Книжки та кістяний пил

ЕПІЛОГ

Багацько історій по тому...

Тандрі переступила поріг «Легенд та лате». Разом із нею до кав’ярні ввірвався перший подих весни впереміш зі ще зимовою прохолодою. Сукуб стягнула із шиї шарфика, зняла з плеча полотняну торбинку й поклала її на прилавок.

Вів саме полірувала гномську кавоварку.

— А Наперсток де? Уже пішов? — запитала сукуб.

— Ви трохи розминулися, — відповіла орчиця. Пекар-щуролюдик подріботів додому буквально кілька хвилин тому. — Зате ще трохи смаколиків залишилося, — Вів кивнула на тацю з «Наперстками».

— Ясно. Я щойно на пошті була, всі бланки замовлення відправила. А ще тобі лист прийшов. Я забрала. Як стріну листоношу, скажу, що він мені каву винен, — Тандрі порилася в торбі й дістала коричневий конверт із червоною сургучевою печаткою. — Не пригадую, щоб у нас були клієнти або постачальники з Мурка.

Вів звела брови й урешті відклала ганчірку. Взяла в руки конверт, роздивилася Територіальні поштові марки, які відображали маршрут листа від Мурка до Тьюна. Також на звороті була маленька печатка з відбитком аркуша й пера.

Орчиця розламала сургуч і дістала складеного листа.

Вів,

минуло дуже багато років, і я гадки не маю, як їх можна коротко резюмувати, тому навіть пробувати не буду. Просто знай, що я частенько згадувала про тебе й завжди сподівалася, що ти жива-здорова, хоча шлях, який ти обрала, жодних гарантій виживання не давав. Та уяви, як я зраділа, коли почула, що з тобою все гаразд, ба більше — твоє життя кардинально змінилося й стало таким, що я й помислити не могла! Звістку про твій заклад мені принесла вгадай хто ?! Кселія Ґрейт-страйдер! Ото вже світ тісний, скажи? Щоправда, я не зовсім зрозуміла, що таке «кава», либонь, до наших богами забутих Земель цей напій ще не дійшов. Проте мені страшенно цікаво, що воно за бурда.

Мені хотілося б написати, що, відколи ти покинула Мурк, я жила щасливо й горя не знала, насолоджувалася кожною миттю, ні за що себе не картала й не ставила під сумнів кожнісінький свій вибір — але це було б відвертою брехнею, а я брехати не люблю й не вмію. Та назагал у мене все було добре, гріх скаржитися. Прості тихі радощі життя теж вельми цінні.

Проте коли я почула про те, як круто змінилося твоє життя, як ти реалізувала себе в новій справі, то раптом згадала ту книжку, яку тобі подарувала на прощання, «Перехресні шляхи». Згадала нашу останню розмову про історію після історії. Здається, ти свою історію знайшла. І, дізнавшись це, я повірила, що теж можу знайти свою. А для цього треба вирушити на пошуки.

Я люблю свою справу. І ти колись показала мені, як сильно. Але я хочу ковтнути свіжого повітря, побачити нові обличчя, завести нові знайомства. Словами не передати, наскільки ти мене надихнула.

Лантух теж обрав собі новий шлях. З одного боку, я рада, що він наважився на щось більше, ніж скніти тут і стерегти мене разом із книжками. З другого — мені його страшенно бракує.

У травнику-місяці я проїздом буду в Тьюні. Так-так, вважай, це такі мандрівні вакації. Дуже надіюся, що ми зможемо зустрітися. У моїй пам’яті ти залишилася тією самою нетерплячою і запальною дівчинкою з мечем за плечима. Тож мені ще більше кортить побачити тебе в новому амплуа.

Ти ж не перестала читати? Сподіваюся, що ні. Мені дуже цікаво, чи це я посіяла те зернятко, чи воно вже було в тобі, коли

доля закинула тебе в Мурк? Так чи так, іноді воно дуже довго проростає, а щоб дождатися цвіту, треба пів життя чекати. Та мене безмежно потішить думка, що я бодай трішечки підживила цей родючий ґрунт.

З любов’ю —

Рута

P. S. У Мейлі теж усе гаразд. Як на мене, ти допомогла їй зрозуміти, хто їй потрібен, і вона таки знайшла свою половинку.

P. P. S. Я подумала, тобі буде цікаво знати, як склалася її доля.

— Рута... — прошепотіла Вів.

— Мабуть, там щось дуже зворушливе, — підмітила Тандрі, допитливо всміхаючись. — Ти вся аж світишся.

Вів поклала листа на прилавок і роззирнулася. «Легенди та лате» — її кав’ярня, її дім. І вона сама все це збудувала. А ще орчиця чітко бачила перед собою книгареньку «Чортополох», і ті яскраво-червоні двері, й каганець на стіні, й стоси книжок, що ось-ось зійдуть лавиною. Крадькома зиркнула на запхану під прилавок копичку всілякого чтива.

— Здається, я ніколи не розказувала тобі про Мурк, еге?

— Точно ні, — Тандрі зайшла за прилавок і погладила орчицине плече. — Проте, судячи з твоєї реакції на лист, це цікавезна історія!

— О, так! Тільки налий мені чогось міцного. Себто чашку кави. Велику. Це буде довга розповідь, — Вів уже уявляла бісики в очах Тандрі, коли мова зайде про її бурхливий майже-курортний роман із Мейлі.

— Тоді ти починай, а я заварю каву.

— Усе почалося. — Вів замислилася й дала собі ще трохи часу на роздуми, щоб доладно викласти історію двадцятирічної давності. У голові, здавалося, аж заскреготіли заіржавілі шестірні. — Чуй, а те приміщення по сусідству ще ніхто не викупив?

— Наче ні, Джеремая казав, охочих нема. А що?

Вів несподівано переключилася на калькуляції, подумки підраховувала їхні статки, накопичені за минулі кілька років. А ще згадала про старі знайомства й маленькі віконця, крізь які ми дивимося на світ.

— Та я просто подумала... У Тьюн навесні заїде одна моя давня подруга. Може, їй навіть захочеться тут зостатися, і тоді можна було б. — орчиця зазирнула в очі Тандрі. — Книгарня поруч із кав’ярнею. Як тобі така ідея? Цікаво, а Тал погодиться на ще один капітальний ремонт?..

— Книгарня? — здивовано перепитала сукуб. — Це якось пов’язано з листом?

Вів пригадала Беркові слова, сказані багато-багато років тому: «А іноді ми ще не стали тими, ким би мали бути».

Але тепер вона стала саме тією, ким і хотіла. Мабуть.

— Ага, книгарня, — Вів замилувалася вродою Тандрі й за звичкою поправила дружині неслухняне пасмо волосся. — Власне, можна сказати, що це книжки нас із тобою звели.

— Он як? Навіть не кава?

— Про каву тоді ще ніхто й чути не чув.

— Ну тоді я маю дякувати за тебе книжкам, так?

Орчиця замислилася.

— Хоча ні. Як на те пішло, все почалося з того, що мене штрикнули списом у стегно. Двічі.

Тандрі захихотіла й нашорошила вуха в очікуванні довгої історії з усіма подробицями. А Вів подумки подякувала долі за всі — лихі й добрі — пригоди, які привели її туди, де вона зараз. А зараз вона точно на своєму місці.