Інформатор

Розділ 22

Новим констеблем був Біллі Каппел, син вождя і член Ради племені. Оголосивши про призначення Біллі, вождь запевнив поліцейських, що це лише тимчасово. Мовляв, він працюватиме на цій посаді доти, доки після ретельного відбору не буде знайдено гідного кандидата. Оскільки ж новим констеблем стане, безперечно, хтось із племені, то такий пошук не займе багато часу. Насправді обоє — і вождь, і Біллі — знали, що тимчасова посада невдовзі стане постійною. Будучи членом племінної Ради, Біллі заробляв 50 тисяч доларів за рік на доповнення до щомісячних дивідендів. На посаді констебля його заробіток зріс утричі. До того ж завдяки новому правилу він міг гратися у головного копа і при цьому залишитися членом Ради. Дуже вигідні умови, особливо для клану Каппелів.

Багатим досвідом роботи у правоохоронних органах Біллі не міг похвалитися, але цього від нього й не вимагали. Деякий час, до обрання в Раду, він працював у службі безпеки казино, а також волонтером у рятувальному загоні, коли постійний штат ще не був укомплектований.

На другий день після призначення Біллі у відділок зателефонували з поліції Фолі й поцікавились, як там справи з арештом Берла Мангера, чоловіка на відео, що допомагав викрасти «додж рам». Оскільки поліція Фолі не могла перетнути межу штатів, щоб провести затримання, а таппакола не мали юрисдикції за межами резервації, ситуація ускладнилася. Біллі пообіцяв сповістити поліцію у Деф’юніак Спрінгсі й попросити її про допомогу. Та він і не думав це робити. Натомість зателефонував батькові, а вже той повідомив про це потрібній людині. Невдовзі Берл Мангер знав, що в Алабамі видали ордер на його арешт.

Біллі не зміг знайти відео, про яке згадували поліцейські з Фолі. Він обшукав весь відділок, переглянув усі папки й документи на комп’ютерах, але дарма. Тоді констебль запідозрив, що Ліман Грітт сховав його або прихопив із собою. Не вагаючись, він знову зателефонував батькові й повідомив, що виникла проблема. Потім Біллі зв’язався з відділком у Фолі й попросив надіслати йому ще одну копію відео, але тамтешня поліція поставилася до цього скептично. Вони не розуміли, «чим, в біса, ці індіанці там займаються». Поліцейські пообіцяли надіслати відео, але не надто поспішали виконувати обіцянку.

Тим часом Берл Мангер зник. Біллі й вождь навідалися додому до Лімана Грітта. Зустріч була напруженою, Грітт присягався, що нічого не знає про відео. Він стверджував, що й гадки не має, про що говорять копи з Фолі. Вождь за звичкою перейшов до погроз, але Грітта було не так просто залякати. Закінчилося усе тим, що він попросив обох піти. Будучи констеблем, Ліман вважав вождя нахабною і непорядною людиною. Тепер, ставши безробітним, він зневажав цього чоловіка іще більше разом із рештою його родини.

Відео було заховане на горищі в будинку Грітта разом із копією з магазину Фрога Фрімена. Чоловік вважав себе чесним копом, який став жертвою політичної гри. Якщо час розплати коли-небудь настане, ці докази йому знадобляться.

Він був чесним і досить розумним. Через два дні після аварії в нього почало виникати дедалі більше запитань, на які складно було відповісти, тож Грітт самостійно вирушив на місце зіткнення. Йому не давали спокою три загадки. Перша: навіщо злодію, який викрав авто вартістю не менш як тридцять тисяч доларів, їхати три години до такої віддаленої частини резервації? Шосе, на якому розтрощили автомобіль, було на території племені й на ній же закінчувалося. Воно починалося відразу за казино і вело до резервації, тому цим шляхом користувалося небагато індіанців — лише ті, хто жив дуже далеко. Необмежене фінансування дало змогу вкрити дорогу бруківкою і підтримувати її в належному стані, але те ж саме можна було сказати і про кожну стежину чи польову дорогу на цій землі. Судячи із вчинків чоловіка на відео, зрозуміло, що це досвідчений злодій, а такі, як він, зазвичай збувають крадене на запчастини за кілька годин. Вони не вештаються опівночі дивними місцинами, нерозважливо попиваючи Jack Daniel’s за кермом. Наскільки Грітту було відомо, в окрузі Брансвік не проводилися операції зі збуту краденого. Він не міг повірити у те, що водій, який пив за кермом чи вже був п’яним, міг вижити після лобового зіткнення, навіть і з маленьким «пріусом», витримати вибух подушки безпеки і просто піти собі. Куди він подівся? Резервація була частково вкрита болотами, непридатними для проживання. Пагорби вкривали густі ліси. Найкраща частина території дісталася казино. Будь-який чужинець, який забрів би углиб резервації вночі, поза сумнівом, безнадійно заблукав би вже через п’ять хвилин. Якщо хлопець із розбитим носом на відео Фрога — і справді водій краденої вантажівки, тоді в нього був спільник, той, що керував іншою машиною із фальшивим номерним знаком Флориди.

Це була головоломка, яка ніяк не складалася у єдине ціле.

Друга загадка ще більше збивала Грітта з пантелику: що робили двоє юристів, які займаються розслідуванням справ суддів, на території резервації опівночі? Вони нічого не порушили — корінні американці поки що не змогли відгородитися від аутсайдерів, але у них не було юрисдикції. До племінної Ради входили троє людей, яким добре платили, але ніхто з них не мав спеціальної освіти. Рада з судових правопорушень не зацікавилася б ними.

І остання загадка, найважливіша: яким чином сталося зіткнення? Вочевидь, іншого транспорту там не було, лише два автомобілі на темній прямій дорозі. Погода була гарна. Обмежувальних знаків на дорозі немає, але там чимало поворотів, тож водієві складно перевищити швидкість вісімдесят кілометрів за годину. І навіть під дією алкоголю він не мав би перетнути свою смугу.

Стоячи на місці зіткнення і дивлячись на асфальт, вкритий плямами моторного мастила та уламками машини, Грітт усвідомив дещо, і це його приголомшило. Це була не проста справа про аварію з летальним наслідком і водієм-утікачем. Тут крилося щось більше.

Кілька машин швидкої допомоги залишили по собі лабіринти відбитків шин на узбіччі, в кюветі та на польовій дорозі, що веде на схід. Якщо друга вантажівка, та, що з фальшивими номерами, підібрала водія, то куди вона поїхала далі? Мабуть, звернула з дороги, щоб її не побачили таппакола, що повертатимуться після нічної зміни у казино. Грітт уже опитав усіх місцевих жителів: ніхто нічого не помітив, більшість спала. Лише місіс Біел почула звук зіткнення.

У багнюці за кюветом Грітт помітив сліди, що вели з місця трагедії. Широкі шини, великий кузов, міцне зчеплення — найвірогідніше, пікап. Він простежив ці сліди на 45 метрів і серед колючок знайшов зіжмакані паперові рушники. Чотири шматки, зібгані в кульку, трималися завдяки засохлій речовині, яка була нічим іншим, як кров’ю. Грітт нічого не торкався, натомість повернувся до патрульної машини й дістав з багажника пластиковий пакет із застібкою. Використавши палицю, він обережно поклав паперові рушники у пакет, а тоді продовжив йти по слідах. Він загубив їх у чагарниках і траві, але відшукав знову приблизно за чотириста метрів від своєї машини. Сліди вели через пересохлий струмок, потім приблизно через сто метрів повертали ліворуч, на дорогу, вимощену гравієм, якої він раніше ніколи не бачив. З цього місця сліди вже було неможливо відстежити. Майже півтора кілометра на шосе були самі повороти, воно пролягало лише біля одного будинку і закінчувалося асфальтовою дорогою, що називалася Сенді Лейн. Грітт повільно повернувся на місце аварії і сів у машину. З відео Фрога в нього був чіткий знімок обличчя того хлопця. Тепер, якщо пощастить, буде і зразок крові.

Водій вантажівки знав місцевість краще, ніж констебль.

Зустріч відбулася в порожньому будинку на Сігров-Біч, одному з багатьох збудованих і проданих черговою безликою спілкою, яких було чимало в лабіринті організації Дюбоса. Коли вождь Каппел вийшов на паркувальному майданчику з машини, до будинку його провів чоловік, відомий як Хенк. За роки співпраці з Дюбосом вождь не раз дивувався, як мало він знає про цього чоловіка і його оточення. Він подумав, що Хенк, мабуть, людина впливова, раз залишився в кімнаті під час зустрічі й хоча нічого не говорив, але дослухався до кожного слова.

У Дюбоса видався нелегкий день. За дві години до цього він зустрічався із Клаудією Макдовер у її будинку в «Кролячих перегонах»; жінка коротко розповіла йому про свою зустріч із представниками РСП. Він прочитав скаргу, поставив кілька запитань, наприклад, хто, в біса, такий Грег Маєрс, і спробував заспокоїти свою дещо схвильовану партнерку. Після цього вирушив до будинку, де й чекав на вождя.

Каппел, що мав при собі портфель, дістав звідти ноутбук і поклав його на столик. У новому будинку не було крісел чи стільців, там досі пахло свіжою фарбою.

— Існують два записи. Перший — від поліції в Фолі, Алабама. Сьогодні вдень нам, нарешті, надіслали копію. Ми майже впевнені, що відео доставили ще минулого тижня, але Грітт зумів чи то загубити його, чи приховати. У справі відео немає, а також не згадується про нього. Ось воно.

Вождь натиснув якісь клавіші, й Дюбос підійшов ближче. Це був запис того, як «додж рам» викрадають зі стоянки у Фолі. Дюбос дочекався, коли відео скінчиться, тоді сказав:

— Увімкни ще раз.

Вони подивилися запис вдруге.

— Що тобі відомо? — запитав Дюбос.

— Пікап належить чоловіку на ім’я Берл Мангер, якому зателефонували, після чого він зник. Вам щось відомо про нього?

Дюбос відійшов від столика і почав крокувати кімнатою.

— Небагато. Робота за контрактом. Нам потрібна була крадена машина, тож ми звернулись до нього. Мангер не входить до нашого маленького клубу, просто незалежний виконавець. Він нічого не знає.

— Проте він бачився з кимось, коли передавав вантажівку і отримував гроші, а отже, може про це розповісти.

— Так, може. Я припускаю, що йому звеліли забиратися якнайдалі і не висовуватися.

— Певна річ. А що то за другий хлопець, той, хто викрав «додж рам»?

— І гадки не маю, думаю, він працював із Мангером. Ще раз повторю, ми не знаємо цих людей. Ми лише розрахувалися за вкрадену вантажівку.

Дюбос повернувся до столика і поглянув на екран.

— Покажи друге відео.

Вождь заклацав клавішами, і на екрані з’явилося відео Фрога. Під час перегляду Дюбос роздратовано похитував головою. Він переглянув відео ще раз і вибухнув лайкою.

— Недоумки, які недоумки!

— Я бачу, ви знаєте цих хлопців?

— Так.

— Хлопець із розбитим носом був за кермом «доджа» під час зіткнення, еге ж?

— Щоб він луснув.

— Гадаю, це означає «так». Знаєш, Бонне, мені не подобаються усі ці секрети. Ти займаєшся якимись своїми справами на нашій землі і нічого не розповідаєш. Я не хочу бути твоїм партнером, але в певному сенсі ми пов’язані. Якщо десь є витік, то я хочу про нього знати.

Дюбос знову нервово закрокував по кімнаті, він гриз нігті, намагаючись зберігати спокій, хоча насправді в його грудях вирував гнів.

— Що ти хочеш знати? — різко запитав він.

— Хто цей хлопець із розбитим носом? Навіщо ти наймаєш таких дурних людей? Людей, які зупиняються у придорожніх магазинах, паркуються не в тіні, а на видному місці, так наче просять, щоб їх зняли. У нас є фото твого хлопця, зроблене одразу після завдання.

— Згоден, вони дурні. Хто ще бачив відео, те, друге?

— Я, ти, Біллі, Фрог, шериф Пікетт і Грітт.

— Тож ми ще можемо це стримати, правильно?

— Можливо. Мене непокоїть Грітт. Він збрехав про перше відео, сказав, що нічого про нього не знає, але копи з Фолі розповіли Біллі, що надіслали його ще тиждень тому. Грітт щось замислив і тепер, залишившись без роботи, він дуже злий. Я не здивуюсь, якщо він десь приховав обидві копії відео. Я намагався з ним поговорити, але все пройшло не найкращим чином.

— Якого дідька йому потрібно?

— Мені довелося його звільнити, пам’ятаєш? Ти теж був «за». Ми були змушені позбутися його, щоб контролювати розслідування. Детективи РСП нишпорять навколо, вони страшенно підозрілі. А раптом вони захочуть звернутися за допомогою до федералів? Грітт ніколи не був командним гравцем. Настав його час піти.

— Добре, добре, — погодився Дюбос, дивлячись у темряву за розсувними дверима. — Ось як ми зробимо. Домовся про зустріч із Гріттом і переконай його, що він грається з вогнем. Він збився зі шляху, тож ми посадимо його на повідець.

— Щось мені ця метафора не до душі.

Дюбос різко розвернувся і підскочив до вождя, ніби хотів ударити. Його очі палали, він аж нестямився від люті.

— Мені плювати на твою душу! Подумати тільки — Грітт засмутився через звільнення! То поясни йому, з ким він має справу. У нього є дружина і троє дітей, живе він досить непогано, навіть без своєї гарненької уніформи констебля. Занадто багато поставлено на карту, зараз не час бути добреньким. Він мовчить, віддає те, що приховав, і без ніяких дурниць, або буде гірше. Зрозумів?

— Я не завдам шкоди брату.

— Тобі й не треба цього робити. Бачу, ти не знаєш, як працює залякування. А я міг би книгу про це написати. Це все, що я вмію. Це те, що приносить мені насолоду. І Грітт повинен це усвідомити. Якщо я піду на дно, то потягну з собою і тебе, і багатьох інших людей. Але до цього не дійде. Ти маєш переконати Грітта, що йому слід тримати язик за зубами і не смикатися. Зроби це — і тоді все буде чудово.

Вождь потягнувся і закрив ноутбук.

— А що будемо робити з шерифом Піккетом? — запитав він.

— У нього немає юрисдикції в цій справі. Вона є лише у тебе. Для шерифа це навіть краще, на одну справу менше. До того ж я сам можу потурбуватися про Піккета. Залучися підтримкою Грітта. Переконайся, що Мангер зник. Постарайся відволікти хлопців із Фолі, й ми переживемо цю невеличку бурю.

— А хлопець із розбитим носом?

— Завтра увечері він уже буде далеко звідси. Я про це потурбуюся.