

— Поцілила собі в око.

— Угу… Джорджіо, я дурепа?

— Ну причому тут «дурепа»? Авжеж, ні. З кожним могло таке статись. Я от якось на свій день народження відкривав шампанське і встрілив корком собі в щелепу. А потім, через кілька днів, знову відкривав шампанське — вже на Новий рік — і поцілив у єдину лампочку над столом. І зустрічали ми Новий рік у темряві. І дуже обережно їли.

— Чого це? — здивувалася Франческа.

— Бо скляночки від тієї бісової лампочки були у всіх салатах і в стравах, що стояли на столі. Відтоді шампанське мені не довіряють.

Напарниця зареготала. Їй стало набагато краще.

У командний центр ми зайшли разом. Франчесці не пощастило, бо на той момент у зборі була вся команда. Першим дар мови втратив професор Рассел. Засмаглий після Флориди астрофізик аж свиснув з подиву:

— Бачу, ви тут без мене не нудьгували!

— Ага, бачите, які між нами були суперечки?! — огризнулася Франческа, і досі зла на наставника за те, що покинув нас напередодні стиковки вантажівки Dragon з Міжнародною космічною станцією.

— Вирішували, яку саме кутову швидкість розрахувати для «Дракона»! — Франческа тицьнула себе пальцем у синє око. — Джорджіо переміг!

Рассел так і завмер з роззявленим ротом. Трейсі розгублено кліпала очима. Баррел зареготав так, що задзвенів плафон на стелі.

Усі витріщилися на мене.

— Ем-м-м… А-а-а… Вона жартує! Франческо!!!

— Звісно, жартую! — всміхнулася дівчина. — Ми не кутову розраховували. Я сказала Джорджіо, що монгольські буузи [36] придумали китайці!

Задоволена своїм жартом, Франческа іржала як ненормальна. Але більше ніхто не сміявся. Я почувався не те щоб незручно… Однак Трейсі вже дивилася на мене з підозрою. Я штрикнув напарницю пальцем під ребра й сказав:

— Я ні при чому!

Тут Баррел зареготав ще голосніше, ніж коли побачив Франческу вперше. І було чого, бо полковник, звісно ж, не міг спокійно сидіти у своєму кабінеті навпроти, коли в командному центрі, в якому ми ще не зачинили дверей, діялося щось таке веселе, і зайшов до нас швидким кроком, ніби після третього дзвінка на виставу, початку якої не хотів пропустити.

Побачивши мою напарницю з синцем на правому оці, полковник різко загальмував. Ззаду в нього врізалася сержант Сара МакКарті — вона не очікувала, що полковник ударить по гальмах (дотримуйтесь дистанції на дорозі!!!).

Уся наша зграя була в зборі. Не вистачало хіба що вусатого механіка Ренді.

— What’s going on? — повільно протяг полковник, не зводячи очей з Франчесчиного ока.

— Вони з Джорджіо побилися! — засміявся Баррел.

Полковник подивився на мене, на Франческу. Ще раз на мене.

— Не вірю, — сказав нарешті. — Якби кадет поставив дівчині такий фінгал, то у кадета вже не було б голови!

Я не знаю, що смішного було в цій ситуації. У Петросяна на концертах і то смішніше. Але всі, разом з Франческою, тішилися, мов діти.

Дуже вдалий спосіб відвернути увагу від своєї халепи придумала моя напарниця, хочу я вам сказати!

Тепер усі сміялися з мене. Я пирхнув, сів за свою станцію і надів гарнітуру.

— Джорджіо справжній джентльмен, — тихо сказала Сара, коли всі нарешті втомилися від дурнуватого іржання. — Він ніколи в житті не підняв би руку на дівчину. Тим більше на свою напарницю!

— Дякую, Саро! Ти єдина нормальна людина в цьому дурдомі!

— Ти ба! — Франческа дала мені легкого запотиличника, а потім обняла за плечі. — Не сердься, Джорджіо, я ж пожартувала! Я розповім правду!

Я ввімкнув робочий комп’ютер і відкрив сесію.

— …і я з усієї сили заїхала собі кулаком в око! — розповідала Франческа аудиторії.

— От холера з тим вином, — пробурмотів полковник. — Я завжди казав, що треба пити віскі. І здоровіше, і такої халепи з корками не буде.

Почалася зміна, і всі вже розходились, як мене вколола одна думка. Я встав, підійшов до Франчески й заглянув їй в очі.

Так і є! Дівчина завжди залишається дівчиною — незважаючи на здоровенний фінгал, її ліве, ціле око було акуратно нафарбоване. Краса понад усе!