Інформатор

Розділ 36

Під час довгої дороги додому Джо Елен зважила свої перспективи і дійшла висновку, що вони не надто привабливі. Вона не могла просто зникнути. Потрібно було хоча б зайти в дім, оглянути все і перевірити, чи щось не зникло, хоча на відео чітко видно, що зловмисник пішов, не взявши нічого. Він перебував у будинку дев’яносто три хвилини, а це дуже довго. Він прийшов і пішов без ключа, але з кодом до її сигналізації. Ніщо не завадить йому приїхати о другій ночі ще з одним візитом. Тож їй краще залишитися вдома чи поїхати? І якщо поїхати, то куди?

Вона проклинала Кулі так пристрасно, що аж сама здивувалася. Вони затіяли цю маленьку змову разом, стали таємними партнерами, які хотіли зробити як краще, а заразом і заробити великі гроші, але він не витримав. Кулі зник, втік, поки до нього не добрався Дюбос, він покинув її, незахищену, вразливу, налякану і без подальших вказівок.

Ворота відчинились автоматично завдяки магнітній стрічці на її перепустці на паркувальний майданчик. Сенді Гейблс, місце 58. Джо Елен зупинила автівку на під’їзді до будинку, поглянула на свою домівку і усвідомила, що відтепер уже ніколи не буде, як раніше. Ось він, цей момент, чи не так? Залишитися? Втікати? Ховатися? Що обрати? У цей критичний момент було б добре мати друга, здатного захистити.

Джо Елен схопила сумочку, вийшла і попрямувала до центрального входу. Вона повернула ключ у замку, але двері не відчинила. Через дорогу вона побачила сусіда, містера Армстронга, який порався в гаражі. Жінка підійшла до нього і пояснила що вхідні двері були відчинені, й тепер їй страшно. Чи не міг би він поглянути? Їй трохи незручно просити, та, мабуть, вона й перебільшує, але сучасній жінці пересторога не буде зайвою, хіба ні? Містер Армстронг був пенсіонером, мав чуйне серце і нудьгував, тож погодився. Вони зайшли разом, і Джо Елен вимкнула сигналізацію. Сусід стояв в гостьовій кімнаті й розповідав про нещодавнє загострення лишаю у своєї дружини, в той час як жінка притьмом перевіряла кожну кімнату, попутно закидаючи його усіма допустимими питаннями про цю хворобу. Вона зазирнула до шафи, заглянула під ліжко, у ванну та комірчину — всюди, де могла б заховатися людина. Жінка знала, що в будинку немає нікого, але це її не зупиняло. Вона мусила оглянути помешкання, інакше тут не залишиться.

Джо Елен подякувала містеру Армстронгу і запропонувала йому дієтичний лимонад. Він вхопився за можливість трохи потеревенити й залишився. Через годину сусід все ще був у будинку. Жінка теж не квапилась залишитися на самоті. Коли Армстронг нарешті пішов, вона сіла у вітальні, намагаючись привести думки в порядок. Десь на горищі скрипнула дощечка, і Джо Елен так налякалась, що аж підскочила. Серце билося у шаленому ритмі, дихання стало частішим, вона сторожко прислухалася до звуків. Чи можуть це бути кроки? Відповіддю була тиша. Жінка вирішила, що таки поїде звідси. Вона швидко переодяглася у джинси. Що взяти з собою? Якщо вони спостерігають і побачать Джо Елен з валізою, її плани буде розкрито. Можна було дочекатися настання темряви і пронести валізу чи дві до автівки, але бажання залишатися вдома допізна в неї не було. Вона взяла найбільшу сумочку й напакувала її косметикою та білизною. В пакет, із яким вона ходила на закупи, поклала порожню спортивну сумку та дві зміни одягу. У цьому районі є магазини; завжди можна купити те, що потрібно.

Від’їжджаючи від будинку, вона помахала містеру Армстронгу і подумала, що не знає, коли повернеться.

Джо Елен поїхала на південь, у напрямку пляжів, повернула на захід до шосе 98 і влилася у потік транспорту, що рухався вздовж узбережжя, через прибережні житлові райони та невеличкі ділянки незайманої берегової лінії. Під час руху вона намагалася стежити за усім, що відбувалося позаду, але невдовзі здалася. Якщо вони захочуть відстежити її через усю країну, як може вона їм завадити? Заправившись у Дестіні, Джо Елен рушила далі й невдовзі вже об’їжджала Пенсаколу приміськими дорогами. Коли вона усвідомила, що це вже Алабама, повернула на схід і зробила довгу петлю назад до Десятого шосе. Коли стемніло, зупинилася в мотелі, де за кімнату розрахувалася готівкою.

Джо Елен ніколи не розмовляла із Грегом Маєрсом. Вона знала про нього, але він нічого не знав про неї. За посередництва Кулі вона отримала копію скарги, спрямованої Маєрсом проти її боса. Він виявив бажання ризикнути, вдавшись до викриття корупції за винагороду інформатора, однак ніхто з цієї трійки — Маєрс, Кулі, Джо Елен — не мав чіткого уявлення, що буде після того, як скаргу приймуть. Маєрс, адвокат і позивач, мав зайнятися юридичною складовою справи, щоб отримати гроші. Кулі, колишній адвокат, планував виступати зв’язківцем між Маєрсом і Джо Елен і всіляко сприяти справі за солідну винагороду. Вона ж узяла на себе решту. Угода була хорошою і простою, і в теорії здавалося, що все буде добре.

А тепер Маєрс вважається мертвим. Кулі не витримав і втік. А Джо Елен Хупер переховується в дешевому мотелі, втупившись в одноразовий телефон, на якому лише один номер. Більше нікого немає. Була уже майже десята година ночі, коли вона набрала його і промовила:

— Міс Стольц, мене звати Джо Елен Хупер. Ваш номер мені дав Кулі. Пам’ятаєте його?

— Так.

— Він залишив вам такий телефон?

— Так. Ви інформатор?

— Так, це я. «Кріт», джерело, інформатор. А ще Кулі якось згадував, що Маєрс любив називати мене стукачем, адже я маю стукати на Макдовер. Що вам про мене відомо?

— Нічого, я навіть не знала, що ви жінка. Навіщо ви мені телефонуєте?

— Кулі залишив мені ваш номер, сказав, що ви маєте одноразовий телефон, і велів дзвонити вам, якщо все піде шкереберть і мені стане страшно. Так от, мені страшно.

— Де Кулі?

— Не знаю. Він занервував і втік, сказав, що поїде із країни, поки до нього не добрався Дюбос. Ви ж знаєте, що він знайшов Маєрса. Мені більше немає з ким поговорити.

— Добре, давайте поговоримо. Звідки ви знаєте суддю Макдовер?

— Я працювала у неї стенографісткою останніх вісім років, але це уже зовсім інша історія. Поки ми були у суді сьогодні, якийсь чоловік проникнув у мій дім і обшукав у ньому кожен сантиметр. Я знаю про це, бо в будинку є приховані камери, а завдяки спеціальному додатку на телефоні можна переглядати відео з них наживо. Той чоловік нічого не вкрав, адже це не звичайний злодій. Він також нічого не знайшов, бо я, зі зрозумілих причин, не зберігаю важливі речі вдома. Ми з Кулі почали планувати цю маленьку пригоду багато років тому й були дуже обережними. Саме тому з’явилася система домашньої безпеки, одноразові телефони, віддалене зберігання документів та багато інших заходів і звичок.

— З вами живе ще хтось?

— О, ні. Я самотня, розлучена, дітей немає.

— У вас є якісь припущення, ким був той чоловік?

— Жодних. Гадаю, я б упізнала його. Хоча сумніваюсь, що мені випаде така нагода. Впевнена, що він працює на Дюбоса в той чи інший спосіб, і гадаю, що вони все ближче підбираються до мене. Інформацію, яку я повідомила Кулі та Маєрсу про Клаудію, могло знати лише вузьке коло людей. Я одна з них. Співчуваю з приводу смерті вашого друга.

— Дякую.

— Мені справді шкода. Він був би живий, якби я не вирішила здати суддю.

— А навіщо вам це?

— Це довга історія. Залишимо її на потім. Зараз мені потрібна порада, я не маю до кого звернутися, окрім вас. Ховаюсь у мотелі, бо не змогла залишитися вдома на ніч. Не знаю, що робити завтра. Якщо я не вийду на роботу, то видам себе. За вісім років роботи я лише кілька днів була відсутня, а Клаудія і так уже мене підозрює. Якщо ж я піду на роботу, то ризикую опинитися на її території, а це примушує мене нервувати. Що як ці люди, ким би вони, в біса, не були, вирішили мене позбутися? На роботі я легка здобич — прийшла і пішла. Ви ж знаєте, якими небезпечними бувають дороги.

— Скажіть, що ви захворіли, дуже заразний вірус. Таке може трапитися з кожним.

Джо Елен усміхнулася. Так просто — чому вона сама про це не подумала? Можливо, через те, що голова йшла обертом і все було як у тумані.

— Можна й так, а що далі?

— Продовжуйте переміщатися.

— Чи знали ви, що Кулі заховав пристрій для стеження в автівці Клаудії? Він заплатив за нього 300 доларів і встановив за одну хвилину. Простіше простого. Ви знали про це?

— Ми знали, що за нею ведеться спостереження. Проте не здогадувалися, хто це робить і яким чином.

— Я лише хочу сказати, що простежити за людиною нескладно, тож постійно переміщатися — це не вихід. Вони можуть підкинути мені «жучка» в машину, зламати телефон, що завгодно зробити. Дюбос має гроші й може купити будь-що. Я почуваюся дуже вразливою, міс Стольц.

— Називайте мене Лейсі. У вашому мотелі є бар?

— Здається.

— Посидьте у барі до закриття. Якщо якийсь вродливий ставний хлопець почне до вас клеїтися, запросіть його до себе в номер і проведіть ніч разом. Якщо не пощастить, сідайте в автівку і знайдіть цілодобовий ресторанчик, можливо, якийсь заклад, де зупиняються далекобійники. Вбийте час. Можливо, у мотелі є нічний клерк, тоді залишайтесь у фойє до світанку. А вранці зателефонуйте мені.

— Це я можу.

— Просто залишайтеся у людному місці.

— Дякую, Лейсі.