Франческа. Повелителька траєкторій

* * *

— Привіт, діти! Мене звати Франческа, це мій напарник Джорджіо, і ми — космічні пілоти наземного контролю! — пропищала Франческа.

— А скільки вам років? — спитала дівчинка в мусульманській хустці з чорними, як великі оливки, очима.

— Вісімнадцять, — безсоромно, навіть не кліпнувши, збрехала Чессіна.

— Ого! То ви ще вчитеся?!

— Ні, я вже закінчила університет.

— Вона вундеркінд, — сказав я. — З таких виростають божевільні розпатлані професори в товстелезних окулярах.

Діти засміялися. Франческа злісно штурхнула мене під столом ногою.

— А вам скільки років? — спитала симпатична руденька студентка.

— А ти вгадай! Скільки, думаєш, мені років? — я теж вирішив пококетувати.

— Ну-у… двадцять… п’ять?

— Десь так! — задоволено сказав я. Не одній же напарниці брехати!

— Ага, він ще молодий і дурний, — не залишилася в боргу сицилійка. — Джорджіо ще вчитись і вчитись!

Я розкрив було рота сказати, що мені вже цілих тридцять дев’ять і що я не Джорджіо, а Дорж, і що моє монгольське ім’я має тибетське походження і означає один із символів буддизму, священний скіпетр Ваджру, що власне тибетською буде Дорчже (རྡོ་རྗེ «rdo rje»), а бурят-монгольською — Очір, проте вчасно схаменувся. Хай там як, але на роботі з легкої руки Франчески я давно Джорджіо. Мало хто, думаю, взагалі знає, як мене звати насправді.

А замість слів «космічні пілоти» мені завжди ввижаються «космічні пірати», і пам’ять послужливо малює перед очима Весельчака У та Криса з радянського фільму «Гостя з майбутнього», що їх блискуче зіграли Невинний та Кононов. Причому тупуватим Весельчаком був, звісно, я, а авторитарним Крисом — моя тендітна напарниця.

— …і зараз Джорджіо виведе вам на екран порівняльні таблиці траєкторій ракет з носіями однакової потужності, але з різним корисним навантаженням, — слова Франчески повернули мене в реальність, —…і ви побачите амплітуду корекції. Це вам стане в пригоді при розрахунку низької траєкторії для вашого Terrier Orion.

Ми беремо участь у семінарі для стартової команди студентів-учасників програм RockOn! і RockSat-C. Ми з Франческою — одні з тренерів команди запуску, яка керуватиме стартом ракети. Спілкування з дітьми проводимо в режимі відеоконференції. Маємо картинки з командного центру космодрому Воллопс і зі штаб-квартири компанії Orbital АТК, яка забезпечує планування місій, інженерні послуги та польові операції на Воллопсі.

Я вивів порівняльні таблиці на екран.

— Як бачите, дітки, у вас є п’ять таблиць, де ви можете спостерігати, як змінюється траєкторія і апогей залежно від корисного навантаження за умов, що ви використовуєте носії одного типу і з однаковою потужністю, у цьому разі — бустер Terrier як перший ступінь і ракету Orion як другий ступінь. Джорджіо зараз розповість вам про особливості цієї конфігурації.

Усе, що відбувалося зі мною в цю хвилину, здавалося мені химерним сном. Я, вчорашній журналіст, зараз учитиму дітей, які в майбутньому відправлятимуть ракети в космос. Це все було так нереально, що я мимоволі завис.

Напарниця доволі сильно, як краб, ущипнула мене за бік. Я вийшов з прострації і клацнув на таблицю з ракетою:

— Terrier Orion — це поєднання ракетного стартового прискорювача Terrier і власне ракети Orion, яку використовують як другий ступінь. На таблицях раніше ви бачили, що таке поєднання виводить вантажі від 200 до 800 фунтів на висоту від 50 до 120 миль залежно від навантаження.

А тепер, знаючи потужність двигунів, розрахуйте мені, будь ласка, на яку висоту ви зможете підняти наукове обладнання, суха вага якого становить 667 фунтів? Це без урахування поправок на погоду, щільність повітря, тиск, напрямок і силу вітру.

— А яка буде похибка з урахуванням погодних умов? — спитала дівчинка років п’ятнадцяти в мусульманській хустині.

— Як тебе звати, солоденька?

— Лейла.

— Дуже приємно! Так от, якщо брати до уваги максимально допустимі погодні умови, наприклад низький тиск до 680 мм і пориви бокового вітру до 65 футів на секунду, то похибка апогею становитиме приблизно три милі. Не критично, але все залежить від типу експериментів, які ви проводите. Для вимірювання вологості й тиску три милі — доволі критично. А тепер я чекаю на розрахунки!

Рівно через дві хвилини хлопчик в окулярах сказав:

— Я маю результат. Зачекаю решту колег, і ми звіримо показники.

— Як тебе звати? — спитала Франческа.

— Я Джейсон, з Техасу.

— Де ти вчишся?

— Школа Лейк Тревіс, перейшов у випускний клас.

— Скажи, чому ти не говориш свій результат зараз, а чекаєш на інших?

— Ем-м… Мій результат може бути неточний, це раз, а потім, ми ж працюємо в команді, і Джорджіо спитав про результат не конкретно мене, а всіх…

Франческа захоплено штурхнула мене під столом.

Що завжди мене вражало в маленьких американцях, то це вміння працювати в команді, взаємоповага й робота на результат. Робота в команді — це, без перебільшення, половина успіху.

Ракети в космос не запускають одинаки-ентузіасти. Їх запускає велика й злагоджена команда професіоналів, де кожен досконало знає свою ділянку роботи. «Спеціалістів широкого профілю» в НАСА просто немає. Тут кожен повинен бути фахівцем у своїй справі.

Через десять хвилин стартова команда, порадившись між собою, видала нам результат: за ідеальних погодних умов Terrier Orion підніме корисний вантаж 667 фунтів на 73 милі.

Замість запланованих сорока хвилин ми спілкувались аж дві години. Через нас діти пропустили сніданок, а ми, відповідно, перерву. Зате ми детально показали, як розраховуємо різницю між розрахунковою і реальною траєкторіями, а також як працюємо з телеметрією.

Діти з жагою знань в очах.

У нас попереду ще два семінари, а 22 червня діти вже самостійно, хоч і під наглядом дорослих з Orbital ATK та відділу геліофізики НАСА, запускатимуть ракету й проводитимуть справжні наукові експерименти.

— У них обов’язково все вийде! — розчулено сказала Франческа.

І, звичайно ж, заплакала.