Інформатор

Розділ 38

Федеральних присяжних скликали на п’ятницю, 14 жовтня, на тринадцяту годину. Чотири місяці тому, коли журі присяжних формували, до нього увійшли двадцять три особи, кожна з яких мала право голосувати. Це були належним чином підготовлені жителі шести північних округів Флориди. Працювати присяжними було нелегко. Платили їм мало, 40 доларів за день, а витрати ледь покривали. Проте ця робота була важливою, а іноді навіть захоплюючою, особливо коли ФБР і офіс окружного прокурора брали участь у справі, що стосувалася організованої злочинності.

Сімнадцять людей були готові терміново взятися до роботи, а оскільки для кворуму досить було шістнадцяти, вони швидко почали діяти. Розслідування набирало обертів: можливість звинувати багатого білого чоловіка в умисному вбивстві випадала нечасто, тож контроль над справою перейняв офіс окружного прокурора. Це була жінка на ім’я Пола Гелловей, досвідчений прокурор, призначений президентом. Головним асистентом у неї була Реббека Вебб, яка на той час знала про справу більше, ніж будь-хто інший, за винятком Еллі Пачеко, якого викликали як першого свідка.

Обвинувачення було висунуто Зіку Форману та Клайду Вестбею. Журі присяжних уже знало обставини, за яких загинув Г’юго Хетч. Пачеко швидко про все розповів і відповів на кілька запитань. Далі міс Гелловей здивувала присяжних, викликавши свого наступного свідка, водія вантажівки.

Із глибин світу федеральної програми захисту свідків з’явився Зік Форман і присягнув говорити лише правду. Ані його досудова угода, ані місце перебування не обговорювалися. Він розповів свою історію, чим повністю захопив увагу присяжних. Оскільки чоловіка уже звинуватили, здається, вони були задоволені своїм рішенням і приголомшені подробицями подій 22 серпня. Зіку ставили багато запитань, але він був спокійний і добре тримався. Він розкаявся, і йому вірили. Гелловей, Вебб, Пачеко та інші агенти ФБР у залі пильно придивлялися до нього. Настане день, коли Зіку потрібно буде виступити у суді проти «кузенів», і їхні адвокати спробують знищити його.

Наступним свідком був Клайд Вестбей. Здавалося, що він абсолютно не хвилювався, виступаючи перед тими самими присяжними, які засудили його за вбивство всього лише тиждень тому. Клайд щойно виконав своє перше серйозне завдання: поговорив особисто із босом, провокуючи компрометуючі зізнання, в той час як на ньому був «жучок». Протягом першої години Клайд говорив про свою роль в аварії. Наступні дві розповідав про організацію Дюбоса та свою участь в ній. Він нічого не знав про відмивання грошей у казино загалом, але заінтригував присяжних описом того, як робив це за столом для блекджеку.

Один із присяжних, містер Крафт з Апалачіколи, зізнався, що захоплюється блекджеком і сам провів багато часу в «Ключі до скарбів». Він був у захваті від схеми відмивання грошей і ставив так багато уточнюючих запитань, що міс Гелловей запропонували перейти до інших свідчень.

Трохи згодом Пачеко представив суду аудіозапис розмови Клайда з Бонном Дюбосом, що відбувалася за вісім годин до того.

Коли майже через п’ять годин Клайд закінчив давати показання, міс Гелловей проінформувала присяжних про те, які федеральні закони буде застосовано. Той факт, що вкрадена вантажівка перетнула межі штатів, означає, що знаряддя вбивства використовувалося у торгівлі між штатами. Той факт, що Зіку заплатили 5 тисяч доларів за участь, класифікує цей злочин безпосередньо як замовне вбивство, а за це передбачена смертна кара. А те, що у всьому цьому задіяне організоване кримінальне угрупування, більше ніж один член якого був причетний до злочину на користь банди, означало, що усі члени організації підлягають покаранню.

Була уже майже двадцята година вечора, коли суд присяжних, провівши анонімне голосування, ухвалив визнати Бонна Дюбоса, Хенка Сколі, Флойда Метона, Вінса Метона і Рона Скінера винними в убивстві Г’юго Хетча та завданні тяжких тілесних ушкоджень Лейсі Стольц. Клайда Вестбея додали до цього переліку як одного з підсудних, хоча потім обвинувачення буде знято. Його досудову угоду врахують, і покарання буде пом’якшено. Та наразі було необхідно, щоб Дюбос та інші вважали Клайда таким само обвинувачуваним і частиною команди. Набагато пізніше вони дізнаються про його домовленість із урядом.

Лейсі стояла біля плити, вимішуючи останні інгредієнти — свіжі мідії. Вона готувала за власним рецептом чоппіно: італійську тушковану рибу з морськими гребінцями, молюсками та креветками. Стіл був накритий, свічки запалені, пляшка Сансера охолоджувалася. Еллі Пачеко зателефонував, як тільки вийшов із суду, а через десять хвилин він був уже біля будинку Лейсі. Дівчина зустріла його у дверях коротким, але пристрасним поцілунком. Вони досі перебували на стадії поцілунків; нічого більше, принаймні у фізичному розумінні. Безперечно, обоє насолоджувалася товариством одне одного і подумували, що в майбутньому з цього може щось вийти. Та поки що Лейсі ані фізично, ані емоційно не була готова до наступного кроку, а Еллі на неї не тиснув. Дівчина йому подобалася, тож він не проти був почекати.

Поки гість знімав піджак і краватку, Лейсі налила вино. Вісімнадцять, а то й двадцять робочих годин за добу давалися взнаки — Еллі Пачеко був дуже стомлений.

Хоча деталі слухання заборонялося розголошувати, Пачеко знав, що може довіряти Лейсі. Як би там не було, вони працювали в одній команді й розуміли, що таке конфіденційність. Він розповів, що обвинувальні акти вже готові, поки що не підписані, але невдовзі їх використають, коли ФБР накриє мафію. Еллі не знав точно, коли це станеться, та в будь-якому разі арештів не уникнути.

Пола Гелловей і ФБР узгодили стратегію двох обвинувачень. Перше було терміновіше й важливіше, а ще найпростіше. Завдяки свідченням Зіка Формена та Клайда Вестбея справа про вбивство була очевидною, а докази не викликали сумнівів. Якщо Дюбос і його хлопці не здогадуються, що на них чекає, їх заарештують за лічені дні й візьмуть під варту без можливості звільнення під заставу. Водночас ФБР обшукає їхні будинки й офіси, в тому числі й ті, що належать Клаудії Макдовер, Філліс Тебен, вождю Каппелу, Біллі Каппелу та адвокатам у Білоксі, що представляють інтереси Дюбоса ось уже двадцять років. Кожне підприємство, яке буде визнано як частину організації, перевірять, а деякі тимчасово закриють. До казино ринуть агенти з ордерами на обшук. Прокурор намагався переконати федерального суддю, що його слід закрити на невизначений термін. Друге обвинувачення — за рекет, воно супроводжуватиметься хвилею арештів, скоординованих з обшуками, від яких найбільше постраждає Макдовер і, можливо, одразу після неї вождь.

— Маєрс любив називати це касетною бомбою RICO. Мабуть, це його й згубило, — сказала Лейсі.

— Досить непогане визначення. Вона буде завширшки 6 см. Отож, як тільки Дюбос влаштується у своїй новій камері, міркуючи, якого це біса його звинувачують в убивстві, йому принесуть маленький подарунок RICO.

— Дюбосу знадобиться з десяток адвокатів.

— Так, але він не зможе найняти їх. Усі його рахунки будуть заморожені.

— Маєрс, Маєрс. Цікаво, де він зараз. Мені справді подобався цей чоловік.

— Ну, я сумніваюсь, що ти коли-небудь побачиш його.

— Як гадаєш, ми колись дізнаємося, що з ним трапилось?

— Навряд. Поліція у Кі-Ларго не знайшла нічого. Вони йшли по холодному сліду, і якщо за цим стояв Дюбос, то ніхто нічого не дізнається. Хіба що один із його вбивць зізнається.

Лейсі налила ще вина. Суд присяжних працюватиме завтра, в суботу, а ще в неділю якщо буде потрібно. Причина такого поспіху була очевидною: довготривале розслідування зі свідками, яких притягли в суд, може спричинити витік інформації, яка слугуватиме попередженням для бандитів. Ті, хто працює на організацію, мають кошти й досвід, щоб миттєво зникнути. Коли «кузенів» заарештують за вбивство, їхні менеджери, дрібні виконавці, водії, охоронці та кур’єри захочуть втікти. Після восьми днів інтенсивного цілодобового прослуховування ФБР отримала двадцять дев’ять імен людей, які, швидше за все, належать до банди.

— Тож ви притиснете перших, а усі питання будуть потім, — сказала Лейсі.

— Щось таке. Не забувай, ми завжди можемо змінити обвинувачення. Завжди можемо додати або відхилити підсудного. Це масштабне розслідування, а тому потрібно багато часу, щоб у всьому розібратися. Проте ми не збираємось відступати і кинемо усіх злочинців до в’язниці, перш ніж вони встигнуть сфабрикувати докази... Я вмираю з голоду.

— Ти обідав?

— Ні. Лише з’їв жирний бургер на стоянці.

Еллі перемішав салат, а Лейсі наповнила дві тарілки чоппіно.

— Тут є томатний соус, тому, гадаю, краще пити червоне вино. Як думаєш?

— Я теж за червоне.

— Добре. Відкоркуй Бароло.

Вона дістала багет із маслом з мікрохвильовки, й обоє сіли з стіл. Пачеко похвалив:

— Смачно пахне. Дякую, що зачекала.

— Не хотілося вечеряти наодинці.

— Ти часто готуєш?

— Ні. В цьому немає необхідності. Хочу запитати тебе іще дещо.

— Давай.

— Яке місце на цьому етапі розслідування відводиться інформатору?

— Якому інформатору?

— «Кроту», тому, хто близький до Макдовер, хто передавав усі докази Кулі, а той, у свою чергу, Маєрсу.

Еллі пережовував салат і пильно вдивлявся в обличчя дівчини.

— Зараз він нікого не цікавить, але буде потрібний згодом.

— «Він» — це, насправді, «вона», і ця жінка телефонувала мені вчора, дуже налякана. Хтось вдерся до її будинку й усе обшукав. Вона кожного дня бачиться із Макдовер і думає, що та щось підозрює.

— Хто вона така?

— Я заприсяглася не видавати цей секрет, принаймні не зараз. Можливо, пізніше. Як я вже говорила, вона налякана і збентежена, а ще не знає, кому вірити.

— З часом вона стане важливим свідком.

— Я не впевнена, що вона погодиться.

— У неї не буде вибору.

— Але ви не можете змусити її свідчити.

— Так, ми не можемо змусити, але знаємо, як переконувати. Ця страва — просто смакота.

Він вмочав шматочки хліба в підливу і їв з насолодою.

— Рада, що тобі подобається. То ти працюєш завтра?

— О, так. Присяжні збираються на дев’яту. Я маю з’явитися в суді о восьмій і провести ще один довгий день. У неділю також.

— У вас завжди так працюють?

— Ні, але й такі масштабні справи не щодня трапляються. Грає адреналін. Як сьогодні вранці, коли я був на задньому сидінні фургона з трьома нашими фахівцями-техніками. Температура доходить до п’ятдесяти градусів, а ми слухаємо розмову між Вестбеєм і Дюбосом. Серце б’ється в шаленому ритмі. Ця напруга — одна із причин, чому я люблю свою роботу.

— Ти можеш мені щось розповісти?

Еллі роззирнувся навколо, так наче в кухні всюди могли ховатися шпигуни.

— Що тебе цікавить?

— Все. Що сказав Дюбос?

— Усе добре.