Інформатор

Розділ 32

Серед ранкової пошти були три об’ємних пакунки з офісу Едгара Кіллбрю. Лейсі неохоче відкрила їх і знайшла прикріплений лист. У типовій для себе манері, досить зверхньо, Едгар пояснював, що в пакунку вона знайде відповідь судді Макдовер на необґрунтоване обвинувачення Лейсі. До листа він додав офіційну вимогу зняти з його клієнтки всі обвинувачення, а розслідування припинити. Як альтернативу адвокат ставив вимогу «термінового і конфіденційного слухання у присутності всіх членів Ради з судових правопорушень».

Лейсі зробила запит на всі папери його клієнтки, як офіційні, так і приватні, з десяти конкретних судових процесів. Почавши перебирати стос папірців, вона зрозуміла, що нічого нового з них не дізнається. Кіллбрю і його помічники просто скопіювали судові протоколи і склали їх у довільному порядку. Серед них траплялися якісь нотатки, продиктовані суддею й не залучені до офіційних матеріалів справи, було навіть кілька рукописних, але не знайшлося нічого такого, що ілюструвало б її думки, наміри чи спостереження; нічого, що підтвердило б її протекцію стосовно тієї чи іншої сторони. Однак у кожній із цих справ вирок був на користь безликих офшорних компаній і проти місцевих власників землі й позивачів.

Не дивно, що папери були далеко не такими впорядкованим, як ті, що давно уклала Саддел. Проте в Лейсі не було вибору, всі матеріали і записи потрібно було проглянути. Коли вона закінчила, то доповіла про це Гейсмеру.

П’ятого жовтня, в першу середу місяця, суддя Макдовер пішла з офісу на годину раніше, ніж зазвичай, і попрямувала до будинку в «Кролячих перегонах». Це був її другий візит туди після появи скарги, в якій її звинувачували в отриманні цієї нерухомості як ланки хабарницької схеми. Вона поставила свій «лексус» там, де завжди, залишивши вільне місце для іншої автівки, й увійшла до будинку. Жінка ніяк не проявляла хвилювання чи знервованості, жодного разу не глянула через плече й не озирнулася на вулиці.

В будинку суддя перевірила вихід на патіо та всі вікна. Вона пішла до свого сейфу і провела там кілька хвилин, милуючись своїми «здобутками», речами, які довго збирала і тому вважала, що заслуговує на них. Гроші та діаманти у маленькій, портативній, вогнестійкій схованці. Залізні шафки на замку були наповнені прикрасами, рідкісними монетами, вінтажними срібними келихами, філіжанками, столовими приборами, лімітованим першим виданням відомих романів; тут був і старовинний кришталь, і невеличкі картини роботи сучасних майстрів. Усе це вона придбала завдяки прибуткам із казино, майстерно інвестованим шляхом систематичного придбання у різних дилерів, які навіть не підозрювали, що вона і Філліс Тебен порушують якісь закони. Секретною складовою такої схеми було терпіння. Скуповуй цінний і рідкісний товар у невеликих кількостях — і з часом колекція збільшиться. Знайди хорошого дилера, уникаючи тих, які ставлять багато запитань або сумніваються, і, як тільки випаде нагода, вивозь добро із країни.

Макдовер обожнювала свою колекцію, але вперше за одинадцять років вона запанікувала. Усі ці речі потрібно відправити або перевезти нелегально у безпечніше місце. Тепер, коли її звинуватили. Хтось здогадався про її будинки та підставні компанії, що володіли ними. Можливо, Бонн Дюбос — істота холоднокровна, але не Клаудія Макдовер. Її ненаситний апетит до грошей пішов на спад. Досить уже. Вони з Філліс можуть подорожувати світом і сміятися з тих індіанців. І що найважливіше, вона могла б обірвати усі контакти із Дюбосом.

Нарешті він приїхав, і тепер вони сиділи за столиком і дивилися на поле для гольфу. Дюбос налив собі подвійну порцію горілки. Клаудія пила зелений чай. На дивані лежали дві сумки; одна наповнена грошима, друга порожня.

— Розкажи про Кіллбрю, — попросив він.

— Він закидає їх паперовою роботою, і це за п’ятсот баксів на годину, уяви собі. Звісно, він вимагає, щоб справу закрили. Кіллбрю зчиняє багато галасу щодо термінового слухання, але каже, що це все можна розтягнути як мінімум на шість місяців. Де ми будемо за шість місяців, Бонне?

— Тут, і ми рахуватимемо наші гроші. Нічого не зміниться, Клаудіє. Ти що, хвилюєшся?

— Звісно, хвилююсь. Ці люди не дурні. Я можу показати їм чеки, що підтверджують сплату за будинки, десять тисяч за кожен, тоді як справжня ринкова ціна була значно вищою. Я можу показати їм векселі, за більшістю з яких я й досі винна якимось підставним банкам на Карибах.

— Ти роками їх оплачувала. Твої справи з банками їх не стосуються.

— Це були дуже маленькі платежі, Бонне, дуже маленькі. І ці платежі поверталися до мене через інший офшорний банк.

— Вони ніколи не зможуть відстежити гроші, Клаудіє. Скільки разів ми уже про це говорили?

— Я не знаю, Бонне. Може, мені піти у відставку?

— У відставку?

— Поміркуй про це. Я можу пояснити це проблемами зі здоров’ям, розповім пресі якусь казочку й залишу офіс. Кіллбрю наробить багато шуму і доведе, що у РСП більше немає юрисдикції. Цілком ймовірно, що розгляд цієї скарги припинять.

— Вважай, що її вже немає.

Вона глибоко вдихнула і ковтнула чаю.

— Маєрс?

— Маєрс зник.

Вона поставила чашку і блюдце на столик.

— Я так більше не можу, Бонне. Це твій світ, не мій.

— Він переховується, чуєш? Ми поки що його не знайшли, але невдовзі знайдемо.

Вони надовго замовкли. Клаудія мовчки підраховувала кількість жертв, а Дюбос думав про додатковий прибуток, який зможе привласнити, якщо вона піде на пенсію.

— Хто він такий? — зрештою озвалась жінка.

— Позбавлений ліцензії адвокат із Пенсаколи на ім’я Ремсі Мікс. Трохи відсидів у федеральній в’язниці, вийшов, дістав гроші, які приховав було, коли йому на хвіст сіли федерали, змінив ім’я на Грег Маєрс і жив на човні зі своєю мексиканською подружкою.

— Як ти його знайшов?

— Це не має значення. Головне, що РСП не можуть продовжувати розслідування без нього. Все скінчено, Клаудіє. Нас трохи полякали, та й по всьому. Уже можеш розслабитися.

— Я б не була так упевнена в цьому. Детально вивчивши правила РСП, я помітила, що у них немає чітких суворих правил щодо зняття обвинувачень за умови втрати інтересу позивачем.

Вона була юристом. Він — ні, тож і сперечатися не став.

— А ти впевнена, що вони дадуть тобі спокій, якщо ти вийдеш на пенсію?

— Знову ж таки, я не можу передбачити їхню поведінку. Процедури РСП не завжди чіткі. Але якщо я не в залі суду, то навіщо я їм?

— Можливо, ти маєш рацію.

Вона не здогадувалася про існування двох відео і про невдалі спроби Дюбоса ліквідувати їх наслідки. Не знала вона і про Лімана Грітта та його підозрілу діяльність. Клаудія багато чого не знала, тому що в їхньому світі знання можуть бути небезпечними. Навіть вірного партнера можна примусити говорити. Таємниці розкриються. Вона і так мала багато проблем.

В розмові знову виникла пауза. Ніхто не хотів починати розмову, в голові кожного крутилися різні думки. Зрештою Дюбос струснув келих із кубиками льоду всередині й сказав:

— Залишається одне питання: як Маєрс дізнався про будинки? Вивчення паперів нікуди б його не привело. Занадто все заплутано, забагато іноземних компаній, які перебувають під охороною закону і проникнути в які неможливо. Хтось сказав Маєрсу, а це, звісно, означає, що у нас витік інформації. Поглянь на людей з мого оточення і подивися, хто навколо тебе. Мої хлопці — професіонали, всі вони члени однієї невеликої організації, ми вже давно в цьому бізнесі й у нас ніколи не було витоку. Як щодо тебе, судде?

— Ми вже про це говорили.

— Значить, поговоримо ще раз. Може, це Філліс? Вона все знає. Можливо, це у неї в офісі?

— Філліс — моя співучасниця у злочині, Бонне. Вона так само винна, як і я.

— Я не кажу, що це вона заговорила. Але чи не може це бути хтось із її оточення? Я знаю, що в неї немає партнерів, самі лише підлабузники, але хто вони?

— Філліс фанатично ставиться до питань безпеки. Нічого важливого не зберігається в неї в офісі чи вдома. Якщо їй потрібно зайнятися важливими справами, вона працює в маленькому офісі, про який ніхто не знає. Усе продумано.

— А у тебе в офісі?

— Я уже говорила тобі, Бонне. Моя секретарка працює повний робочий день упродовж приблизно вісімнадцяти місяців, потім я наймаю нову. Поки ще жодна не затрималась на два роки, бо я не хочу, щоб їм тут було надто комфортно і вони почали пхати носа не в свої справи. Періодично я наймаю на рік інтерна, але ці бідні діти не витримують тиску. Ще у мене є стенографістка, яка працює зі мною довгі роки і я їй повністю довіряю.

— Джо Елен.

— Джо Елен Хупер. Дуже мила дівчина, яка чудово виконує свою роботу, але тримається на відстані від усього іншого, що відбувається в залі суду.

— Як давно у тебе ця стенографістка?

— Сім чи вісім років. Ми чудово ладнаємо, бо вона не з балакучих, цілує мій зад, коли це потрібно, а в інших випадках не попадається мені на очі.

— Чому ж тоді ти їй так беззастережно довіряєш?

— Бо я її знаю. А чому ти своїм хлопцям довіряєш?

Бонн проігнорував її запитання й вів далі:

— У неї є доступ до твого офісу?

— Звісно, ні. Ні в кого немає доступу.

— Не існує такого поняття, як цілковита довіра, судде. Найчастіше той, кому найбільше довіряєш, готовий перерізати тобі горлянку, варто лише назвати правильну ціну.

— Тобі краще знати.

— Так і є. Приглянь за нею, добре? Не довіряй нікому.

— Я нікому не довіряю, особливо тобі.

— От і молодець. Я б собі теж не довіряв.

На їхніх обличчях розпливлися криві посмішки — обоє тішилися власною підступністю. Бонн пішов долити собі ще горілки, а суддя і далі смакувала холодний чай. Повернувшись, він сказав:

— Ось як ми вчинимо. Будемо діяти без поспіху, зустрічатимемося тут щосереди о сімнадцятій для обміну інформацією. А що ж до твоєї відставки, то мені потрібен час, щоб про це поміркувати.

— Ой, я впевнена, ти пристанеш на цю пропозицію. Ти, мабуть, уже підрахував щомісячні додаткові прибутки.

— Авжеж, але я добре засвоїв, що знайомого суддю мати дуже зручно. Ти зіпсувала мене, Клаудіє, і навряд чи я коли-небудь зможу знайти іншу таку ж підкупну суддю.

— Дасть Бог, не знайдеш.

— Стаєш релігійною на старість?

— Ні, просто я вже втомилася від цієї роботи. Сьогодні мені довелося забрати дитя у матері. Вона наркоманка, зовсім непутяща, тож дитина була в небезпеці, але однаково такі рішення даються нелегко. Це вже втретє я забирала малюка у цієї жінки. Після шестигодинного слухання, на якому вирували емоції й точилися гострі суперечки, я розпорядилася, щоб соціальні служби забрати дитину. І тут мати, прямуючи до виходу, заявила суду «Ой, подумаєш, зараз я вже вагітна».

— Який жахливий спосіб заробити кілька баксів.

— Мені це набридло. Красти в індіанців набагато приємніше.

Лейсі сиділа на килимку для йоги і, незважаючи на біль, намагалася виконати нахил вперед — основну вправу, яку вона робила роками до аварії. Дівчина сиділа, витягнувши ноги перед собою на підлозі, вона вже майже дотягнулася до кінчиків пальців ніг, як раптом задзвонив одноразовий телефон Кулі на кавовому столику. Останнім часом Лейсі завжди тримала телефон поблизу й навчилася на нього не зважати. Проте зараз, почувши дзвінок, вмить забула про йогу і схопила мобільний.

— Я телефоную, щоб дізнатися як ти, Лейсі, — сказав Кулі. — Від Маєрса нічого не чути. Не те щоб я чогось чекав, але однаково хвилююсь. Копи у Кі-Ларго шукають його, та Маєрса вже і слід прохолов. Якийсь банк забрав його човен кілька днів тому. Я щойно розмовляв із «кротом». У нього теж новин немає, за винятком того, що наша дівчинка бачилась із Дюбосом сьогодні для щомісячної передачі готівки.

— Звідки йому це відомо? — запитала Лейсі. Щоправда, вона була не єдиною, кого це цікавило.

— Можливо, настане день, коли ти зможеш запитати його про це особисто. Я не знаю. Знаєш, Лейсі, якщо погані хлопці змогли знайти Маєрса, то й мене розшукають. Я дуже боюсь. Останнім часом не засиджуюсь на одному місці, на зміну одному дешевому готелю приходить інший, і, якщо чесно, це дуже вимотує. Завтра я відправлю тобі пакунок із черговим одноразовим мобільним і номером телефону. Це номер телефону, який зараз у «крота». Ми змінюємо його щомісяця. Якщо зі мною щось станеться, зателефонуй.

— Нічого з тобою не станеться.

— Приємно чути, але ти не знаєш, про що говориш. Маєрс теж вважав себе розумним.

— Це так, але він підписав скаргу своїм іменем. Погані хлопці не здогадуються, що ти маєш до цього стосунок.

— Я в цьому не впевнений. Та як би там не було, мені час бігти. Будь обережною, Лейсі.

Дешевий телефон замовк, та Лейсі не могла відвести від нього погляду, очікуючи чогось більшого.